Анотація до роботи:

Лагутенко О. А. Українська графіка першої третини ХХ століття: загальноєвропейські тенденції та національні особливості розвитку. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.05 образотворче мистецтво. Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України. Київ, 2008.

У дисертації подано нову концепцію історії української графіки першої третини ХХ століття у річищі загальноєвропейського художнього процесу, визначено основні стилістичні напрями, акцентовано національні особливості розвитку графічного мистецтва України.

Розглянуто культурологічні передумови розквіту мистецтва графіки, проаналізовано вплив ідей національно-культурного відродження та ідей нової образотворчості. Доведено, що вагому роль у становленні національної графічної школи відіграли Українська Академія Мистецтв і освітні мистецькі заклади Харкова, Одеси, Львова.

Мистецтво української графіки означеної доби досліджено як художній феномен, що реалізувався у різних країнах, різноманітних жанрах і формах, у широкому просторі нових художніх стилів і напрямів.

1. Графіка першої третини ХХ ст. являє собою цілісне, принципово нове явище в історії українського мистецтва, розвиток якого зумовлений активним національно-культурним рухом. Художників надихала віра в соціально-етичну, дієву місію мистецтва. Журнальна, книжкова графіка, плакат, ужиткова та станкова графіка набувають небувалого розквіту завдяки активному діалогу з плинним життям. Феномен мистецтва графіки існує в ситуації війн і революцій, національного відродження й економічної розрухи, на межі хаосу й порядку. Українська графіка означеної доби демонструє поєднання загальноєвропейських мистецьких тенденцій і національних особливостей художнього процесу.

2. Особливий інтерес до мистецтва графіки виник на початку ХХ століття під впливом нового світогляду, в якому вагому роль відігравали ідеї стилю модерн. Майстри, які сповідували в мистецтві ідеї цього стилю, ставилися до графіки як до художньої галузі, що має багаті можливості пластичної мови, здатна активізувати поступ до більшої умовності образних рішень, а також реалізувати жаданий синтез мистецтва й життя.

3. Важливим чинником розвитку графіки в Україні на початку ХХ ст. була взаємодія українського мистецтва з польським та російським. Імпульсивний поступ простежується через постійні контакти, виставки, роботу в містах України польських та російських художників, через особистісний творчий вплив тих майстрів, у яких вчилися українські художники.

4. Упродовж 19101930-х рр. особливо плідними для розвитку української графіки були творчі зв’язки з мистецькими осередками Парижа, Мюнхена, Відня, Праги, Кракова, Петербурга, Москви, де художники здобували освіту, працювали, експонували свої твори, входили до мистецьких об’єднань.

5. Українська Академія Мистецтв створила основи для становлення та розвитку нової української графічної школи. Майстри, які викладали в УАМ, Г. Нарбут, М. Бойчук, В. Кричевський – стали фундаторами тих напрямів, які знайдуть продовження і відгомін упродовж ХХ ст.. Попри всі відмінності та нюанси творчих шляхів, для цих майстрів характерне спільне підгрунтя. Вони прагнули створити ідеальний образ національного мистецтва, тому їм необхідно було спиратися на його вітчизняні взірці. Природною була для їхньої творчості ситуація перебирання культурних варіантів минулих епох. Нове неодмінно містило фрагменти, “цитати”, переосмислені чи “обіграні” пам’ятки минулого. Всередині таких явищ, як нарбутівська течія і бойчукізм, існував процес взаємопроникнення двох середовищ – новітніх художніх течій і давніх традиційних мотивів та форм.

6. Графіка 19201930-х рр. стає різноманітнішою, охоплює широкі сфери застосування завдяки існуванню графічних факультетів у художніх вищих навчальних закладах Києва, Харкова, Одеси, мистецької студії

О. Новаківського у Львові. В цю добу активно працюють художники-графіки нової генерації, залучаючи до співтворчості молоді мистецькі сили. Відбувається прискорення темпу процесів, зростання різноманітності художніх явищ.

7. В українській графіці, що створювалася в різних мистецьких осередках: у Харкові, Києві, Одесі (в Радянській Україні), у Львові, Івано-Франківську, Чернівцях, Дрогобичі (за межами радянської держави), у Празі, Парижі, Лейпцигу (за межами України), виявляється принципова близькість на рівні художньої мови. Спільним для всіх осередків є прагнення майстрів графіки відкрити нові можливості художньо-образних рішень через опанування засобів нових мистецьких течій і залучення національних традицій, взірців мистецтва архаїки, пам’яток середньовіччя.

8. У першій третині ХХ ст. мистецтво графіки поширюється на різні сфери існування, реалізує себе в багатьох формах: станковій авторській та естампній графіці, журнальній та книжковій, ужитковій графіці, плакаті, екслібрисі, ескізі театрального костюма та декорації, малюнку до монументальної композиції. Ці форми графічної творчості було осмислено як художньо самодостатні, твори активно експонувалися на мистецьких виставках в Україні та за кордоном.

9. В українській графіці означеної доби відобразилися різні загальноєвропейські течії – модерн, символізм, неопримітивізм, футуризм, кубізм, експресіонізм, конструктивізм, функціоналізм, реалізм, сюрреалізм, Ар Деко, неокласика. В роботах художників і в цілих мистецьких течіях нерідко спостерігається нашарування різних стильових напрямів.

10. Складність єдиної картини розвитку української графіки виникає через поєднання явищ різного роду: співіснування різних стильових напрямів (академізму, модерну, символізму, авангардових течій), поєднання різних зрізів культури – новітніх, традиційних, архаїчних. В актив включено пам’ять культури, минулі традиції. Становлення нової культури супроводжується повторенням різноманітних відомих історичних форм, завдяки чому відбувається наскрізний зв’язок по вертикалі різних історичних шарів. Своєрідність художньої мови виникала завдяки застосуванню традиційних мотивів і нових пластичних засобів творення образу. Мистецтво графіки існує як цілісність, що живо пульсує творчою енергією завдяки різним витокам.

11. Загальна картина розвитку мистецтва української графіки демонструє безліч різних шляхів, у ній спостерігається співіснування різних напрямів або темпосвітів, що впливають одне на одного, але існують самодостатньо й паралельно. Полістилізм проявляється як на рівні цілісного процесу розвитку мистецтва, так і в середині графічних творів. В основі стійкості, довготривалості існування напрямів лежить принцип толерантного поєднання різноманітних проявів у середині цих напрямів, тобто їх єдність підтримується через багатоманітність.

12. У мистецтві української графіки першої третини ХХ століття завдяки полістилізму відчувається віяло можливостей її розвитку. Багатоваріантність, можливість вибору, різні темпи поширення напрямів сприяють динамічному й гнучкому розвиткові цього мистецтва. Українська графіка постає як художній феномен, що реалізував себе в різних країнах, різноманітних проявах (станкова, книжкова, журнальна, театральна, промислова графіка, екслібрис, плакат, малюнок), у широкому просторі нових художніх стилів і напрямів. Наукове дослідження розвитку української графіки першої третини ХХ століття і формування нової концепції історії мистецтва сприяє визначенню тих шляхів, якими може рухатися сучасна культура України, зберігаючи національну ідентичність у світовому контексті, набуваючи потужного мистецького вияву.

Публікації автора:

Монографії

Українська графіка першої третини ХХ століття. – К.: Грані-Т, 2006. – 240 с.

Graphein графіки: Нариси з історії української графіки ХХ століття. – К.: Грані-Т, 2007. – 168 с.

Статті у профільних виданнях, рекомендованих ВАК України

1. Українська книжкова графіка першої третини ХХ століття у загальноєвропейському художньому контексті // Діалог культур: Україна у світовому контексті. Мистецтво і освіта. Л.: Каменяр, 1998.

– С. 322 – 329.

2. Полістилізм книжкової графіки А.Страхова // Традиції та новації у вищій архітектурно- художній освіті. – Х.: Харків. художньо-пром. ін.-т, 1999. – Вип. 23. – С.139 – 141.

3. Анатоль Петрицький як майстер книжкової графіки 19201930-х років // Українська академія мистецтв. Дослідницькі та науково-методичні праці. – К.: НАОМА, 2000. Вип. 7. – С. 81 – 86

4. Київська графічна школа (До історії НАОМА) // Українська академія

мистецтва. – К.: НАОМА, 2001. – Вип. 8. С. 89 102.

5. Символизм в творчестве Георгия Нарбута // Традиції та новації у вищій архітектурно-художній освіті. – Х.: ХХПІ, 2000. – Вип. 23. С. 46 50.

6. Художник – учитель за покликанням (І. Плещинський) // Українська академія мистецтва. – К: НАОМА, 2002. Вип. 9. – С. 268 278.

7. Графіка у творчості Василя Кричевського // Українська культура: минуле, сучасне, шляхи розвитку: Зб. наук. пр.: Наукові записки Рівнен. держ. гуманіт. ун-ту. – Рівне: РДГУ, 2003. – С. 26 – 32.

8. Многомерность художественного языка графики Марка Эпштейна // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Х.: ХДАДМ, 2002. – Вип. 11. С. 56 66.

9. Новий погляд на мистецтво української графіки ХХ століття // Мистецькі

обрії. – К.: АМУ, 2002. – Вип. 3. С. 40 45.

10. Книжковий дизайн першої третини ХХ століття // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Х.: ХДАДМ, 2002. Вип. 6. С. 315 – 318.

11. Вплив художньої школи Кракова на розвиток українського мистецтва на початку ХХ століття // Вісник Харківської державної академії дизайну і мистецтв. – Х.: ХДАДМ, 2002. – Вип. 9. С. 80 90.

12. Графіка у творчості Павла Ковжуна // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. – К.: ДАКККіМ, 2003. – Вип. 11.