1. Визначення у ХХІ ст. нової ролі університетської освіти стає невіддільним від теоретичних та прикладних досліджень в руслі тенденцій постіндустріального розвитку. В умовах постійно зростаючих обсягів знань, інформації, інновацій, якісно нових технологій потребує системної зміни університетська освіта. Міжнародні організації (ЮНЕСКО, ВБ, ЄС), документи національного рівня наголошують на важливості дотриманні базових принципів університету (фундаментальність, якість, неперервність і наступність освіти і науки, єдність навчання, досліджень і виховання, інтеграція у світове і національне освітньо-наукове співтовариство, відкритість, автономія) та виконанні його місії (надання високоякісної університетської освіти, виховання гармонійно розвиненої особистості, всебічний розвиток фундаментальних й прикладних наукових досліджень, поступова інтеграція у світовий освітянський простір, збереження кращих традицій вітчизняної системи освіти). 2. Університетська освіта представляє структуровану сукупність функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундаментальних і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує досягнення стратегічних цілей університету. Як важлива функція університетської діяльності, університетська освіта поєднує фундаментальні й прикладні дослідження з професійною підготовкою спеціалістів зі створенням системи неперервної освіти, збереженням національних традицій відповідно до інтересів держави та регіону. 3. На університетську освіту чинять вплив наступні найбільш значимі фактори зовнішнього середовища, серед яких: посилення глобалізації на рубежі ХХ-ХХІ сторіч; активізація постіндустріальних тенденцій в економіці зарубіжних країн; інтернаціоналізація вищої освіти та створення європейського простору освіти та дослідницької діяльності. Серед факторів впливу внутрішнього середовища на розвиток університетської освіти найпомітнішими є: соціально-економічний розвиток в Україні в процесі трансформації усіх сфер життя суспільства; розвиток інноваційного середовища; фактор регіонального розвитку; розвиток ринкових відносин. 4. Доведено, що в процесі структурного реформування освітньо-наукового комплексу України в рамках приєднання до Болонського процесу необхідно вирішити основні проблеми на мікро- і мікрорівні: фінансові, організаційні, кадрові, ринкові, інформаційні, психологічні. В умовах входження України в Болонський процес відсутні розроблені чіткі стратегії для національних ВНЗ з метою успішної діяльності в єдиному європейському освітньо-науковому просторі. Можливості, які отримає вітчизняна система вищої освіти при виконанні умов Болонського процесу, конкретизовані для наступних зацікавлених сторін (учасників): державних органів влади, в т.ч. Міністерства освіти та науки України, адміністрацій ВНЗ, вітчизняних викладачів та студентів, іноземних студентів і викладачів, Виділення можливостей для різних груп впливу допоможе розробити адекватну стратегію розвитку вітчизняних ВНЗ у Болонськомуу процесі й чітко показати вигоди кожній із зацікавлених груп. 5. Серед сучасних тенденції, що характеризують систему вищої освіти та науки України в контексті інноваційного розвитку, забезпечення ефективного розвитку національної економіки на основі нових знань, в дисертації розкрито наступні: високий рейтинг України за індексом освіти як складової частини індексу людського розвитку; динаміка та регіональні особливості доступу до якісної освіти споживачів освітніх послуг; розширення мережі ВНЗ і пов’язане з цим створення філіалів столичних ВНЗ, „університетизація” ВНЗ; післядипломна освіта та освіта впродовж всього життя, яка має великі резерви для свого зростання; фінансування вищої школи та динамічне зростання сектору платних послуг, які надаються українським та іноземним громадянам; кадрове забезпечення вищої школи як важливий індикатор якості освіти в умовах активізації євроінтеграційних процесів; розвиток матеріально-технічного забезпечення ВНЗ для виконання університетською освітою її місії та стратегічних завдань; розвиток науки в університеті. 6. Проведене наприкінці 2005 р. соціологічне експертне опитування серед науково-педагогічного персоналу Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського за участю автора дозволило з’ясувати організаційні, фінансово-економічні й соціальні проблеми функціонування вузівської науки в умовах трансформації національної економіки. Експертна оцінка засвідчила, що у ВНЗ сформовано розуміння щодо потреби впровадження якісно нового механізму здійснення освітньо-наукового процесу. Він має базуватися на посиленні наукової компоненти в підготовці спеціаліста-інноватора, а передавати знання, формувати їхню нову якість мають робити викладачі - дослідники. Серед фактори, які гальмують розгортання науково-дослідних робіт у ВНЗ, на першому місці - відсутність стимулів до плідної науково-дослідної праці, на другому - неможливість впровадження результатів НДР у виробництво, на третьому - слабкий вплив результатів НДР на статус працівника у ВНЗ. Відзначено необхідність послідовної реструктуризації навчального навантаження викладачів, введення в практику діяльності викладача обов’язковості займатися науковою роботою. В перспективі це дасть можливість якісно покращити склад науково-педагогічного персоналу за багатьма перспективними напрямами підготовки спеціалістів, які визначають динаміку інноваційних процесів в державі та регіонах. Для активізації науково-дослідної роботи необхідно розширити фінансування пріоритетних наукових шкіл у ВНЗ, формувати регіональні науково-дослідні програми у відповідності з пріоритетами регіону та забезпечити їх фінансування. 7. Одним із ефективних способів матеріального стимулювання працівників у ВНЗ є встановлення надбавок до посадових окладів науково-педагогічних і наукових працівників за виконання особливо важливих робіт, високі досягнення в праці, а також складність і напруженість роботи. На основі аналізу використання подібних систем матеріального стимулювання науковців у високорозвинених країнах світу запропоновані ставки матеріального стимулювання (разові та періодичні виплати) науковців вітчизняними ВНЗ. Особливістю запропонованої шкали матеріального стимулювання є те, що найвищі ставки запропоновано виплачувати молодим науковцям. 8. Запропоновано вдосконалити фінансовий механізм інвестування освітньої діяльності шляхом активізації внутрішнього потенціалу і резервів суб’єктів освітньої сфери, використання можливостей зовнішнього середовища з урахуванням сучасних світових, європейських та національних тенденцій у цій сфері. Побудовано модель вдосконалення фінансового механізму інвестування освітньої сфери, яка включає два блоки формування інвестиційних ресурсів: за джерелами виникнення та за напрями з удосконалення організаційно-економічних методів, які сприяють покращенню інвестування освітньої сфери. 9. Визначено шляхи активізації фінансування науково-освітньої діяльності в сучасних університетах, яке в умовах інноваційного розвитку необхідно здійснювати з врахуванням досвіду фінансування НДДКР Євросоюзу, зокрема: створення ефективної нормативно-правової бази з розвитку венчурного бізнесу, використання грантоутворюючих фондів, технопарків тощо. Елементом організаційно-економічного механізму, який покликаний забезпечити диверсифікацію джерел фінансування, є створення регіональних університетських центрів. Вони мають виконувати функцію не тільки регіональних розпорядників коштів Державного фонду фундаментальних досліджень, але й активно співпрацювати з бізнесовими структурами, зарубіжними грантодавцями, органами регіональної влади в інтересах інноваційного розвитку регіону. |
