Дослідження історії та основних етапів стилістичного розвитку українського “панського” килима XVII–XVIII ст. в контексті світового килимарства, дає підстави для відповідних висновків. В історії українського “панського” килимарства період XVII–XVIII ст. виступає окремою цільною епохою, позначеною низкою характерних ознак, які стосуються передовсім особливостей функціонування килимів, організації килимового виробництва та стилістики виробів. Український “панський” килим як феномен художньої культури витворився у середовищі шляхти XVII–XVIII ст. — привілейованого стану, який зосередив у своїх руках політичні права та значні матеріальні ресурси. Килими активно використовували у побуті та обрядах, як предмет розкоші килим вважався символом влади. Потреба у великій кількості килимів стала поштовхом до організації в “панських” маєтках килимарень, поява яких зафіксована у письмових джерелах, починаючи з XVI ст. Для заснування цих майстерень існували реальні технічні передумови, оскільки в Україні традиційно виготовляли гладкоткані килимові вироби. У XVI ст. в “панських” килимарнях розпочалось виробництво килимів у східній за походженням техніці ворсов’язання. На основі загальних навичок у техніці гладкого килимового ткацтва було також розвинуто спосіб “кругляння”, який нагадує гобеленоткацтво. Географія “панських” килимарень XVII–XVIII ст. широка. Письмові джерела фіксують існування килимарських майстерень у Замості (на території Республіки Польщі), с. Михайлівці Лебединського району Сумської обл., с. Іванополі Чуднівського району Житомирської обл., Батурині Бахмацького району Чернігівської обл. На підставі опосередкованих свідчень джерел та атрибуцій окремих пам’яток гіпотетично припускаємо існування килимарні в Тульчині (менш ймовірно, в Немирові) Вінницької обл. Українське “панське” килимарство XVII–XVIII ст. перебувало у тісному взаємозв’язку з народним килимарським промислом. Ланкою, через яку здійснювався діалог були народні майстри “панських” килимарень, які приносили у стилістику “панського” килима, базованого на модних чужоземних зразках, живий струмінь народного мистецтва. Завдяки цьому український “панський” килим став самобутнім художнім явищем. Важливим чинником формування стилістики українських “панських” килимів була імпортна килимова продукція, яка формувала смаки шляхти. Особливого поширення на українському килимовому ринку XVII ст. набули орієнтальні килими з відомих центрів Анатолії та Персії, а у XVIII ст. здобувають позиції західноєвропейські, головно французькі, килими. Найдавніші українські “панські” килими XVII ст. виконані у техніці ворсов’язання. Орнаментика цих виробів позначена впливом орієнтальних килимів та тканин, що проявилося на рівні композиційної побудови, відбору та стилізації мотивів. Інспірування турецькими та перськими зразками було закономірним наслідком особливого статусу орієнтального килима в тогочасній Європі загалом і в Україні зокрема. В орнаментах українських “панських” килимів 1698–1760 рр. зустрічаємо мотиви запозичені з орнаментики бароко та рококо. На відміну від французьких тривимірних зображень вони трактувалися площинно, що зближує їх зі східними аналогами. Відбувся лише незначний рух в бік до об’ємного трактування взорів, який проявився у так званому “отінюванні”. З початком XVIII ст. фіксуємо впливи народного килимарства, які однак, на цьому етапі ще мало відчутні. Саме з ними пов’язуємо деяку деформацію контурів малюнку килимів, а також початки тенденції до геометризації рослинних взорів у ворсових в’язаних килимах. Спектр килимарських технік, у яких виконані збережені “панські” пам’ятки, розширюється. З цього часу походить найдавніший збережений виріб з датою, виконаний у техніці гладкого килимового ткацтва (килим 1760 р.). Унікальним поєднанням гладкого та ворсового ткацтва вирізнявся втрачений килим з гербом Павла Полуботка. Стилістика килимів ІІ пол. XVIII ст. позначена наслідуванням як орієнтальних, так і західноєвропейських орнаментів. Вони мають яскраво виражені місцеві риси, що проявилося у переосмислені та органічному синтезі мотивів різного походження, а також їх особливому компонуванні та стилізації. Період позначений дуже активною взаємодією “панського” та народного килима, внаслідок чого відбувається їхнє взаємонаближення. Наприкінці періоду з’являється тенденція до наслідування класицистичних взорів французьких та англійських килимів. Виробництво українських “панських” килимів тривало і впродовж І пол. ХІХ ст. Стилістика виробів того часу формувалася під впливом ампірних орнаментів. Однак, у ІІ пол. ХІХ ст. спостерігається поступовий занепад виробництва українських “панських” килимів, пов’язаний як з напливом фабричної продукції, так і з глобальними соціальними процесами, що позначились на характері художньої культури загалом та декоративно-прикладного мистецтва зокрема. | 