У висновках підведено підсумки проведеного дисертаційного дослідження, сформульовані основні наукові результати роботи, що були одержані на теоретичному та практичному рівнях, окреслено напрямки подальших українознавчо-історичних досліджень етносоціальної системи Гуцульщини. В дисертації виконано теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється в українознавчо-історичній реконструкції етносоціальної системи регіону України – Гуцульщини. Головним науковим результатом дисертаційного дослідження є визнання існування автохтонних складових в етносоціальній системі Гуцульщини, які мають перспективу розвитку в системі краю та проявляють системоутворюючий характер. Для одержання даного наукового результату були проведені дослідницькі дії, які відбивають логіку розкриття теми. В загальному вигляді вони мають відповідну наступність. В першу чергу розглянуто науково-методологічні основи українознавчо-історичного дослідження етносоціальної системи Гуцульського регіону України і показано, що вони ґрунтуються на науково-теоретичній методологічній основі, розробленій в наукових працях сучасних вчених-українознавців: П. П. Кононенка, Я. С. Калакури, Л. К. Токаря та інших. Показано, що наукова проблема визнання автохтонного характеру українців-гуцулів на території Українських Карпат та існування властивих їм етносоціальних форм суспільного устрою була предметом розгляду значної кількості дослідників різних наукових напрямків. Встановлено, що принципової вирізненості певних видів діяльності, які мають автохтонний характер, у системоутворюючі складові етносоціальної системи Гуцульщини здійснено не було. Науково виявлено існування автохтонних складових, які, у сукупності з географічним середовищем, народонаселенням і виробництвом та складовими частинами ресурсів розвитку краю, належать до системоутворюючих складових етносоціальної системи Гуцульщини. Доведено, що до автохтонних складових етносоціальної системи Гуцульщини відносяться мисливство, рибальство, збиральництво, тваринництво, землеробство, лісівництво, декоративно-ужиткове мистецтво та рекреація і туризм, які постають її системоутворюючими компонентами. Проведений історіографічний аналіз мисливства і рибальства в Україні взагалі, і на Гуцульщині зокрема, в різні історичні періоди (давні часи, середні віки, часи Київської та Галицько-Волинської держав, козацьку добу, індустріальну епоху, період новітньої історії) показав, що вони займали важливе місце в житті та суспільній організації гуцулів. Виявлено також, що мисливство і рибальство гуцулів здавна були і в наш час залишаються автохтонною складовою частиною етносоціальної системи Гуцульщини. Для проведення завершеного дисертаційного дослідження етносоціальної системи Гуцульщини на основі наукової методології українознавства була сформована відповідна джерельна база, яка складається із історіографічних і фактографічних матеріалів. На початковому етапі дисертаційного дослідження було встановлено, що наявних фактографічних українознавчих матеріалів про традиційну культуру мисливства і рибальства гуцулів в науковій літературі є дуже мало. Тому для виконання завершеного дисертаційного дослідження були проведені українознавчі експедиції з метою вивчення сучасного стану мисливства і рибальства гуцулів на всій території Гуцульщини та одержання достатньої кількості конкретних фактографічних матеріалів. В результаті проведених українознавчих експедицій наявні історіографічні матеріали стосовно мисливства і рибальства гуцулів було доповнено сучасними фактографічними матеріалами. Грунтючись на історичному досвіді проведення наукових експедиційних досліджень в Україні, НДІУ МОН України запропонував наукову концепцію сучасного експедиційного українознавства. Проведені екпедиційні дослідження Гуцульщини практично використовують наукову концепцію експедиційного українознавства, основу якої становить сучасна науково-теоретична методологія емпіричних українознавчих досліджень. На даній науковій основі розроблена загальна схема проведення українознавчих експедицій та дві анкети-питальники, які дали можливість зосередити основну увагу на одержанні конкретних фактів про традиційну культуру мисливства і рибальства гуцулів, та їх зв’язок із всією сукупністю етносоціальних складових Гуцульського регіону України. Зроблено детальний аналіз специфічних особливостей всіх десяти українознавчих експедицій, в яких зібрана значна кількість фактографічного матеріалу стосовно минулого і сучасного мисливства і рибальства на Гуцульщині. Визначено необхідні заходи та методи архівування отриманого фактографічного матеріалу із дотриманням визнаних в законодавстві України норм та вимог. Розглянуто також основні лінгвістично-філологічні проблеми, які викликані необхідністю використання гуцульської говірки при проведенні українознавчих експедицій на Гуцульщині, опрацюванні зібраних фактографічних експедиційних матеріалів та їх наступному науковому аналізі. Запропоновано триступеневий метод вирішення лінгвістично-філологічних проблем, який дає можливість наступного впровадження здобутих знань в науковий обіг цілісного середовища України та вчених зарубіжжя, які володіють стандартизованою сучасною українською літературною мовою. На основі одержаних історіографічних і фактографічних даних стосовно дії закону звичаєвого права мисливського і рибальського ревіру зроблено теоретичний висновок, що ідеологія ревіру сформувалась на Гуцульщині в часи появи приватної власності на землю, з часом набирала все більшого значення і постійно діяла на території цього регіону. Розглянуто практичну дію звичаєвого права ревіру, згідно якого мисливці та рибалки Гуцульщини були добрими господарями на своєму ревірі, в якому вони займалися полюванням і рибалкою та постійно захищали його від інших краян. Зроблено науковий висновок, що постійна дія в регіоні України – Гуцульщині звичаєвого права мисливського і рибальського ревіру та високий рівень етноекологічної свідомості гуцулів були і повинні залишатись важливими факторами збереження дикої фауни на території цього гірського регіону Українських Карпат. Показано, що в сучасних ринкових умовах України розробка і прийняття нових законів стосовно дальшого збереження і раціонального використання дикої фауни Гуцульського регіону Українських Карпат повинна враховувати специфічні особливості етносоціалної системи Гуцульщини, в якій мисливство та рибальство є автохтонною складовою частиною, що краще збереглася і функціонує тут в значній мірі завдяки дії звичаєвого права ревіру та традиційній етноекологічній свідомості гуцулів. На основі одержаних теоретичних результатів розглянуто перспективи сталого розвитку мисливства та рибальства на Гуцульщині в контексті важливості збереження традиційних форм матеріальної і духовної культури гуцулів. Здійснивши у дисертації теоретичну українознавчо-історичну реконструкцію етносоціальної системи Гуцульщини, були одержані нові наукові результати, що дають повніше уявлення про специфічні особливості як всієї системи цього самобутнього гірського регіону України взагалі, так і її автохтонної складової частини – мисливства та рибальства гуцулів. Для того, щоб одержати завершену картину всієї етносоціальної системи Гуцульщини як одного із специфічних етнографічних регіонів України, потрібно провести українознавче дослідження решти автохтонних складових частин цієї системи. Таким чином, набуті результати дисертаційної роботи можуть бути використані у формуванні подальших українознавчих досліджень в інших регіонах України та етнічного світового часопростору сучасних українців у світі. | 