У загальних висновках констатується, що закарпатська вишивка угорців ХIХ – першої чверті ХХ ст. розкриває історико-культурні процеси того часу, які впливали на формування мистецьких традицій окремих етнікосів та субкультур закарпатського пограниччя і водночас виступає – єдиною локальною структурною одиницею народного мистецтва України загалом. На основі експедиційних, фольклорних, літературних, колекційних джерел досліджено значущість угорської вишивки у тканинах різного призначення.
Порівняно із науковими публікаціями, які були зосереджені у звітах українських і російських етнографічно-статистичних експедицій та звітах географічних товариств, виявлено, що етнографічні матеріали закарпатоукраїнських та угорських видань другої половини ХІХ – початку ХХ ст. на сьогодні є недостатньо відомими у науковому світі.
Історичні передумови формування угорської вишивки на Закарпатті проходили у синкретичній єдності розвитку даного виду народного мистецтва із традиціями Карпатського регіону, а саме із впливом словяно-германської та алтайської культур. Важливо відзначити, що ґенезу народної вишивки угорців Закарпаття доцільно розглядати у контексті мистецтва Угорщини, це пов’язано насамперед із формуванням власних культурних особливостей та художніх принципів, які також тісно пов’язані із загальноугорською культурою. Історичний аналіз вказує на те, що процеси, які на території Закарпаття впливали на зміну стилістики та етнічні особливості народної вишивки угорців можна відстежити завдяки збереженим зразкам вишивок, що датуються від ХVII ст., зберігаються в Угорських етнографічних музеях і реформаторських церквах Закарпаття. Колишню Березьку жупу віднесено до найвідоміших осередків Закарпаття, де розвивалося мистецтво угорської вишивки, це дало підставу твердити про розвиток угорської вишивки у місцях найбільшої локалізації традицій угорського населення, завдяки чому процеси збереження традиційних, технічних і художньо-стилістичних особливостей вишивки впливали на розвиток мистецтва вишивки.
У роботі вперше досліджено художньо-образну та семантичну структури вишивки угорської субкультури на Україні. Аналізуючи мотиви орнаментики ХІХ – першої чверті ХХ ст., композиційне розміщення декору і функціональне призначення вишивки виявлено, що ці елементи взаємообумовлені між собою.
Нашарування одягу, яке відбувалося на початку ХХ ст., спостерігається у регіонах, де було зосереджено мистецтво вишивки. Вишивка різних видів плечового одягу, крім художньо-естетичного вигляду, відбиває особливості соціального і вікового статусу власниці (власника), що відображається у кольоровій гамі і техніках виконання виробу. Вишивка верхнього плечового одягу позначена синтезом традиційного народного угорського мистецтва із стилістикою європейських, слов’яномовних та тюркомовних народів. Урізноманітнення верхнього плечового одягу спричинило появу різноманітних стилістичних варіацій оздоблення, що відобразилося у різноманітності структури орнаменту і яскравій кольоровій гамі вишивки.
На основі дослідження вишивки реформаторських церков Закарпаття можна засвідчити вплив західноєвропейського текстильного мистецтва епохи Ренесансу, бароко, рококо і класицизму, що в ту чи іншу добу позначені лінійно-силуетним орнаментом, геометричними або натуралістичними мотивами, реалістичними або стилізованими, графічними інтерпретаціями рослинних мотивів, християнської символіки, закомпонованих симетрично чи асиметрично.
Народна вишивка угорців Закарпаття, протягом століть несла свій традиційний самобутній характер, але зазнаючи також і впливу стилістики „панської вишивки”, серед яких домінантними були – «турецький стиль», сецесія, а також популяризація народного мистецтва вишивки. В результаті дослідження виявлено, що вишивку з „лінійно-силуетним” орнаментом та „березьку”, можна вважати традиційними для народної вишивки угорців Закарпаття. Відзначено, що стилістичні особливості мотивів рослинного орнаменту ХІХ ст. відрізнялися геометризованістю елементів, а у ХХ ст. натуралістичним трактуванням.
На основі дослідження виявлено засоби композиції угорської вишивки Закарпаття, які мають спільні та відмінні риси по відношенню до структури української вишивки.
Типологія технік народної вишивки угорців ХІХ – першої чверті ХХ ст., яка базується на системному аналізі розвитку традицій вишивання вказує що, серед різноманіття технік найбільш актуальними виявилися гладь, хрестик, вирізання.
Угорська вишивка Закарпаття ХІХ – першої чверті ХХ ст. засвідчує органічну єдність з культурними процесами цього періоду. Представленні взірці народної вишивки відрізняються вираженою традиційною стилістикою, та формують широкий спектр поліетнічної палітри мистецтва та культури України.
|
