У дисертації поставлено і розв’язано актуальну наукову задачу, що полягає в розробці системного підходу до реструктуризації вугледобувних підприємств і вдосконаленні її механізму на базі врахування економічної та екологічної надійності шахт, а також тенденцій зміни природних і технологічних чинників з використанням економіко-математичного моделювання. Основні результати досліджень, виконаних у дисертаційній роботі, полягають у такому: 1. На основі аналізу фінансово-економічного стану вугледобувних підприємств, а також рівня їх адаптованості до функціонування в ринкових умовах обґрунтована невідкладна необхідність їх реструктуризації. Визначені особливості підприємств вугільної промисловості (динамічність робочого місця, застарілі основні фонди та необхідність їх модернізації, підвищена значущість гірничо-геологічних умов, потреба у значній кількості інвестицій і т. ін.), що обумовлюють необхідність розробки враховуючого їх методичного забезпечення. 2. Визначено економічну сутність реструктуризації вугледобувних підприємств як спосіб їх адаптації до мінливих умов зовнішнього середовища та економічних, техніко-технологічних, фінансових і соціальних заходів. Виявлені та сформульовані відмінності реструктуризації від антикризового менеджменту та реконструкції, які в ряді випадків використовуються як синоніми, а по суті є окремими напрямками реструктуризації. 3. Удосконалено класифікацію чинників, що обумовлюють виникнення кризових явищ. Запропоновано використовувати такі класифікаційні ознаки: сфера виникнення (зовнішні, внутрішні), природа виникнення (гірничо-геологічні, макроекономічні, політичні, законодавчі, технічні, технологічні, організаційні, економічні), рівень урегульованості на кожному ієрархічному рівні (макрорівні, підприємства). Ця класифікація чинників може використовуватись для оцінки їх впливу при виконанні SWOT-аналізу підприємства, а також при виборі форми та методу реструктуризації або обґрунтуванні необхідності ліквідації. 4. Розроблена класифікація найбільш доцільних видів та методів реструктуризації, яка враховує специфічні особливості підприємств вугільної промисловості. Вона передбачає виділення видів реструктуризації залежно від: цільової спрямованості, масштабів реструктуризації, тривалості реструктуризації та обсягів робіт, обов’язковості її проведення, ініціатора, області реструктуризації, можливості зміни розмірів підприємства. 5. Виконано аналіз типів ОСУ, у процесі якого визначені переваги та недоліки кожного з них, а також наведені рекомендації з використання. Для дивізіональних структур управління обґрунтовані основні функції Корпоративного центру, повноваження та обов’язки окремих бізнес-одиниць, умови практичного використання теоретичних моделей „фінансовий холдинг”, „стратегічний архітектор”, „стратегічний контролер”, „оператор”. 6. Проведені з метою оцінки варіації показників, що характеризують роботу окремої шахти та їх об’єднань, а також виявленні розрахунки однорідних груп шахт, які показали велику розбіжність між ними (коефіцієнт варіації знаходиться в межах 0,21 – 1,39). Враховуючи таку неоднорідність при реструктуризації, в рамках одного підприємства для кожної шахти доцільно використовувати різні види та методи реструктуризації, а саме: реконструкція, резервування, підтримка потужності та інше. 7. Запропоновано комплексний критерій, який дозволяє оцінювати інвестиційну привабливість шахт з урахуванням її економічної надійності та раціональності природокористування. Використання рейтингового ранжування шахт за комплексним критерієм є важливим з точки зору адресності інвестування реструктуризації цих заходів. 8. Обґрунтовано доцільність використання для розробки програми реструктуризації конкретного об’єкта (підприємства, шахти) багатокритеріальної оптимізації в умовах компромісу за принципом мінімаксу та склад локальних критеріїв. Таким чином, пошук оптимального варіанта реструктуризації шахт ДП „Добропіл-лявугілля” полягає в забезпеченні локальних критеріїв багатокритеріальної моделі: максимального приросту потужності, максимізації надійності технологічної системи, оптимізації рівня концентрації гірничих робіт при одночасній мінімізації суми необхідних витрат. Отриманий оптимальний варіант, що включає 5 технічних заходів, реалізація яких передбачається на більш надійних шахах (Добропільській, Алмазній, Білецький, Новодонецькій та Піонер), забезпечивши зростання потужності на 800 тис. т при проведенні видобутку в 13 лавах з виробничими витратами 95,3 грн/т. При цьому надійність технологічної системи є досить високою й дорівнює 0,79. 9. Визначено основні техніко-технологічні параметри, які мають найсуттєвіший вплив на розмір інвестицій в регіоні. Це частка гірничопідготовчих робіт, яка залежить від кута падіння пластів та кількості горизонтів. Розроблено кореляційно-регресійні моделі, які дозволяють визначити залежність суми інвестицій від цих параметрів, а також залежність приросту потужності від обсягів виробництва. Ці залежності можуть бути використані при прогнозуванні необхідного обсягу інвестицій, а також при формуванні оптимального варіанта їх розподілу між шахтами. 10. Для оптимального розподілу обмежених інвестиційних ресурсів між окремими шахтами запропонована динамічна економіко-математична модель з критерієм оптимальності – максимум приросту потужності сукупності шахт. В процесі її реалізації при розподілі 242 млн. грн. між шахтами Добропільського регіону отримані такі результати: прогнозний сукупний видобуток по всіх шахтах складатиме 7200 тис. т (Добропільська –1200 тис. т, Алмазна – 1200 тис. т, Білицька – 600 тис.т Білозірська –1500 тис. т, Новодонецька – 1 800 тис.т, Піонер – 900 тис. т), забезпечується приріст видобутку в розмірі 1800 тис.т. При цьому розподіл фінансування є таким: Добропільська –30 млн. грн, Алмазна – 50 млн. грн, Білицька – 24 млн. грн, Білозірська – 48 млн. грн, Новодонецька - 60 млн. грн, Піонер – 30 млн. грн. Таким чином, перевірена достовірність наукових положень, висновків і рекомендацій, розроблених у дисертації, та підтверджена доцільність їх використання при розробці програм реструктуризації вугледобувних підприємств. |