У дисертації на основі проведених досліджень здійснені теоретичні обґрунтування, методичні й практичні рекомендації щодо вдосконалення механізму диверсифікації промислового виробництва. Основні висновки зводяться до такого. 1. Визначено, що основу процесу диверсифікації становлять два типи закономірностей: загальноекономічні та специфічні. Аналіз загальноекономічних закономірностей розвитку дає підстави для визначення індикаторів, які характеризують сутність та зміст циклів загальносвітового соціально-економічного розвитку, а на їх основі головні характеристики поетапних структурних перетворень. Аналіз специфічних закономірностей базується на розумінні сучасного перехідного періоду до ринкової економіки, якому притаманні таки риси: дефіцитність бюджету, податковий тиск, безробіття, інвестиційна криза та одночасно поява різноманітних економічних суб’єктів, форм організації виробничої й посередницької діяльності. 2. Узагальнено теоретичні положення, що стосуються диверсифікації як системи економіко-виробничих відносин із приводу перерозподілу ресурсів підприємства для освоєння нових технологій, видів товарів, послуг відповідно до мінливого ринкового попиту. Диверсифікація відбувається шляхом створення нових видів діяльності, злиття та поглинання виробництв, проникнення у нові галузі традиційних підприємств із їх модернізованими технологіями. Вона зумовлює різноманіття видів підприємницької діяльності через децентралізацію виробництва, кооперацію, адаптацію до ринкової кон’юнктури, створюючи організаційно-економічні передумови для розвитку найбільш ефективних форм та напрямів спеціалізації в диверсифікованому виробництві, а також засоби для прискорення структурної перебудови. 3. Чинні методики визначення диверсифікаційної адаптивності промислових підприємств враховують лише співвідношення внутрішніх показників ефективності господарювання. На відміну від цього, запропонована в дисертації методика враховує визначення показників інноваційної діяльності і загальної результативності функціонування підприємства (його загального прибутку). Така методика може бути використана для оцінювання адаптаційних можливостей підприємства, що реагує на внутрішні умови (застарілі технології колишнього виробництва традиційної продукції, кризовий стан підприємства, відсутність реінвестицій) та зовнішні (ринкова кон’юнктура). 4. Аналіз роботи промислових підприємств Запорізькій області дав змогу виявити такі тенденції: є два призначення диверсифікації – як необхідний шлях розвитку і як спроба уникнути банкрутства; диверсифікація як шлях розвитку бізнесу властива переважно малим і середнім підприємствами; диверсифікація дає змогу поліпшити фінансово-економічний стан та має довгострокову перспективу; має місце диверсифікація в основному виробництві, торговельно-посередницькій сфері й сфері послуг; для розвитку малого підприємництва ще не створені сприятливі умови, лідерами в здійсненні диверсифікації є в основному великі й середні підприємства. 5. Проведений аналіз процесу диверсифікації на різних за масштабом підприємствах (великому, середньому та малому) дав змогу зробити деякі висновки. В усіх з аналізованих підприємств диверсифікація привела до позитивних змін у фінансово-економічному стані та розвитку, але в умовах української перехідної економіки найбільш виграшними є стратегії малих підприємств, що засновані на перерозподілі ресурсів між окремими видами діяльності. Це зумовлено однією з головних особливостей малого бізнесу – здатністю швидко адаптуватися до змін кон'юнктури ринкузавдяки: відносно обмеженому обсягу продукції, що випускається; невеликій потребі в ресурсах; спрощеній структурі внутрішньофірмового управління; прямій залежності доходів працівників від успішної реалізації продукції підприємств. 6. Застосування диверсифікації виробництва на промислових підприємствах потребує визначення ефективності від застосування кожного із запропонованого проектів разом із порівнянням їх ризиків, використовуючи відносні показники. У ході диверсифікації варто розглядати сумарний ризик проекту, тому що тільки він характеризує невизначеність, пов'язану з конкретним проектом. Запропонований підхід до визначення ефективності проекту з урахуванням сумарного ризику дасть змогу визначати не тільки значення можливого збитку та ймовірної чистої дисконтованої вартості проекту, а й вибирати найбільш ефективну ідею при різних вихідних і результуючих параметрах, що особливо актуально в умовах обмеженості фінансових ресурсів підприємства. Запропонований алгоритм визначення ефективності проекту диверсифікації з урахуванням сумарного ризику (генерування ідей щодо диверсифікації виробництва вибір методу оцінювання ефективності проекту збирання необхідних даних для розрахунку оцінювання ризику оцінювання можливих збитків розгляд проектів, що ввійшли до прийнятної зони вибір проекту для реалізації) дозволить підвищити якість управлінських рішень та скоротити витрати на проведення досліджень. 7. Дослідженнями встановлено, що для підвищення ефекту від використання диверсифікації виробництва доцільно застосовувати системний підхід до управління цим процесом із використанням блоку експертних оцінок до чинників зовнішнього середовища разом із внутрішніми ресурсами. Управління диверсифікацією варто визначати як сукупність методів і форм управлінської діяльності, спрямованих на виявлення і раціональне використання найбільш вигідних можливостей для досягнення поставлених цілей. Система управління диверсифікацією виробництва містить у собі методи і процедури аналізу, планування й контролю, а також зворотні зв'язки, що дає змогу підвищити якість управлінських рішень. 8. Вітчизняний економічний потенціал (насамперед, людський капітал) може бути реалізований лише при проведенні структурної політики, що спрямованя на диверсифікацію структури економіки і стимулюванні розвитку наукоємних галузей. Структурна політика повинна реалізовуватися на макро- і мікроекономічному рівнях за трьома основними напрямами: безпосередня робота з агентами ринку й зв'язок з ідентифікацією «точок зростання» тобто підприємств, організацій, що реалізують проекти й програми, які забезпечують знаходження й освоєння реального платоспроможного попиту на вільному ринку; вплив держави на обсяг сукупного попиту на товари й послуги шляхом створення державного попиту, що формується на основі державних потреб і програм регіональних адміністрацій та органів місцевого самоврядування в межах бюджетів усіх рівнів; сприяння створенню системи проектів і програм наукового й інноваційного, виробничого та інвестиційного характерів. |
