Анотація до роботи:

Барчук В.Б. Уповноважений Верховної Ради України з прав людини як суб’єкт забезпечення національної безпеки України. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.02 – конституційне право. – Київський національний університет внутрішніх справ, Київ, 2006.

У дисертації досліджуються актуальні теоретичні і практичні проблеми організації та діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, питання національної безпеки і її складової – безпеки людини, питання забезпечення прав людини Службою безпеки України.

Особливу увагу приділено дослідженню місця прав людини серед об’єктів національної безпеки України; охарактеризовано порушення прав людини як загрозу національній безпеці України; розглянуто юридичний механізм забезпечення прав людини; визначено особливості становлення інституту омбудсмана в Україні; проаналізовано правову основу діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як суб’єкта забезпечення національної безпеки, виявлено недоліки та висловлено пропозиції щодо вдосконалення чинного законодавства; проаналізовано практичну діяльність Уповноваженого з прав людини і сформовано пропозиції щодо її вдосконалення; розглянуто місце Уповноваженого з прав людини серед суб’єктів забезпечення національної безпеки України; проаналізовано взаємовідносини Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини з правоохоронними органами на прикладі Служби безпеки України.

Основні результати проведеного дослідження дали змогу дійти наступних висновків:

1. Запропоновано авторське визначення поняття “безпека людини”, а саме: безпека людини – це стан забезпечення (закріплення, реалізації, охорони, захисту та відновлення) життєво важливих інтересів людини, за яким відбувається її існування і розвиток в умовах впливу внутрішньодержавних і зовнішньодержавних загроз. Доведено, що порушення прав людини не тільки погіршують становище самої людини в суспільстві, а й негативно впливають на функціонування інших компонентів системи національної безпеки, внаслідок чого остання стає більш уразливою і, відповідно, менш надійною. Права людини необхідно вважати головним об’єктом національної безпеки України, оскільки лише на основі безпеки особи можна планувати і вживати заходів із забезпечення безпеки більш складних соціальних систем, таких як суспільство і держава, та створювати умови для забезпечення національної безпеки загалом.

2. Сформульовано авторське визначення поняття “ порушення прав людини ”, за яким порушення прав людини – це суспільно небезпечне, протиправне діяння (дія чи бездіяльність), яке завдає шкоди людині як найвищій соціально-правовій цінності. Доведено, що за певних умов порушення прав людини будь-якої з груп (громадянських, політичних, соціальних, економічних, культурних) здатні створювати більшу чи меншу загрозу національній безпеці України у різноманітних сферах життя суспільства.

3. Запропоновано авторське визначення терміна омбудсман, а саме: омбудсман – вища посадова особа, що призначається, як правило, парламентом, уповноважена Конституцією чи окремим законом для контролю за дотриманням прав і свобод людини і громадянина органами державної влади, іноді – органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.

4. Визначено основне призначення інституту омбудсмана як дієвого фактора національної безпеки України, яке полягає в тому, що він розв’язує конфлікти державних й індивідуальних інтересів (аспект ефективного забезпечення національної безпеки). Обґрунтовано необхідність розгляду Уповноваженого з прав людини як одного з суб’єктів національної безпеки України.

5. Доведено, що діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини має місце на кожній зі стадій забезпечення прав людини, і визначено з огляду на це вагомість його діяльності для забезпечення національної безпеки України.

6. Визначено основні принципи, характеристика яких дає змогу визначити місце і роль Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини як окремого суб’єкта забезпечення безпеки особистості. Це, зокрема, такі: а) незалежність; б) доступність; б) індивідуалізація форм і методів діяльності; в) результативність; г) одноособовість.

7. Висловлено пропозиції щодо внесення змін до Законів України “Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини”, стосовно статусу омбудсмана, форм, методів, гарантій його діяльності та процедур здійснення ним своїх повноважень і “Про основи національної безпеки України”, щодо захисту прав людини як об’єкта національної безпеки, а також стосовно вдосконалення принципів національної безпеки. Обґрунтовано необхідність прийняти закон “Про організаційно-правові заходи забезпечення безпеки людини в Україні” та запропоновано його структуру. Сформульовано пропозиції щодо: вдосконалення практичної діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, стосовно умов доступу до омбудсмана, розгляду ним скарг, оприлюднення фактів порушень прав людини, взаємодії із засобами масової інформації, правоохоронними органами; удосконалення діяльності Служби безпеки України щодо розгляду звернень громадян.

8. Визначено, що Служба безпеки України як суб’єкт забезпечення безпеки людини в Україні проводить свою діяльність у безпосередній і опосередкованій формах: по-перше, Служба безпеки безпосередньо забезпечує охорону і захист прав людини від правопорушень; по-друге, вона створює умови для реалізації людиною власних прав (захищаючи, наприклад, державний суверенітет, конституційний лад, територіальну цілісність і т. д.) і виступає таким чином необхідним елементом юридичного механізму реалізації прав людини.

9. Виявлено особливості діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо контролю за дотриманням прав людини Службою безпеки України. Визначено принципи та основні напрями взаємодії між омбудсманом і Службою безпеки України. Такими принципами, зокрема, є: спрямованість взаємодії на забезпечення прав та свобод людини; законність; надання пріоритету договірним засобам над адміністративними методами реагування під час розв’язання конфліктів; застосування найбільш ефективного методу; цілеспрямованість співпраці; своєчасність; взаємодопомога у вирішенні конкретних питань; ієрархічність компетенції; гласність; співпраця у правотворчості; постійне вдосконалення форм співробітництва. Напрямами взаємодії є: 1) обмін інформацією; 2) використання спільних можливостей для забезпечення прав людини.

Публікації автора:

1. Барчук В.Б. Права людини як головний об’єкт національної безпеки України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 4. – С. 81–84.

2. Барчук В.Б. Порушення прав людини як загроза національній безпеці України // Підприємництво, господарство і право. – 2002. – № 6. – С. 64–66.

3. Барчук В.Б. Взаємодія Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини зі Службою безпеки України в процесі забезпечення прав людини // Збірник наукових праць Національної академії Служби безпеки України. – К., 2003. – № 7. – С. 55–60.

4. Барчук В.Б. Вдосконалення форм і методів діяльності Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2004. – № 5. – С. 102–111.

5. Барчук В.Б. Вдосконалення правового статусу Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини // Парламентаризм в Україні: теорія та практика. Матеріали міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 10-й річниці з дня проголошення незалежності України та 5-й річниці з дня прийняття Конституції України. Київ, 26 червня 2001 р. / Верховна Рада України; Інститут законодавства / С.Б. Гавриш (ред.). – К., 2001. – С. 384–388.

6. Барчук В.Б. Безопасность личности в системе национальной безопасности // Проблемы обеспечения национальной безопасности в современных условиях: Материалы международной научно-практической конференции. Минск, 28–29 июня 2001 г. – Мн.: ИНБ Республики Беларусь, 2001. – Т.1. – С. 236–238.

7. Барчук В.Б. Методи захисту прав людини Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини // Доповіді учасників міжнародної науково-практичної конференції: “Тактика, методика, етика захисту та представництва”. – К.: Академія адвокатури України, 2003. – С. 29–32.

8. Барчук В.Б. Роль і місце Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у вирішенні конфліктів між органами влади і громадянами // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті євроінтеграційних процесів. Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 28–29 квітня 2004 р.). Збірник наукових праць. У 2-х ч. / Редкол.: С.А. Єрохін, В.Ф. Погорілко, Я.М. Шевченко та ін. – К.: Національна академія управління, 2004. – Ч.1. – С. 359–364.