Анотація до роботи:

Кам’янська А. В. Український націонал-комунізм: витоки, сутність, еволюція. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата політичних наук за спеціальністю 23.00.01 – теорія та історія політичної науки. Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008.

Дисертація присвячена з’ясуванню основного змісту українського націонал-комунізму, витоків націонал-комуністичних ідей в Україні та еволюції цього напряму політичної думки на різних етапах його становлення. На основі здійсненого аналізу встановлено, що український націонал-комунізм був і наступником громадівського соціалізму, і продовженням традиції “суверенного марксизму” перших українських політичних організацій, а частково – наслідком російського більшовицького впливу. У роботі доведено, що попри відсутність організаційної та тактичної єдності, основні ідейні засади українського націонал-комунізму 20-30-х рр. ХХ ст. були спільними: його представники обґрунтовували можливість власного українського шляху побудови соціалізму, спрямовуючи свою діяльність на досягнення дійсного політичного суверенітету, територіальної цілісності, економічної незалежності УРСР, українського національного культурного відродження. Встановлено, що 30-ті рр. ХХ ст. не можна вважати останнім етапом існування цього політичного напряму та визначено відмінності світоглядно-теоретичних конструкцій українського націонал-комунізму 20-30-х, 60-70-х та 90-х рр. ХХ ст.

У дисертації здійснене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється у з’ясуванні змісту й визначальних ознак українського націонал-комунізму, уточненні витоків націонал-комуністичних ідей в Україні, встановленні відмінностей світоглядно-теоретичних конструкцій українського націонал-комунізму на різних історичних етапах його становлення й розвитку.

Український різновид націонал-комунізму розвивався в умовах соціального та національного гніту, відсутності політичного оформлення нації, отже як націонал-комунізм захисного типу. Цей політичний напрям був ідейним наступником драгоманівства, продовженням традиції “суверенного марксизму” перших українських політичних організацій, а частково – наслідком російського більшовицького впливу.

На підставі висновку про те, що марксизм-ленінізм вплинув на процес формування поглядів всіх представників комуністичної течії в Україні, але не став ідеологією Української Комуністичної партії (боротьбистів) та Української Комуністичної партії, доведено необхідність розгляду українського націонал-більшовизму як однієї з складових частини українського націонал-комунізму. Такий підхід дозволяє об’єктивно аналізувати процес становлення цього напряму політичної української думки, сприяє усвідомленню відмінностей між явищами українського та російського націонал-більшовизму.

Слід також зауважити, що попри відсутність організаційної та тактичної єдності українського націонал-комунізму в 20-30-х рр. ХХ ст., його основні ідейні засади були спільними. Представники цього напряму вважали соціальне та національне визволення взаємозалежними рівнозначними завданнями та обґрунтовували можливість власного українського шляху до побудови соціалізму. До проблем національної політики вони відносили питання політичного суверенітету УРСР, державного будівництва, територіальної цілісності, економічної незалежності та культурно-освітні. При цьому українські націонал-комуністи звертали увагу на необхідність адаптації марксистської теорії до специфічної соціальної структури українського суспільства, орієнтуючись на українське селянство, робітництво та інтелігенцію.

Отриманий в ході дослідження висновок про спільність основних засад українських націонал-комуністичних сил 20-30-х рр. ХХ ст. дозволяє стверджувати, що недоцільним є популярний підхід до визначення цього напряму як низки персональних виступів, які стали підґрунтям для розвитку таких течій націонал-комунізму, як “волобуєвизм”, “шумськизм”, “хвильовизм”, “скрипниківщина”, “яворщина” та ін.

Поразка ідеологів цього напряму в 30-х рр. ХХ ст. не поклала кінець українському націонал-комунізму. Тиск з боку радянської влади спричиняв постійне посилення серед українських комуністів національних інтересів.

Відродження українського націонал-комунізму у 60-70-х рр. ХХ ст. було зумовлене, зокрема, посиленням національного тиску після тимчасової відносної лібералізації, усвідомленням частиною українського суспільства факту ігнорування питань задоволення національних потреб українців.

Українська Робітничо-Селянська Спілка на чолі з Л. Лук'яненком, С. Караванський, М. Брайчевський, І. Дзюба, В. Чорновіл підкреслювали важливість правильного вирішення національного питання для побудови соціалізму, виступаючи за перегляд національної політики в СРСР та використовуючи в якості теоретичної основи своїх вимог марксизм або марксизм-ленінізм.

На відміну від окремих представників націонал-комунізму 20-30-х рр., більшість шістдесятників не дозволяли собі прямо виступати за вихід України з СРСР, але вказували на необхідність врахування такого варіанту у політиці центру відносно України, фактично використовуючи можливість такого розвитку подій в якості аргументу для лібералізації режиму. У своїй діяльності вони орієнтувалися на документи українського націонал-комунізму 20-30-х рр. ХХ ст., хоча відрізнялись демократизмом своїх поглядів та гуманістичною спрямованістю. Так само як і їх попередники, національне питання вони розглядали як багатоаспектне, тобто таке що охоплює економічну, культурну, освітню сфери життя суспільства, тісно пов’язане з питаннями державного будівництва.

Суверен-комунізм 90-х рр. став відповіддю на загрозу відродження і посилення тоталітарного режиму. Український суверен-комунізм 90-х рр. не можна розглядати як однопорядкове явище з націонал-комунізмом 20-30-х та 60-70-х років. Хоча його представники насправді повторювали національні ініціативи українських націонал-комуністів 20-х рр., проте, враховуючи той факт, що перехід їх на платформу націонал-комунізму був викликаний кризою комуністичної ідеології в СРСР, адекватною оцінкою політичної ситуації, що склалася, комуністами більшість з них можна визначити здебільшого з огляду на партійну приналежність. До особливостей українських суверен-комуністів можна віднести відсутність ідеологічних ілюзій та реалістичний прагматизм, в чому полягала їх істотна відмінність від представників українського націонал-комунізму 20-30-х рр. – відданих комуністичній ідеї революціонерів, перехід яких на націонал-комуністичні позиції був зумовлений усвідомленням різниці між теоретичною та практичною політикою російських більшовиків стосовно України.

Протягом майже сторіччя саме український націонал-комунізм був формою національно-визвольної боротьби в умовах соціалістичної країни, таким чином з 20-х до 90-х рр. ХХ ст. він розвивався саме як “захисний” націонал-комунізм на противагу агресивному російському комуністичному націоналізму.

Відсутність сил націонал-комуністичного спрямування, принаймні відсутність їх активної участі у політичному житті України з початку 90-х рр. минулого століття, можна пояснити тим, що після розпаду СРСР та реалізації однієї з цілей українського націонал-комунізму – ствердження України як незалежної суверенної держави – було знято потребу саме у національно-визвольній складовій цього політичного напряму. А оскільки український націонал-комунізм розвивався за моделлю захисного націонал-комунізму, зміни середовища його розвитку: усамостійнення держави, демократизація політичного життя, багатопартійність та ін. висунули перед ним вимоги адаптації до сучасних умов суспільно-політичного життя у світі. Наслідком став перехід більшості представників цього напряму на позиції соціал-демократії, та в окремих випадках – націоналізму.

Публікації автора:

1. Камянська А. В. Український націонал-комунізм: зміст та особливості / А. В.Камянська // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. –2006. – Вип. 81 – 83. – С. 173-176.

2. Камянська А. В. Проблема становлення України як самостійного національно-господарського організму у поглядах українських націонал-комуністів 20-30-х рр. ХХ ст. / А. В.Камянська // Альманах “Грані” Центру соціально-політичних досліджень Дніпропетровського державного університету. – 2007. –№ 4 (54). – С. 126-130.

3. Камянська А. В. Витоки українського націонал-комунізму / Камянська А. В. // “Нова парадигма”: Журнал наукових праць. – Вип. 68. – К. : Вид-во НПУ імені М. П. Драгоманова, 2007. – С. 173-185.

4. Камянська А. В. Теорія азіатського ренесансу у творчій спадщині М. Хвильового / А. В.Камянська // Вісник Київ. нац. ун-ту ім. Тараса Шевченка. Серія: Філософія. Політологія. –2007. – Вип. 87 – 88. –– С. 28-31.

5. Камянська А.В. Зміст та особливості українського націонал-комунізму / А.В. Камянська // Матеріали міжнар. наук. конф. [“Дні науки філософського факультету – 2005”], (Київ, 26-27 квітня 2005 р.) / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2005. – Ч. V – С. 94-96.

6. Камянська А.В. Радянська соціалістична державність: співвідношення елементів інтернаціоналізму та націоналізму / Камянська А.В. //Матеріали ІІ міжнар. наук.-практ. конф. [“Науковий потенціал світу – 2005”], (Дніпропетровськ, 19-30 вересня 2005 р.).– Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. – Т. 2. – С. 50-52.

7. Камянська А.В. Витоки українського націонал-комунізму / А.В. Камянська // Дні науки філософського факультету – 2006: міжнар. наук. конф., (Київ, 12-13 квітня 2006 р.): матеріали доп. та виступів / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2006. – Ч. VІ. – С. 109-111.

8. Камянська А.В. Українські партії націонал-комуністичного напряму початку ХХ ст. / Камянська А.В. // Матеріали V міжнар. наук.-практ. конф. [“Динаміка наукових досліджень – 2006”], (Дніпропетровськ, 17-28 липня 2006).– Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2006. – Т. 4. – С. 96-98.

9. Камянська А.В. Проблема становлення України як самостійного національно-господарського організму у поглядах українських націонал-комуністів / А.В. Камянська // Дні науки філософського факультету – 2007: міжнар. наук. конф., (Київ, 18-19 квітня 2007): матеріали доп. та виступів / Київ. нац. ун-т ім. Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”, 2007. – Ч. ІV. – С. 13-14.