На основі літературних джерел, мистецтвознавчого аналізу творів приходимо до з’ясування особливостей українських світильників, як мистецького феномену, в контексті західноєвропейських освітлювальних приладів. Проведене дослідження дає підстави для таких висновків. Художні світильники є своєрідним видом українського декоративно-ужиткового мистецтва, що поєднує різноманітні матеріали й технології, тектоніку та декор; виникли в ХІІ ст. під впливом східних традицій і отримали подальший розвиток у руслі загальноєвропейських мистецьких стилів. Керамічні і кам’яні посудини-світильники в античному світі набули традиційної форми: чашоподібні місткості з носиком, ручкою для перенесення, з рельєфними символами та монограмами, світильники фігурного характеру, бронзові канделябри, а у Візантії – лампадофори. У Середньовіччі розвиваються нові типи олійних ламп та свічників. Для періоду раннього християнства були характерні лампадки, керамічні каганці з монограмою Христа, світильник у вигляді вітрильника та семисвічник. У романський період розвинулися металеві храмові світильники та свічники цехової роботи у світських інтер’єрах. У готичний період поширилися скляні олійні лампи, фігурні свічники, фламандські люстри та німецькі підвісні світильники із рогів оленя. У добу Ренесансу виникає новий тип вівтарного свічника з дерева, мармуру та благородних металів; характерні фігурні свічники, ковані свічники, литі канделябри та рефлектори. У ХVІІ ст. розвиваються пишні латунні люстри в Голландії, Фландрії і Франції. У XVIII-ХІХ ст. відкриття в галузі фізики сприяли розвитку нових типів і форм освітлювальних приладів. З’являються свічники для спалень і для письмового стола. Світильники рококо перевантажені декором з асиметрично-грайливими лініями зігнутих гілок. Модними були фарфорові свічники з пасторальними сценами, металево-скляні жирандолі, багаторіжкові бра з бронзи, срібла, фарфору, позолоченого дерева та кришталю, а також фарфорові й кришталеві люстри. Конструкцію першої освітлювальної гасової лампи запропонував 1853 р. львівський майстер Адам Братковський, а 1860 р. інший винахідник Сіліман. Наприкінці ХІХ ст. з’являються гасові лампи з декоративними формами резервуару та розписним абажуром. У першій третині ХХ ст. внаслідок швидкого запровадження електричного освітлення, запозичено конструктивні форми свічників, олійних і гасових ламп. Уперше створена комплексна типологія освітлювальних приладів за допомогою абстрактних теоретичних зразків-моделей – типів, із урахуванням різноманітних матеріалів місця їх функціонування і особливостей конструкції. Типологічний аналіз дає змогу виділити 21 типологічну групу світильників і понад 60 типів. Керамічні світильники утворюють три типологічні групи творів: посудиноподібні місткості, олійні лампи та світильники. Скляні освітлювальні прилади дещо пізнього походження, а тому їхні вироби бувають як олійні лампи, свічники та люстри. З кістки і рогу виготовляли лише свічники. З дерева виконували свічники, полікадила і ліхтарі. Надійним матеріалом для виготовлення світильників був метал, а тому металеві освітлювальні прилади представлені у п’яти типологічних групах: первісні світильники, олійні лампи, свічники, люстри та ліхтарі. Типологія свічників з новітніми джерелами світла (гас, електрика) майже не відзначається новизною. Дизайнери освітлювальних приладів успадкували традиційні конструкції Середньовіччя і Нового часу, максимально раціоналізували їх. До усталених типологічних груп виробів (настільні лампи, бра, торшери, люстри) долучені плафонні світильники. Науково обґрунтована типологія світильників є основою для створення номенклатурного класифікатора сучасних промислових виробів, допомагає художньо-стилістичному аналізу творів. Стилістика давньоруських хоросів характерна архаїчними та язичницькими мотивами ажурної бронзової плетінки, солярними знаками у вигляді дисків, хрестиків і пташок. Помітна єдність місцевих і зарубіжних мистецьких традицій. У першій пол. XVI ст. у виготовлені українських світильників починають засвоюватися досягнення Ренесансу, що зробило істотний вплив на розвиток українського декоративного мистецтва. Давні хороси і пізніші корпусні панікадила-люстри свідчать про високий розвиток виробництва освітлювальних приладів в Україні. Естетична концепція бароко-рококо для обладнання розкішних будинків другої пол. XVII-XVIII ст. змінила роль і тектоніку світильників з утилітарної на декоративну. Поглиблюється різниця між освітлювальними приладами світських приміщень і церковних інтер’єрів. Встановлено, що в другій пол. XVII-XVIII ст. виробництво світильників зазнало розквіту завдяки високому рівню розвитку художнього металу, дерева, кераміки і скла. Українські майстри творчо засвоювали форми і мотиви західноєвропейського бароко, застосовували й різноманітні квіти місцевої флори, уникали нарочитої динаміки, напруги та надмірної пишноти. Лише на західних теренах України виробництво світильників зазнало впливів рококо. З кінця XVII – до середини ХІХ ст. виготовляють світильники простих форм і витонченого декору. Простота і лаконічність форм світильників була відповідна засадам стилю класицизму, узгоджувалася з іншими предметами інтер’єру: меблями, тканинами та посудом. З’ясовано, що на зміну корпусній люстрі приходить безстрижневий вазоподібний тип. Практикується імітація історичних стилів: неорококо, необароко, неоренесансну. Встановлено, що з останньої третини ХІХ ст. знижується мистецька виразність освітлювальних приладів: ручну роботу витісняє фабрична продукція підприємств Києва, Львова, Харкова та інших. Світильники масово виготовляють із дешевих сплавів металу. Для світильників модерну характерні нові конструкції, рослинні стилізації та мотиви народного мистецтва. Група визначних архітекторів та митців Львова, а згодом і Києва, синтезуючи форми модерну в поєднанні з традиційним декором, прагнула створити “український стиль”. Виробництво гасових і електричних ламп переважно зводилося до раціонального техніцизму. Світильники народних майстрів виконані з деревини, рідше з глини і металу. Найоригінальнішими є різьблені та поліхромовані трійці Гуцульщини та Покуття, що семантично увібрали солярні знаки, рослинні мотиви (Дерево життя), зображення хреста і Розп’яття з пристоячими. У 1920-30 рр. стали актуальними в Україні засади дизайну, функціонально оправдана форма світильників. Художнє конструювання освітлювальних приладів виходить із вимог ергономіки, антропометрії та гігієни освітлення. У дизайні електросвітильників застосовують базові форми та технічні структури, поява яких обумовлена їхньою первісною функцією: підвісні світильники розсіяного світла, бра, настільні лампи місцевого освітлення. Виникають нові конструктивні типи: настільна електролампа із закритою структурою та плафонні світильники. З кінця 1930-х по 1950-ті роки сповільнюється формотворення нових світильників, триває модифікація раніше розроблених з тенденцією до декоративізму. У 1960-80-х роках розвивається „безнаціональний” конструктивістський напрям дизайну. Національні мотиви проникають лише у твори декоративно-ужиткового мистецтва львівських митців. У дизайні промислових світильників намітилися два напрями: конструктивізму та стилізації (ретростиль, „стайлінг”). Триває упровадження новітніх джерел світла та матеріалів для виготовлення арматури освітлювальних приладів. Досліджений і введений у науковий обіг фактологічний матеріал дає підстави ствердити про можливість застосування спадщини українських світильників минулого для сучасної дизайнерської практики. | 