Попадинець Галина Олександрівна. Український світоглядно-філософський гуманізм як засада розвитку національної правової культури : Дис... канд. наук: 12.00.12 - 2007.
Анотація до роботи:
Попадинець Г.О. Український світоглядно-філософський гуманізм як засада розвитку національної правової культури. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філософських наук за спеціальністю 12.00.12 – філософія права. – Київський університет внутрішніх справ. – Київ, 2007.
Дисертація присвячена дослідженню розвитку національної правової культури і впливу на неї українського світоглядно-філософського гуманізму.
У дисертації доведено, що філософський світоглядний гуманізм найбезпосередніше пов’язаний з гуманізмом правовим, що правова культура, розвиваючись, постійно відчуває на собі вплив світоглядно-ментального чинника народу, що творить і розвиває право. Показано, що погляд на право як на культурний феномен дає можливість побачити його як багатогранне, цілісне, духовно-наповнене явище, що нерозривно пов’язане з духовним досвідом народу, який його створив, його суб’єктивними властивостями, ментальністю, національною свідомістю, національною психікою, загалом культурним та історичним вимірами його буття, на відміну від часткового, усіченого політико-владного образу права, пропонованого позитивістсько-нормативістським підходом. Апогеєм розвитку сучасної правової культури є ідея абсолютної цінності людського життя, людини як такої, її честі, гідності, індивідуальної свободи і т. п., інакше кажучи, принцип верховенства невідчужуваних природних прав. Підхід до права як до духовно-культурного феномена дасть можливість розкрити гуманістичний вимір у праві, гуманізувати загалом правову культуру, що так необхідна українському суспільству нині, і чого не дає можливості зробити політико-владний образ права. Повернення національному праву його глибинної духовної суті, що був заперечений позитивістсько-нормативістською інтелектуальною традицією в радянський період, дасть потужний поштовх розвитку української правової культури, перетворенню її в засіб і міру суспільного розвитку.
У висновках подано основні результати дослідження впливу українського світоглядно-філософського гуманізму на розвиток національної правової культури.
З’ясовано, що погляд на право як на культурний феномен дає можливість побачити його як багатогранне, цілісне, духовно-наповнене явище, що нерозривно пов’язане з низкою вищих духовних цінностей народу, який його створив, його суб’єктивними властивостями, ментальністю, національною свідомістю, культурним та історичним вимірами його буття.
Обґрунтовано, що аналіз права як духовно-культурного явища передбачає дослідження його взаємозв’язку з етнонаціональним чинником, під яким розуміється духовно-психічна енергія народу, його національно-вітальне лібідо, свідомість та самосвідомість, етнонаціональний характер, менталітет, історична пам’ять тощо. Духовно-ментальний досвід кожного народу є активним чинником творення культурних феноменів загалом і правового зокрема.
Доведено, що правова культура є складним багатогранним утворенням, формування якого залежить від рівня розвитку суспільства, політичних засад його розвитку, економічних, соціальних структур суспільства, рівня розвитку особистості, інтелектуальної культури суспільства, релігійних поглядів тощо. Світоглядно-філософське підґрунтя, визначальним чином впливає на зміст правової культури, таких її складових, як правова ідеологія, правове мислення, правові почуття, заломлюється в нормативно-знаковій реальності, відображається в правовій діяльності тощо, формує напрями розвитку правової системи загалом.
З’ясовано, що світоглядно - філософська думка праукраїнців ввібрала в себе їх етноментальну енергію, власну міфічну, античну, грецьку та візантійську традиції, а також християнську ідеологію, яка органічно доповнила і збагатила виразно етико-гуманістичне наповнення духовної культури княжої України.
Аналіз правової культури княжої України, таких її складових як правова ідеологія, писані норми, живе право, судочинство тощо дає підстави вважати, що в основу розуміння права було покладено принципи природної справедливості, добра, спільного блага, поваги до людини і т.п., тобто давні русичі розуміли право як глибинно-духовне явище, нерозривно пов’язане з мораллю та її цінностями.
Акцентовано, що однією із чільних ідей у філософсько-правовій думці першого передвідродження та відродження є ідея індивідуальної свободи, громадянських свобод, право народу на вільний вибір своєї долі, ствердження справедливості у відносинах між людьми, у ставленні влади до людини, повага до її честі та гідності, ствердження у правовідносинах ідеї добра, спільного блага, рівності людей від природи, тобто активно піднімається проблема природних прав людини, які трактуються як невід’ємні від людини.
Активно порушується проблема захисту таких природних прав українців, як право на свободу совісті, на власну віру, освіту, мову, право жити на рідній землі, на приватну власність, право на справедливий суд тощо. Захищається природне право, і людини і народу на протест проти всіх форм неправа, тобто правова культура розвивалася тоді у європейському руслі.
Філософсько-правові погляди мислителів бароко викладено в основному в розділах етики, що свідчить про трактування ними права як духовного явища, невід’ємного від морально-етичного виміру. Трактуючи право як сукупність загальних принципів, в основі яких лежать такі вищі духовні цінності, як: справедливість, добро, милосердя, свобода, спільне благо тощо, ці мислителі стверджували цінність живого права, природно-правових регуляторів суспільного життя.
Романтизм як специфічний ірраціональний світогляд, традиція розуміння і трактування проблеми людини в світі, став одним із найвпливовіших чинників формування української політико-правової культури. Гуманістична за своєю суттю, українська романтична традиція успадкувала від світоглядно-філософської думки попередніх епох величезний інтерес до людини, її духу, життя, творчості тощо. Особливо виразно звучить у романтичній традиції проблема природних прав народу (націй): на політичне самовизначення, на власну територію, землю, культуру, історію тощо. Ці ж ідеї знайшли своє відображення у низці нормативно-правових документів тієї епохи, зокрема в правових актах УНР та ЗУНР.
Доведено, що національна ментальність українців, в якій домінує емоційно-почуттєва компонента, міфічна свідомість, сформована на її основі, вплив на українську духовну культуру християнського гуманізму створили потужну гуманістичну світоглядно-філософську традицію, яка стала засадою розвитку української морально-правової культури. Ця особливість української правової культури є закономірним наслідком впливу на неї емоційно-почуттєвої ментальної компоненти українців та релігійно-екзистенціального характеру їх світоглядно-філософських засад - в силу цього легістсько-позитивістська ідеологія та методологія були і є для українців чужими, що природно має бути враховано в процесі реформування правової системи сучасної України.
Публікації автора:
Попадинець Г.О. Особливості розвитку правової культури княжої України в контексті праукраїнської духовності //Наукові записки ТНПУ ім. В.Гнатюка. Серія: філософія. Випуск 14.- 2006. – С.127-132.
Попадинець Г.О. Проблема етнонаціональної детермінації правової культури в українській філософії ХV – I пол. ХVII ст.// Науковий вісник Чернівецького університету. Серія: філософія. Випуск 301-302.-2006. – С. 41-46.
Попадинець Г.О. Природно-правові ідеї у філософських курсах професорів Києво-Могилянської академії //Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. – К.: КНУВС, 2006. - № 5. – С.42-50.
Попадинець Г.О. Вплив української філософської гуманістики на національне правове мислення поч. ХХ ст. //Наукові записки ТНПУ ім.В.Гнатюка. Серія: філософія. Випуск 15. – 2007. – С. 142-147.
Попадинець Г.О. Український екуменізм: віра, мораль, патріотизм. //Християнство і мораль. Науковий збірник. – Тернопіль: Укрмедкнига, 2001. – С. 119-120.
Попадинець Г.О. Головна ознака нації (Московське зрадництво) // Переяслав (1654) в історії Української Церкви. Науковий збірник. – Київ-Тернопіль, 2003. - С.189-192.
