На початку XX ст. українці, як поляки, чехи, латиші, литовці, естонці, фіни не мали власної державності, а входили до складу європейських імперій, причому часто не зберігалась їх територіальна цілісність. Поступове обмеження національних прав та русифікація проводилась царським урядом як по відношенню до українців, так і до інших неросійських народів імперії. Русифікація литовців, латишів, естонців не завадила формуванню їх національної ідентифікації, а поляків – різких опозиційних поглядів. В української інтелігенції усвідомлення окремішності до певної міри стримувалось історичними традиціями, зокрема складністю процесу приєднання українських земель до Росії. Сприяла асиміляції провідних верств схожість української та російської мов і культур, належність українців до державної релігії – православної. Напрямки та темпи економічного розвитку українських земель у складі Російської імперії у порівнянні з іншими народами Центрально-Східної Європи свідчить, що буржуазні, ринкові стосунки охоплювали як промисловість, так і сільське господарство. Напередодні Першої світової війни на українських землях ішов процес формування національного торговельного капіталу і національної промислової буржуазії. Досліджувані в дисертації народи мали різну соціальну структуру. Найближче до українців стояли литовці, латиші, естонці, які складались переважно з селянської верстви. Український визвольний рух очолила інтелігенція, здебільшого гуманітарного фаху, так само як і литовський, латиський та естонський. На підсумки національно-визвольного процесу впливали ідеологічні та політичні концепції, якими керувався національний провід у визвольній боротьбі, а не його соціальний склад. Українська інтелігенція, котра знаходилась під сильним впливом народницької і соціалістичної ідеологій, не витворила відповідної політичної концепції, яка б об’єднала всі верстви українського суспільства на ниві державотворення. Соціалістична інтелігенція, що очолювала державотворення, свідомо відмовилась від співпраці з буржуазією та дворянством. Але федералістська та автономістська концепції були основою національних вимог не тільки проводу українців. Проте українське керівництво, на відміну від проводу інших народів Центрально-Східної Європи, вважало проголошення незалежності вимушеним обставинами кроком, а майбутнє України бачило у складі федерації соціалістичних республік. Компаративний аналіз доводить, що державотворення українців та інших народів Центрально-Східної Європи знаходились у схожих, скоріше, сприятливих, зовнішньополітичних умовах. Але українське керівництво підходило до зовнішньополітичних питань з позицій соціалістичної теорії. Це пояснює відмову від створення національної армії, зволікання з проголошенням незалежності України. Соціалістичні принципи не дозволили Центральній Раді прийняти фінансову та матеріальну допомогу від Антанти, у той час, коли допомогу від інших європейських країн отримали поляки, чехи, фіни, латиші, литовці, естонці. Порівняння умов національно-визвольної боротьби українського, а також інших народів Центрально-Східної Європи свідчить, що українське державотворення проходило в подібних з державотворенням інших досліджуваних народів умовах. Але результати цього процесу були різними. Серед інших причин поразки боротьби за відродження української державності в дисертації особливо виділилися соціалістично-федералістичні переконання національної еліти. |