В дисертації викладено теоретичне узагальнення і практичне вирішення наукової задачі щодо ефективного розміщення ріпаку ярого в сівозміні на чорноземі опідзоленому важкосуглинковому правобережного Лісостепу України, що проявляється в наступному: 1. Попередники впливали на складення орного шару під посівами ріпаку ярого. Щільність 30-сантиметрового шару ґрунту протягом вегетаційного періоду поступово збільшувалась від 1,18 до 1,28 г/см3 після всіх попередників, виходячи за межі оптимальних параметрів лише у винятково посушливому на час збирання ріпаку ярого 2001 році. Причому закономірних змін щільності ґрунту в орному шарі при вирощуванні культури після стерньових і просапних попередників нами не встановлено. 2. Коефіцієнт структурності 30-сантиметрового шару ґрунту був вищий проти контролю на 0,18–0,31 після гороху і пшениці озимої, і нижчий на 0,61–0,82 – після просапних попередників. 3. Водостійкість структурних агрегатів ґрунту на час квітування ріпаку ярого при вирощуванні після різних попередників за висхідною розміщувалась в такій послідовності: соняшник, цукрові буряки, кукурудза на зерно, ячмінь ярий, пшениця озима, ріпак ярий, горох. 4. Кращий водний режим на посівах ріпаку ярого серед відносно раніше зібраних попередників забезпечують горох і зернові колосові культури, а серед пізніше зібраних – кукурудза на зерно. Повторні посіви ріпаку ярого за умовами вологозабезпеченості рослин ріпаку мало відрізняються від кращих варіантів досліду. 5. Запаси нітратного азоту після гороху були більшими на 1,5 –2,1 мг/кг по відношенню до просапних попередників лише на час сівби ріпаку ярого. Зміни вмісту кислоторозчинного фосфору та обмінного калію в ґрунті під впливом попередників були подібні змінам вмісту азоту, але менш виражені. 6. Попередники найбільше різнились за кількістю післязбиральних кореневих та надземних решток, маса яких коливалась від 9,8 ц/га сухої речовини після цукрових буряків до 48,6 після пшениці озимої. За надходженням в ґрунт основних елементів живлення з рослинними рештками можна виділити групу попередників найбільшої кількості – соняшник та пшениця озима (65,2–66,0 кг/га). Кукурудза на зерно, ріпак ярий, горох та ячмінь ярий забезпечували середню кількість надходження в ґрунт азоту, фосфору та калію – в межах 44,6–59,2 кг/га, а найменше їх надходило з рештками цукрових буряків – 32,3 кг/га. 7. Водні витяжки з рослинних решток цукрових буряків і ріпаку в умовах лабораторного досліду токсично впливали на схожість насіння і початковий ріст рослин ріпаку ярого, а водні витяжки з рослинних решток інших попередників стимулювали проходження цих процесів. 8. Індекс інтенсивності розкладу лляної тканини в ґрунті під посівами ріпаку після гороху, ріпаку ярого, кукурудзи на зерно, пшениці озимої, ячменю ярого, соняшнику і цукрових буряків, який становив відповідно 1,00; 0,94; 0,92; 0,88; 0,83; 0,76 і 0,72. При цьому швидкість розкладання рослинних решток попередника більше залежала від вмісту в них азоту, а целюлози – від ґрунтового середовища, зумовленого попередниками і умовами погоди. 9. Після всіх попередників у посівах ріпаку відмічався змішаний тип забур’яненості з перевагою малорічників. Найбільшою кількістю бур’янів протягом всіх років виділялись повторні посіви, хоча високий рівень забур’яненості спостерігався і після інших попередників суцільного способу сівби, з яких на 10–37% чистішими були посіви ріпаку ярого після пшениці озимої. В повторних посівах ріпаку ярого та після гороху і ячменю підвищувалась частка гірчиці польової, а після просапних попередників – частка лободи та багаторічних коренепаросткових бур’янів. 10. В посівах ріпаку ярого на час сходів небезпеку для культури представляли хрестоцвітні блохи /Phyllotreta undulata /, а на час квітування – ріпаковий квіткоїд /Meligethes aeneus/ та капустяна попелиця /Brevicoryne brassicicae/. Найбільше заселення цими шкідниками було на повторних посівах ріпаку. 11. Найбільшу надземну масу в фази стеблування, бутонізації, квітування та достигання формував ріпак ярий при розміщенні після гороху, а найменшу – в повторному посіві, де й урожайність насіння була найнижчою. Найвищу врожайність насіння ріпаку ярого одержано після пшениці озимої, гороху та ячменю. За рівнем врожаю насіння ріпаку серед просапних кращими попередниками слід вважати кукурудзу і цукрові буряки. 12. Збір олії визначався, основним чином, рівнем врожайності та був найвищий у середньому за три роки при розміщенні ріпаку після пшениці озимої (7,1ц/га), на 0,2–0,3ц/га менший – після гороху і ячменю, а після соняшнику і ріпаку ярого він знижувався відповідно на 1,6 і 1,9 ц/га. 13. Найвищі показники економічної ефективності забезпечили посіви ріпаку ярого після зернових колосових попередників і гороху. Вирощування ріпаку в повторних посівах та після соняшнику хоч і дає можливість отримати незначні прибутки, але знижує рівень рентабельності в порівнянні з кращими варіантами на 28–37 %. |