Основні наукові й практичні висновки дисертаційної роботи сформульовані в таких положеннях: 1. Термінологічний аналіз поняття «кредитний ризик» свідчить, що наявні визначення є дуже вузькими, оскільки відбивають тільки окремі структурні елементи ризику й не враховують чинник впливу фінансових посередників на рівень кредитного ризику. Для ефективного управління кредитним ризиком його доцільно розглядати з широкої і вузької точок зору. У широкому розумінні основоположним у понятті «кредитний ризик» є врахування всіх структурних елементів кредитного ризику, а саме: об'єктів і суб'єктів кредитних операцій, а також фінансових посередників, які непрямо впливають на рівень кредитного ризику. У вузькому розумінні кредитний ризик – це ризик порушення принципів кредитування, де об'єктом є тільки операція з видавання кредиту, а суб'єктом – окремий позичальник. 2. Неоднозначне розуміння в економічній теорії сутності кредитного ризику негативно відбилося й на його класифікації, яка містить незначну кількість критеріїв і характеризує його окремі сторони. Запропонована класифікація кредитного ризику включає такі ознаки, як об'єкти кредитних операцій; суб'єкти кредитного ринку; часовий чинник; величина ризику; належність до країни функціонування суб'єктів кредитних операцій; валюта проведення, що дозволяє розширити уявлення про ризик і підвищує ефективність управління банком узагалі і в умовах кризових ситуацій зокрема. 3. Дослідження внутрішніх чинників виникнення ризику ліквідності у вітчизняних банках показало, що на його рівень негативно впливають недосконале групування активів за ступенем ліквідності й недостатні обсяги довгострокових ресурсів для проведення активних операцій на тривалий термін. Так, довгострокові кредити фінансуються за рахунок довгострокових депозитів у середньому всього на 64%, що зумовлює необхідність пошуку інших довгострокових ресурсів, крім депозитів. Запропонована стратегія зниження ризику ліквідності включає: 1) удосконалення класифікації активів за ступенем ліквідності з урахуванням класу позичальника (емітента/контрагента), виду й терміну заборгованості; 2) підвищення стійкості ресурсної бази за рахунок збільшення банками обсягів емісії цінних паперів власного боргу із середнього значення 1,2% до стандартних у світовій практиці 20% та їх розміщення на внутрішньому і зовнішньому фондовому ринках. 4. Аналіз наявних у вітчизняній і світовій банківській практиці механізмів оцінки фінансових ризиків свідчить, що через низку недоліків вони неадекватно відображають рівень кредитного ризику і ризику ліквідності, знижуючи таким чином ефективність управління ними. У зв'язку з цим виникає необхідність вдосконалення методології аналізу фінансових ризиків у комерційних банках України. Одним із напрямів підвищення ефективності аналізу є використання правил теорії нечітких множин (матричних схем і нечітких класифікаторів) і розроблення на їхній основі принципово нових механізмів оцінки кредитного ризику та ризику ліквідності. 5.Запропоновані механізми управління кредитним ризиком і ризиком ліквідності на основі їх оцінки, на відміну від наявних методів оцінки, дозволяють враховувати індивідуальні особливості суб'єкта господарювання шляхом зміни значущості тих або інших чинників у комплексній оцінці, вплив суб'єктивного чинника на процес прийняття рішень, а також максимально точно оцінити рівень ризику на стадії планування й регулювання фінансових операції та виявити чинники, які негативно впливають на рівень ризику, що оптимізує процес управління ними. 6. Вивчення світового досвіду мінімізації фінансових ризиків свідчить про те, що найбільш ефективним способом управління є сек’юритизація активів, адаптація якої в українських банках також дасть позитивний результат. Розроблена стратегія управління фінансовими ризиками у формі схем сек’юритизації враховує чинне законодавство і дозволяє розв’язати низку проблем, пов'язаних із володінням активами, а саме: знизити ризик ліквідності комерційних банків; перерозподілити кредитний ризик; зменшити ризик концентрації на одного позичальника; залучити додаткові ресурси; збільшити обсяги кредитування за наявного рівня капіталізації; прискорити ліквідацію банків-банкрутів та ін. 7. Під час розробки схем управління фінансовими ризиками у вітчизняних банках був виявлений новий вид ризику – ризик неналежного управління активами, який виникає при передаванні активів у довірче управління і становить ризик неналежного виконання довірчим управителем узятих на себе зобов'язань. Урахування цього ризику при розробці стратегії зниження фінансових ризиків дозволить підвищити ефективність управління банком у цілому і в умовах кризи особливо. |