У дисертації здійснено теоретичне узагальнення і науково-практичне вирішення проблеми стратегічного маркетингового планування діяльності молокопереробних підприємств, що сприятиме їх перспективному економічному зростанню. Основні наукові і прикладні результати, а також рекомендації щодо їх використання полягають у наступному. 1. На основі аналізу різних теоретичних підходів щодо визначення сутності стратегічного маркетингового планування та узагальнення досвіду його здійснення встановлено, що стратегічне маркетингове планування – це довгостроковий, якісно визначений, але не фіксований напрям розвитку підприємства, що враховує його досягнення, маркетингові цілі та вплив на їх реалізацію факторів зовнішнього середовища підприємства і його внутрішніх можливостей. 2. Виявлено, що в умовах складної і динамічної ринкової ситуації організація виробничо-збутової діяльності вітчизняних молокопереробних підприємств переважно здійснюється на основі вирішення поточних проблем без орієнтації на досягнення більш віддалених цілей. Причин багато. До цих пір у підприємствах не завершені процеси реорганізаційних змін. Ринкова ситуація настільки складна і динамічна, що розроблені маркетингові стратегії не вдається реалізувати. Відсутні фахівці, які можуть вивчати і тим більше прогнозувати ситуацію на ринку молочних продуктів, а без прогнозу довготермінових перспектив розвитку ринку, аналізу потреб покупців, оцінки ресурсів і можливостей підприємств розробляти та здійснювати маркетингові стратегії неможливо. 3. Дії більшості молокопереробних підприємств Львівської області за усі роки реформ спрямовувались на максимізацію поточного прибутку. Володіючи монополією у зоні заготівель сировини зусилля спрямовувались на забезпечення прибутку шляхом формування низьких закупівельних цін. Закупівельні ціни формувались на рівні, нижчому від собівартості молока, виробленого у сільськогосподарських підприємствах. В останніх намітилась тенденція зменшення поголів’я корів і обсягів виробництва молока. Виникли проблеми із закупівлями сировини, намітилась тенденція недовикористання потужностей, росту собівартості продукції, зниження рівня їх конкурентоспроможності. Виходом з цього становища може бути реалізація маркетингової стратегії вертикальної інтеграції, на основі якої формуватимуться прийнятні для усіх учасників інтеграційного процесу ціни, забезпечуватиметься розвиток молокопереробних підприємств шляхом надійного забезпечення їх сировиною з обумовленими ознаками. 4. Обґрунтовано, що в умовах низької платоспроможності населення товарна політика молокопереробних підприємств може формуватись на основі використання стратегії диверсифікації, яка передбачає розширення асортименту продукції. Така стратегія найбільш прийнятна для великих молокопереробних підприємств, де асортимент включає багато товарних позицій та найменувань, тобто практично асортимент розвивається як в ширину, так і в глибину. З урахуванням суттєвого зниження ризику в умовах турбулентного ринкового середовища така стратегія є доцільною і в майбутньому. 5. Для визначення стратегічних перспектив розвитку молокопереробних підприємств удосконалено методику ринкових ризиків шляхом уточнення переліку можливих для молокопереробних підприємств загроз та їх кількісної оцінки, яка дозволяє розробляти більш обґрунтовані маркетингові стратегічні плани та своєчасно їх корегувати. 6. Виявлено, що застосування рекомендованих у літературних джерелах таких моделей для генерування маркетингових стратегій як BCG, „росту – ринкової частки”, „товар – ринок”, конкурентних переваг М. Портера ускладнюється визначенням чітких позицій товарів на ринку, суб’єктивними підходами до оцінки ринкових можливостей і загроз тощо. 7. Встановлено, що функції із стратегічного маркетингового планування на більшості молокопереробних підприємств здійснює вище керівництво, на 34% підприємств – планово-економічний відділ або відділ маркетингу. Лише на одному ці функції виконує спеціальний відділ стратегічного планування. 8. Запропоновано методику кількісної оцінки таких показників товарів, що виробляються молокопереробним підприємством як тренду випуску, тренду ціни, нестабільності, диверсифікації ринку та частки у випуску, застосування яких дозволяє виділити схожі товарні групи та розробляти щодо них окремі маркетингові стратегії. 9. Обґрунтовано, що в умовах турбулентного зовнішнього маркетингового середовища слід оцінювати надійність розроблених стратегій та передбачати можливість вибору однієї з альтернатив, орієнтовану на сприятливі зміни у зовнішньому середовищі („активну” альтернативу) або негативні тенденції („захисну” альтернативу). Такий підхід дозволяє підвищувати запас міцності стратегічних маркетингових планів і доцільний у першу чергу для малих та середніх за розмірами підприємств. 10. Розвинуто методику формування стратегічних маркетингових планів, які враховують дискретну конкурентну позицію підприємства на ринку, а також пріоритети споживачів. | 