1. Аналіз специфіки функціонування урбанонімів як онімних одиниць дозволяє зробити висновок про те, що при дефініції урбанонімів домінантою повинна виступати природа номінованих об’єктів. Вони мають бути антропогенними, належати до території населеного пункту, бути одиницею територіального членування, мати необхідність мовнознакової репрезентації. Усі урбаноніми поділяються на офіційні і неофіційні. З’ясовано, що іманентною, домінуючою функцією для усіх урбанонімів є номінативна, а асоціативна, ідеологічна та характеристична виступають факультативними. Водночас специфіка функціонування неофіційних урбанонімів свідчить про можливість кваліфікації характеристичної функції як основної поруч з номінативною. 2. Аналіз універсальних та спорадичних екстралінгвальних факторів розвитку закарпатоукраїнського урбанонімікону дав можливість з’ясувати, що вплив демографічного чинника упродовж ХХ ст. на теренах сучасного Закарпаття був неоднаковим: на початку століття, а також у роки другої світової війни за умов економічної стагнації цей фактор був малопомітним, тоді як у міжвоєнний та повоєнний періоди він стає основною передумовою розбудови розгалуженого закарпатоукраїнського урбанонімікону. Екстралінгвальні чинники, які зумовлюють зміни у тій чи іншій мовній підсистемі, у різні хронологічні періоди творять свою ієрархію, яка відбивається на квалітативних та квантитативних характеристиках лексичних груп. Означення об’єкта за рахунок його характеристики в офіційній урбанонімії у ХХ ст. поступається ідеологічному фактору, внаслідок чого значно змінюється співвідношення дескриптивних назв та ідеологічно забарвлених на користь останніх. 3. У період входження Закарпаття до Чехословаччини (1919–1939 рр.) закарпатоукраїнський офіційний урбанонімікон уже усвідомлюється як засіб формування культурного національного обличчя міста, внаслідок чого відбувається його богемізація. У радянські часи урбанонімія мала сприяти формуванню ідеального образу радянської людини – патріота СРСР, в міру освіченого (міра встановлюється радянським трактуванням історії, мови, культури) і обізнаного з її досягненнями, революціонера, що завжди готовий повстати за здійснення комуністичних ідеалів і проти проявів буржуазного націоналізму. Прикметно, що не можна говорити про закарпатоукраїнський урбанонімікон кінця ХХ – поч. ХХІ ст. як про однорідне утворення. Особливістю його є те, що, незважаючи на можливість певних узагальнень, на цьому етапі історичного розвитку практично кожне місто має вибудовану свою специфічну підсистему. 4. Еволюція урбанонімної системи призвела до ускладнення процесу номінації, інтегральності акту народження онімної одиниці. Масове використання місцевих назв для творення місцевого урбанонімікону зовсім незвичне для закарпатоукраїнської урбанонімії, але водночас воно свідчить про демократизацію номінації та появу у ній нових рис, спрямованих на формування регіонального обличчя урбанонімікону та відбиття у ньому історії саме тієї місцевості, де ці найменування появляються; пор. назви вул. Мала Лунка, вул. Глод, вул. Попова Загорода, вул. Зелений Кут та ін. у с.Копашнево Хустського району, які повністю дублюють назви сільських кутків. 5. Крім основних мотиваційних ознак – меморіальності, вшанування, характеристичності та асоціативності – виділяються й додаткові, на підставі чого виокремлюються три ступені мотивації. 6. Меморіальні назви складають найбільшу групу серед досліджуваних нами офіційних одиниць (61%). Характер сучасного закарпатоукраїнського урбанонімікону підтверджує той факт, що домінуючою є підгрупа назв на честь чужоземних осіб (43% від меморіальних назв). Найменування на честь місцевих діячів складають 25% від меморіальних урбанонімів: вул. Грицака М., вул. Долиная М. (Хуст); вул. Вакарова Д. (Чоп), вул. Маркуша О. (с. Іза) та ін. Зміщення центру уваги суспільства з письменників на громадських діячів свідчить, з одного боку, про відчуття необхідності актуалізації патріотичних настроїв у суспільстві (у зв’язку з цим – поява значної кількості назв на честь місцевих борців за українську державність), з другого – про демократичність процесів у сучасній урбанонімній системі, яка, хоч і досить мляво, проте призводить до створення регіонального обличчя закарпатоукраїнського урбанонімікону. Урбаноніми, утворені на честь українських діячів складають 24,6% від меморіальних назв: вул. Сковороди Г. (Свалява), вул. Данила Галицького (Ужгород), вул. Кобилянської О. (Берегове), вул. Григоренка П. (Хуст) та ін. Назви на честь державних діячів і вчених – одна з підгруп, які в пострадянський час зазнали найбільшого оновлення. Домінантною підгрупою в групі дескриптивних назв є урбаноніми, що характеризують об’єкт за іншим об’єктом, який знаходиться на вулиці або поблизу (37% ), напр. вул. Керамічна (Хуст), вул. Замкова (Ужгород), вул. Ядерин (Рахів), вул. Латорицька (Чоп) та ін. Конотації офіційних експресивно маркованих урбанонімів (14% від усіх офіційних урбанонімів) знаходять відображення у позитивних назвах (вул. Щаслива в Ужгороді), естетичних (пор. вул. Вишнева в Тячеві) та пафосних (пор. вул. Слави в Ужгороді), які приблизно однаковою мірою співвідносяться за кількісними характеристиками. Основу назв-вшанувань (7% від усіх урбанонімів) складають урбаноніми, що вшановують інші географічні об’єкти (пор. вул. Керченська в Ужгороді), тоді як зовсім незначною є підгрупа назв, що вшановують державні українські цінності, напр. вул. Соборної України (с.Іза). 8. Неофіційна урбанонімія є відображенням двох аспектів функціонування урбанонімів. Передусім, ідеться про антропогенний характер номінованих об’єктів. Відповідно це знаходить вияв у продуктивності груп найменувань, що репрезентують відношення людини до іменованого об’єкта, тобто виражають семантику родової характеристики території (напр., к.с. Жулканичн в с.Княгиня) та назв, що відображають суспільну діяльність (напр., к.с. Косбрища в с.Торун). Водночас неофіційне, спонтанне називання відображає сутність урбаноніма як засобу позначення саме територіальної одиниці, що дозволяє пояснити високу питому вагу урбанонімів, які характеризуються географічною реалією (близько 15% від усіх неофіційних урбанонімів) (пор. к.с. Горб у смт Кольчино, к.с. Горб в с.Кошелево) та ін. Антропоніми і топоніми формують ядро власних назв, які є джерельною базою для офіційної урбанонімії. Інші різновиди онімів знаходяться на периферії джерельної бази урбанонімів. Це можна пояснити ідеологічним спрямуванням офіційної урбанонімії і у зв’язку з цим апеляцією до антропонімів, з іншого боку, прив’язаністю урбанонімних основ до меж міста або місць, недалеких від населеного пункту. Водночас загальні назви формують ядро джерельної бази неофіційних урбанонімних одиниць (79%), що зумовлено природою останніх, які появляються передусім як засоби орієнтації у навколишньому просторі, а не виразники панівної ідеології. |
