Присяжнюк Юрій Петрович. Українське селянство Наддніпрянщини другої половини ХІХ - початку ХХ ст. як соціоментальна історична спільнота. : Дис... д-ра наук: 07.00.01 - 2008.
Анотація до роботи:
Присяжнюк Ю.П. Українське селянство Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як соціоментальна історична спільнота. – Рукопис.
Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук за спеціальністю 07.00.01 – історія України. – Дніпропетровський національний університет. – Дніпропетровськ, 2008.
У дисертації, на основі синтезу соціальної і ментальної історій, досліджено українське селянство, яке мешкало в Наддніпрянщині у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Як історико-культурна спільнота, воно постає самобутнім явищем передусім езотеричними “наслідками” – пам’яттю, спогадами, легендами. Це виразно спостерігаємо в царинах духовній, соціально-виробничій, побутовій, громадській, політичній, інтелектуально-освітній, родинній.
Латентним підґрунтям світоглядних уявлень, побутового мислення селян були архетипи та похідні від них настанови, норми, цінності. Вони визначали спектр інтересів, манери та тенденції еволюції соціальної поведінки. З огляду на процеси модернізації, активізація яких припала якраз на посткріпосний період, життєдіяльність кількох поколінь хліборобів тривала до певної міри осторонь їхніх “окремих рядів” – капіталізації економіки, переструктуризації соціальної сфери, реформування політико-правової системи. Загалом дуже низький, але все ж мінімально достатній рівень добробуту, зумовив “імперативну безсмертність” традиційного укладу.
Доведено, що на початку ХХ ст. локальна модернізація села помітно пришвидшилася. Проте й наділі традиційний стиль мислення та поводження виявляв унікальну живучість. Старі смисли не зникали, а радше перепліталися з новими. Попри відчутні зовнішні впливи, збереження соціоментальної цілісності дало змогу селянству ориґінально відповідати на виклики урбанізації, індустріалізації, русифікації, ширше – націотворення.
У висновках підбито основні підсумки дослідження та розроблено рекомендації стосовно можливості використання його результатів.
1. У дисертації теоретично узагальнено й розв’язано нову наукову проблему. Ідеться про синтез “зовнішньої” (соціальної) і “внутрішньої” (ментальної) історії, що дав змогу висвітлити українське селянство як цілісну спільноту, поміщену в контекст епохи, зокрема з’ясувати його власний історичний час, розширити знання про роль в історії. Комплексне уявлення про автохтонних рільників Наддніпрянщини другої половини ХІХ – початку ХХ ст. сформовано за принаймні двома мірилами їхнього існування – збереженням основ традиційного укладу і наслідками процесів, пов’язаних із, так би мовити, глибиною модернізаційного проникнення в нього.
2. Соціоментальний зріз історії українських селян посткріпосної доби – це насамперед коло проблем, пов’язаних із культур-антропологічною спадщиною. Найстійкішим підґрунтям їхніх уявлень і відповідних манер соціального поводження визнано архетипи традиційної картини світу. Опосередковано вони “були присутніми” в усьому спектрі буття (становили спільну для всіх основу), що спонукало у визначений спосіб переймати й відтворювати досвід дідів, батьків, старших за віком сусідів, односельців. До 1860-х років “малороси” Наддніпрянщини вже були позбавлені тієї, хоча й надто скупої, але все-таки волі, яку мали, приміром, у ХVІІІ ст. Вони втратили нагоду козакувати, брати участь у конфліктах між шляхтою, припинили бути вагомим опертям православ’я з усіма наслідками, які з цього витікають. Заодно зникли й можливості осідати на вільних землях Півдня. Заселений степ, та й скуте портами море більше не кликали до волі, радше навіювали сумні спогади про колишні вольності. Саме тому життєдіяльність кількох поколінь рільників тривала ніби поза загальносуспільними тенденціями – модернізацією економіки та соціальної сфери, реформуванням політико-правової системи. Перманентне погіршення економічного становища, низький рівень добробуту, спричинені значним зменшенням подвірного забезпечення ґрунтами, недородами, голодуваннями (інколи навіть на межі жебрування), зберігали імперативність прожиткового мінімуму. За таких умов традиційний уклад, як історично стійкий життєвий абсолют, виразно виявляв свій “консервативний” характер.
3. Одним із ключових регуляторів життєдіяльності українського селянства варто вважати повторюваність циклів. Вона була вмотивована сезонністю господарських робіт, ментальною центричністю обійстя (хати). Натомість вічність часу “забезпечували” релігійні уявлення. А ось просторовий образ визначали далекі відстані між населеними пунктами в умовах слабкої шляхової комунікації, прив’язаність до конкретного шматка землі, звичка одружувати дітей у межах одного села. Тому, зазвичай, “свій” світ для селянина закінчувався за його стодолою.
4. Визначальним ментальним імперативом селян був традиціоналізм. Демонструючи надзвичайну стійкість, імунітет проти впливу “шляхетніших” і “прагматичніших” верств, саме він визначав самобутність соціально-економічного й громадсько-політичного життя. Хоча нові суспільні тенденції зусібіч впадали в широке русло повсякденних турбот, вони спроможні були впливати на світогляд хліборобів лише побіжно. Скажімо, відхід від родинного кола, потрапляння в урбанізоване середовище не означав радикальних змін усталених життєвих поглядів, стереотипів мислення. Часто навіть траплялося навпаки: усе нове так чи інакше схилялося до традиційного, нерідко змінюючи не лише форму, а й власну сутність.
Власне тому період української історії від другої половини ХІХ до початку ХХ ст. – це своєрідна мапа-схема, такий собі “модернізаційний редукціонізм” розвитку, бо більшість населення не впоралася із завданням адаптації у світ модерності. Унікальність посткріпосної трансформації селянства полягала в тому, що вона відбувалася переважно в річищі традиції, котра, зрозуміло, не відповідала загальним цивілізаційним тенденціям. Залишаючись у полоні патріархальних устоїв, хлібороби стверджувалися як самобутня спільнота. Зрештою, йдеться про історичну епоху, в якій “люди від плуга” змогли лише певною мірою реалізувати себе в омріяних суспільних ідеалах, але виявилися мало готовими до нових смислів буття.
5. Одним із ключових чинників “мужицького” світобачення була земля. Пов’язуючи з нею весь свій життєвий устрій, хлібороби крізь “годувальницю” сприймали державу, панівні верстви населення й навіть Бога. Вона давала дозвіл і морально виправдовувала всі дії, зокрема й протизаконні, була для селян утіхою, привносила їм відчуття переваги перед поміщиками, чиновниками, євреями, напувала харизмою та сентиментальністю в життєвих негараздах. Формувала не тільки право, а й емоції родинних відносин, сповнювала відчуття самодостатності, радості в будні і свята, а також додавала патетики й завзяття. Відповідно втрату землі чи шкоду, заподіяну їй, хлібороби сприймали як велику трагедію.
6. Вірування українських селян визначали переважно християнські цінності з домішками патріархальних форм практичного освоєння світу, язичництва. Утім, час “мудро попрацював” над суперечностями історико-світоглядних типів релігійності й разом із етнічним колоритом “витворив” ориґінальну систему поглядів, зрештою – унікальний спосіб сприйняття реалій. Домінація духовного чинника сприяла збереженню етнокультурної самобутності рільників. Світоглядні проблеми, що виникали під впливом модернізації, хлібороби продовжували розв’язувати здебільшого в межах усталених релігійних уявлень і приписів. Хоча лібералізація громадсько-політичного життя у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. добряче розхитувала оті стереотипи, підтвердженням чого була поява поряд з традиційним православ’ям нових християнських конфесій. Локальне руйнування традиційності відбувалося через поширення як різних напрямків протестантизму, так і атеїзму (втрачаючи зв’язки з селом, родиною, чимало селян пауперизувалося, а їхня секуляризована свідомість ставала сприйнятливішою до народницьких, марксистських ідей). Разом вони містили елементи раціоналізму і досить часто падали на сприятливий ґрунт схильності до самостійного міркування.
7. Генетизм, як “повернутий у минуле” спосіб мислення, формував самобутню соціальну активність, визначав ориґінальність громадсько-політичного самовираження та освітньої самореалізації селян. Навчання в сільських школах суттєво залежало від його своєрідного місця у структурах ментальності “людей традиції”. За ойкосно-егалітарного способу життєдіяльності вони були не в змозі збагнути всю глибину нового суспільного значення освіти, а тому не відчували в ній належної потреби. Окрім того, селяни залишалися політично інертними навіть на рівні села й волості. Не могла мобілізувати їх і національна державність, бо її не було. А надмірна залежність від іншонаціональної (російської) додатково спонукала рільників-автохтонів Наддніпрянщини триматися архаїчних цінностей і пріоритетів. Змушені якось призвичаюватися до несприятливих соціально-політичних умов, вони, як і раніше, товклися на городах. Це також пояснює стійкість соціоментальної цілісності хліборобської спільноти.
8. Модернізаційні явища – передусім відносини обміну, торгівля, посередницька діяльність, зрештою всі таємниці ринку, як на свій лад унікальної культур-економічної системи, – рільники ототожнювали переважно з обманом, підступом, клопотами, а то й дармоїдством. Морально-світоглядна прив’язаність до власного господарства бодай опосередковано, але таки відчутно сприяла тому, що “плодюча країна залишалася бідною на гроші”. Показово також, що селяни слабко розуміли справжню сутність нововведень. Проте утримуватися на традиційних позиціях їм було дедалі тяжче. Тому багато з того, що і як доводилося робити, мало вимушений, залежний, нерідко кабальний характер. До підприємництва не були схильні навіть заможні господарі. Якщо ж селянин і послуговувався ринковими механізмами, то підпорядковував їх головно потребам традиційного хазяйнування. Скажімо, понад 80% коштів, які хлібороби отримували на початку ХХ ст. від кредитних ощадно-позичкових товариств, вони витрачали на відновлення знесилених господарств. Натомість помітніший вплив на простолюд справляли неординарні ситуації – події 1905–1907 рр., столипінська аґрарна реформа, Перша світова війна. Тоді сільські люди швидше серйознішали, ставали метикуватішими. Формування модерного суспільства зумовлювало своєрідний історичний конфлікт. Позаяк в опозиційності до інтелектуального, підприємницького, культурно-мистецького міста селянська спільнота зберігала потенціал до самобутнього розвитку, то перебування на узбіччі державних інтересів створювало прецедент вимушеного пристосування до історично пріоритетніших тенденцій. Ця адаптація мала свої межі, вихід за які означав дві найімовірніші перспективи: або поверхневу втрату власної ідентичності, або долучення до революційних потрясінь. Впадаючи у відчай від злиднів і побутових негараздів, хлібороби інколи діяли рішуче й безкомпромісно, проте пояснювали свої вчинки, виходячи з “селянської” логіки.
9. Досліджений у роботі масив джерел дає підстави висунути гіпотезу, що “мужицька” сім’я була окремою господарською і суспільною ланкою, а для самого селянина – визначальною сферою буття. Це той світ, де він почувався сам собою, хазяїном долі. Тут формувалися його соціальна самобутність і автентичність. Вони робили селянина опозиційним до довколишнього світу, навіть до громади односельців.
10. Під впливом модернізації сільський простолюд більше знайомився з культурою росіян, поляків, євреїв. Така взаємодія позначалася суперечливими процесами – “етнокультурне розукраїнення” певної частини “мужиків” супроводжувало посилення ментальної консервації більшості хліборобів-трударів. У всьому, що перебувало за порогом “людського”, вони вбачали “щось панське”, тобто чуже, неприйнятне, а то й вороже. У такий спосіб, інтелектуально не піднімаючись до рівня національно-державного мислення, будь-якої суспільно-політичної доктрини, обстоювали чи не найоптимальніший сценарій самобутності – збереження та захист власного способу життєдіяльності. А разом з ним мови, вірувань, фольклору й самого світобачення. У господарюванні ж і побуті відтворювали автохтонну архітектуру, ремесла, одяг. Робили це дивовижно послідовно, хоча здебільшого в пасивних формах. Уособлюючи марґінальний і такою ж мірою визначальний спосіб мислення та соціальну поведінку для тогочасного суспільства, вимушено маскувалися за елітними культурами. При цьому відбувалося лише часткове запозичення “панських” манер і смаків. Надто помітними снобістські явища були в районах посиленого культурного впливу росіян. Водночас зросійщення виявилося неспроможним охоплювати всю глибину історичних і господарських зв’язків, власне світогляду українських хліборобів. Асиміляційного потенціалу російського суспільства й передусім держави не вистачило, щоб “перетравити” їх на “гілку єдиного народу”. Фактично село було єдиним масовим соціальним носієм етнокультурної ідентичності. Воно зберегло власну світоглядну спадщину, а отже, право на самобутнє існування, пристосувавши його до бурхливих подій “постфеодальної” історії.
Отже, у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. українське селянство Наддніпрянщини втрачало свою “тотальну стереотипність” лише фрагментарно. У широкому розумінні традиція тут виявилася сильнішою за виклики модернізації. Слабкість ринкового проникнення, однобічність урбанізаційних процесів та інші “вади” були спричинені браком привабливіших, історично авторитетніших чинників, здатних комплексно оновити притаманні хліборобам цінності й уявлення, манери (звички, способи) поводження. Власне тому кілька поколінь посткріпосних селян розглянуто в контексті близької до статичної, але водночас і суттєво активізованої зовнішніми впливами еволюції. У такій історичній якості та динаміці вони зустрічали перші десятиліття ХХ ст., на свій лад брали в них участь, принагідно ориґінально оцінювали все пережите.
Публікації автора:
Монографії
Присяжнюк Ю.П. Українське селянство Наддніпрянської України: соціоментальна історія другої половини ХІХ – початку ХХ ст. / Ю.П. Присяжнюк. – Черкаси: “Вертикаль”, видавець ПП Кандич С.Г., 2007. – 640 с. – Бібліогр.: с. 553–612. (49,88 друк. арк.). Рец.: Критика. – 2008. – № 7–8 (129–130). – С. 26.
Присяжнюк Ю.П. Ментальність і ремесло історика. Методологічна парадигма селянствознавчих студій в Україні на зламі ХХ–ХХІ ст. / Ю.П. Присяжнюк. – Черкаси: “Вертикаль”, видавець ПП Кандич С.Г., 2006. – 122 с. – Бібліогр.: с. 104–117. (7,21 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Ментальність українського селянства в умовах капіталістичної трансформації суспільства (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Український історичний журнал. – 1999. – № 3. – С. 23–33. (0,6 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Характерологічні (ментальні) особливості соціальної активності українських хліборобів (60–90 рр. ХІХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 1999. – Вип. 12. – С. 42–47. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Ринкова еволюції аграрних відносин в Україні (друга половина ХІХ – 1905 р.) / Ю.П. Присяжнюк, Л.М. Горенко // Український історичний журнал. – 2000. – № 5. – С. 88–97. (0,6, авт. напис. 0,3 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Вплив ментальності українського селянства на рівень його освіченості у другій половині ХІХ ст. / Ю.П. Присяжнюк // Історія України. – К., 2000. – № 3 (січень). – С. 9–10. (0,6 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Менталітет українського загалу в посткріпосницьку епоху: консерватизм феномену / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 2000. – Вип. 21. – С. 28–32. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Консерватизм ментальності хліборобського загалу (на матеріалах Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Питання стародавньої і середньовічної історії, археології й етнології: [зб. наук. ст.] / ЧНУ імені Ю. Федьковича. – Чернівці, 2000. – Т.1. – С. 299–304. (0,4 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. До проблеми ролі селянства в збереженні національної ідентичності українців (ХІХ – початок ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Наукові праці. Миколаївська філія НУ “Києво-Могилянської академії”. – Миколаїв, 2000. – Вип. 8. – С. 25–27. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Ментальні мотиви релігійної поведінки українських селян у посткріпосницьку добу / Ю.П. Присяжнюк, І.В. Рудакова // Вісник Київського інституту “Слов’янський університет”: [зб. наук. ст.]. – К., 2001. – Вип. 10. – С. 60–64. (0,5, авт. напис. 0,3 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. “Емансипація” 1861 року очима пересічного хлібороба / Ю.П. Присяжнюк // Український селянин: Зб. наук. ст. / НАН України; Інститут історії НАН; ЧДУ імені Б. Хмельницького. – Черкаси, 2001. – Вип. 2. – С. 94–96. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. “Малоросійський” традиціоналізм другої половини ХІХ – початку ХХ століття: анахронізм епохи чи імператив селянського “серця”? / Ю.П. Присяжнюк // Наукові праці. Миколаївська філія НУ “Києво-Могилянської академії”. – Миколаїв, 2001. – Вип. 10. – С.45–49. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Полісся як діюча особа вітчизняної історії (на матеріалах Волині посткріпосницької епохи) / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 2001. – Вип. 27. – С. 49–55. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П.Віра українських селян в “добрих царів” після скасування кріпацтва / Ю.П. Присяжнюк // Культура народов Причерноморья: [зб. наук. праць]. – Симферополь, 2001. – № 24. – С. 123–126. (0,6 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Ринкова еволюція суспільства і ментальність українських хліборобів: деякі аспекти взаємодії в посткріпосницьку епоху / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Луганського державного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Луганськ, 2002. – № 2. – С. 164–172. (0,7 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Деякі “таємниці” етнонаціонального портрету українського “чоловіка” початку ХХ століття / Ю.П. Присяжнюк // Український селянин: Зб. наук. ст. / НАН України; Інститут історії НАН; ЧДУ імені Б. Хмельницького. – Черкаси, 2002. – Вип. 4. – С. 106–111. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Традиції господарювання як мірило україно-єврейських відносин на селі (ХІХ – початок ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Український селянин: Зб. наук. ст. / НАН України; Інститут історії НАН; ЧДУ імені Б. Хмельницького. – Черкаси, 2002. – Вип. 5. – С. 234–239. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Методологія “Школи “Анналів”: тернистий шлях визнання та сучасні проблеми адаптації в українській історіографії / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 2002. – Вип. 33. – С. 30–34. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Ментальність і соціальна поведінка українських селян у пореформений період (друга половина ХІХ – початок ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Львівського університету: [зб. наук. ст.]. – Львів, 2002. – Вип. 37. – Ч. 1. – С. 213–228. (0,6 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Сервітутне право у “картині світу” пересічного українського селянина (на матеріалах Правобережної України початку ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Проблеми історії України: [зб. наук. ст.] / НАН України; Інститут історії НАН. – К., 2003. – Вип. 5. – С. 42–48. (0,4 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Проблематика історії ментальностей у сучасній російській історіографії / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 2003. – Вип. 50. – С. 37–41. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. “Нариси з історії села Колодистого, Тальнівського району, Черкаської області” Ю.Г. Поліщука як джерело дослідження історії українського селянства ХІХ – першої половини ХХ ст. (антропологічний підхід) / Ю.П. Присяжнюк // Український селянин: Зб. наук. ст. / НАН України; Інститут історії НАН; ЧДУ імені Б. Хмельницького. – Черкаси, 2003. – Вип. 7. – С. 14–16. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Освіченість як атрибут етнокультури українського селянства Наддніпрянської України: тенденції еволюції та перші спроби осмислення феномену на початку ХХ ст. / Ю.П. Присяжнюк // Український селянин: Зб. наук. ст. / НАН України; Інститут історії НАН; ЧДУ імені Б. Хмельницького. – Черкаси, 2004. – Вип. 8. – С. 110–113. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Етнонаціональні аспекти історії ментальностей у новітній російській історіографії / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 2005. – Вип. 66. – С. 31–38. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Освіченість як атрибут етнокультури українського селянства в умовах модерних трансформацій суспільства (історіографічний та гносеологічний аспекти) / Ю.П. Присяжнюк // Український селянин: Зб. наук. ст. / НАН України; Інститут історії НАН; ЧДУ імені Б. Хмельницького. – Черкаси, 2005. – Вип. 9. – С. 12–14. (0,6 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Соціокультурні ритми трансформації історії: українське селянство “між феодалізмом і капіталізмом” / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 2005. – Вип. 80. – С. 20–25. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Ментальне “почування” українського селянства в умовах проведення столипінської аґрарної реформи / Ю.П. Присяжнюк // Український селянин: Зб. наук. ст. / НАН України; Інститут історії НАН; ЧДУ імені Б. Хмельницького. – Черкаси, 2006. – Вип. 10. – С. 22–25. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Лікувальна практика українського селянства другої половини ХІХ – початку ХХ ст. у контексті його традиційного світосприйняття / Ю.П. Присяжнюк // Наукові записки Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка. Серія: Історичні науки. – Кіровоград, 2006. – Вип. 10. – С. 162–167. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. “Консерватизм” і “традиціоналізм” в українському селянознавстві: проблема термінологічної оптимізації / Ю.П. Присяжнюк // Вісник Черкаського університету. Серія Історичні науки: [зб. наук. ст.]. – Черкаси, 2007. – Вип. 100. – С. 3–12. (0,5 друк. арк.).
Публікації, що додатково висвітлюють зміст дисертації
Присяжнюк Ю.П. Методологічний інструментарій сучасної історичної науки: актуалізація ролі досліджень / Ю.П. Присяжнюк // Міжнародний Науковий Конгрес “Українська історична наука на порозі ХХІ століття”. Чернівці, 16–18 травня 2000 р. Доповіді та повідомлення. – Чернівці, 2000. – Т. 3. – С. 387–392. (0,6 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. “Праця” як цінність у колективній психології українських селян посткріпосницької епохи (на матеріалах Наддніпрянської України) / Ю.П. Присяжнюк // Україна модерна: [зб. наук. праць] / ЛНУ імені І. Франка; Інститут історичних досліджень. – Львів, 2001. – № 6. – С. 47–58. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Соціально-господарська взаємодія українських селян і колоністів: ментальний аспект (на матеріалах Наддніпрянської України другої половини ХІХ – початку ХХ ст.) / Ю.П. Присяжнюк // Науковий вісник Волинського державного університету ім. Лесі Українки: [зб. наук. праць]. – Луцьк, 2001. – № 5. – С. 19–24. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Ментальність українських селян другої половини ХІХ – початку ХХ ст. як історичний феномен та об’єкт сучасних досліджень / Ю.П. Присяжнюк // Polska i jej wschodni sasiedzi: [зб. наук. праць]. – Rzeszуw, 2003. – T. 3. – С. 107–116. (0,5 друк. арк.).
Присяжнюк Ю.П. Потенціал історії ментальності у контексті розвитку селянствознавчих студій в Україні / Ю.П. Присяжнюк // ІІІ Міжнародний науковий конгрес українських істориків “Українська історична наука на шляху творчого поступу”. Луцьк, 17–19 травня 2006 р. Доповіді та повідомлення: В 3-х т. / Гол. ред. І. Коцан. – Луцьк, 2007. – Т.1. – С. 198–202. (0,6 друк. арк.).
