Діюча система міжбюджетних відносин ще й досі несе в собі багато вад щодо розподілу функціональних повноважень між рівнями влади, доходних джерел та системи міжбюджетних трансфертів. Тому обов’язковим є одночасне комплексне вирішення проблем, які містять у собі зазначені напрямки, що надасть можливість перейти від адміністративних методів управління на економічні. Умовою вирішення яких є дослідження теоретичних засад відносин між ланками бюджетної системи та окреслення основних практичних заходів щодо їх вдосконалення. Проведене дисертаційне дослідження дозволяє зробити наступні висновки та внести пропозиції: міжбюджетні відносини є визначальною складовою бюджетної системи України, що відображають систему зв’язків та керують грошовими потоками між її ланками, відбивають ступінь самостійності останніх. Сьогоднішня багаторівнева система міжбюджетних відносин, яка обумовлена особливостями адміністративно-територіального устрою з прийняттям Бюджетного кодексу ускладнюється додатковою кількістю грошових потоків; міжбюджетні відносини реалізуються як важливий елемент бюджетного механізму, від дієвості якого залежить якість виконання бюджетних функцій, як вагома складова бюджетного процесу, що застосовується на всіх його етапах і забезпечує можливість переходу від однієї стадії до іншої. Ефективна організація міжбюджетних відносин ставить за мету як досягнення гарантованого рівня забезпечення суспільними благами мешканців різних територіальних одиниць, так і підтримку їх соціально-економічного зростання; діюча система міжбюджетних відносин досі містить у собі недоліки адміністративно-командної системи, що відображають і її методи та інструментарій, які систематизовано автором. Метод процентних відрахувань, який був вхідним методом та передував застосуванню інших, було позбавлено практичного значення при збереженні значних обсягів перерозподільчих процесів, що не відповідає ефективності проведення фінансового вирівнювання. Тому обґрунтована доцільність його відновлення в новій якості; дублювання повноважень, неоднозначність їх визначень та визначень критеріїв розподілу повноважень законодавчими актами України, неефективний розподіл державної власності на об’єкти загальнодержавної та комунальної власності та відповідно науково необґрунтований розподіл видаткових повноважень призводить до зіткнення інтересів державної влади, органів місцевого та регіонального самоврядування, місцевих державних адміністрацій, виключає відповідальність за ефективне витрачання бюджетних коштів. До того ж обмеженість бюджетних ресурсів та вимоги економічної ефективності потребують залучення до надання деяких суспільних благ приватного сектору економіки; розроблені теоретичні положення щодо побудови системи чіткого розподілу бюджетних повноважень, яке повинно супроводжувати реформування адміністративно-територіального устрою і системи влади у напрямку децентралізації та створення економічно незалежних і відносно самодостатніх територій; з прийняттям Бюджетного кодексу України територіальні одиниці гарантовано забезпечуються бюджетними ресурсами в обсягах, що відповідають досягнутому рівню видатків незалежно від їх ефективного витрачання. Встановлено, що економічні стимули до пошуку нових джерел доходів через відсутність зв’язку між використанням бюджетних ресурсів та їх вкладом до загальних бюджетних ресурсів країни не діють, що обумовлює низьку ефективність функціонування вітчизняної бюджетної системи. Для визначення ступеня ефективності останньої запропоновано коефіцієнт відносної доходо- та видаткоспроможності; підкреслена незначна роль місцевих податків та зборів у доходах місцевих бюджетів, на яку впливає ціла низка негативних факторів. Обґрунтована доцільність та напрямки їх реформування; реформуванням системи міжбюджетних трансфертів подолано суб’єктивний підхід та збільшено рівень прозорості при визначенні їх обсягів. Проте, зацікавленість у наповненні бюджетів та ефективність витрачання бюджетних ресурсів з боку органів місцевого і регіонального самоврядування Бюджетним кодексом не досягнуті; органи місцевого самоврядування впродовж усіх етапів реформування міжбюджетних відносин залишаються позбавленими реальної фінансової автономії, жорстко підпорядкованими вищим органам влади, що унеможливлює конкурентність між ними. Про це свідчать результати проведених розрахунків запропонованого коефіцієнта оцінювання фінансового вирівнювання; розвиток бюджетної системи України не узгоджується зі світовими тенденціями фінансової децентралізації, яка повинна заохочувати органи місцевого самоврядування до прийняття відповідальності за якісне надання суспільних благ, економію фінансових ресурсів, і, в цілому, за соціально-економічний розвиток відповідної території. Натомість лише зміна моделі фінансового вирівнювання, що відбулася, не сприяла активізації діяльності органів місцевого самоврядування; Україна, яка взяла на себе зобов’язання будувати місцеве самоврядування відповідно до міжнародних стандартів шляхом підписання і ратифікації Європейської Хартії місцевого самоврядування, не виконує в повному обсязі її основні положення через значну централізацію управлінських рішень. Відповідно ігноруються рекомендації інших міжнародних документів. Запропонована концепція запровадження періодичної незалежної оцінки вимог зазначених документів; добробут населення передбачає наявність в органів місцевого самоврядування відповідних важелів впливу на темпи економічного розвитку своїх територій, особливо розвитку підприємств малого та середнього бізнесу. Найбільш дієвими серед зазначених важелів є податкові повноваження щодо податків, які мають найбільший вплив на економічну кон’юнктуру території. Надходження закріплених доходів у місцеві бюджети повинні спонукати відповідну владу до нарощування їх обсягу; подальше реформування системи міжбюджетних трансфертів має враховувати внески територій до зведеного бюджету, екологічне навантаження, рівень життя населення; необхідність спрощення та забезпечення стабільності формульних розрахунків, запровадження вирівнювання дохідних потенціалів регіонів, використання прозорого механізму надання субвенцій та інше. | 