У дисертації викладені теоретичні узагальнення і нове вирішення наукової проблеми удосконалення механізму регулювання соціального розвитку регіонів в економіці з ознаками післякризового зростання. Проведені дослідження дозволили отримати висновки теоретичного, методологічного та науково-прикладного характеру. Основні з них такі: 1. Вивчення основних етапів розвитку економічної думки в контексті розбудови соціальної держави свідчить про те, що основною доктриною життєвого устрою суспільства наприкінці ХХ століття стала соціально орієнтована ринкова система господарювання. Перелік країн, які проголосили себе соціальними державами, невпинно поновлюється. Такий захід здійснено й в Україні. Проголошення концепції розбудови соціальної держави на національних теренах вимагає створення такого середовища, яке б спонукало і сприяло продуктивній суспільній діяльності. Добробут у такій державі досягається не стільки перерозподілом благ та опікуванням держави, скільки активною та ініціативною діяльністю громадян. 2. Проведене дослідження дало змогу обґрунтувати набір детермінант соціальності, якими є праця і власність, соціальна справедливість і влада, міра заслуг і винагороди, упорядкованість і злагодженість життя, індивідуальність і колективізм, влада. Відомі наукові доробки не залучали до розгляду таку компоненту соціальності як власність, а саме завдяки їй людина усвідомлює свою відокремленість від інших людей та утверджується як індивід. 3. Визначення детермінант соціальності дозволило сформулювати сутність поняття соціально орієнтованої ринкової економіки, яка являє собою таку організацію державою суспільно індивідуальної діяльності на підґрунті ринкових механізмів та плюралізму форм власності, що забезпечує добробут і розвиток особистості відповідно її трудового внеску та статус повноправного суб’єкта суспільного розвитку. Соціальну базу такої економіки складає масовий прошарок економічно активних і матеріально забезпечених людей, які звільнені від споживацьких настроїв та усвідомлюють особисту відповідальність за власну долю. Соціальна економіка передбачає наявність суспільних умов для того, щоб людина могла збільшувати свій трудовий внесок, реалізувати свої здібності і перейти у більш високодохідні групи населення. 4. Для набуття економічною системою характеристик, що притаманні соціально орієнтованій ринковій економіці, необхідне активне державне втручання. Досягнення соціальності системою полягає саме в такому управлінні економікою, що носить координуючий та стимулюючий вплив на учасників виробництва. Управління подібного типу в процесі розвитку національної економіки практично не існувало. Головною причиною цього є відсутність належного методологічного забезпечення. Доведено, що проблема досягнення цивілізаційних показників добробуту та прийнятного суб’єктно-об’єктного співвідношення в економіці з соціальним спрямуванням пов’язується з необхідністю удосконалення механізму регулювання соціального розвитку. 5. Узагальнення світового та вітчизняного досвіду визначення конкретних параметрів набуття економікою ознак соціальності свідчить про те, що до останнього часу так і не створено науково обґрунтованих оцінних критеріїв соціального розвитку. За результатами наявного методичного апарату промислово розвинені регіони за лідируючих позицій в економічній сфері суттєво відстають у соціальних здобутках від сільськогосподарських та рекреаційних регіонів країни, що не кореспондується зі створеним у них потенціалом соціалізації. 6. Проведений ретельний суб’єктно-об’єктний аналіз рівня соціального розвитку в регіональному розрізі засвідчив про наявність деформацій та посилення міжрегіональної поляризації за соціальними показниками. Це зумовлює необхідність адаптації державної соціальної політики на рівні регіонів. Але врахування регіональної специфіки можливе лише за умови комплексної оцінки досягнутого рівня соціального розвитку та прогнозу подальших тенденцій у кожному регіоні. 7. Для поглиблення дослідження соціальних процесів розроблено класифікацію показників, які мають домінуючий вплив на соціальний розвиток країни та її регіонів. Через показники – співвідношення середньодушових доходів одного члена домогосподарства та прожиткового мінімуму (v1), середні грошові витрати одного члена домогосподарства (v2), співвідношення доходів та витрат населення (v3), роздрібний товарооборот на душу населення (v4), забезпеченість житлом на душу населення (v5), забезпеченість лікарями (v6) і лікарняними ліжками (v7) на 10 000 населення, кількість студентів ВНЗ на 10 000 населення (v8), рівень злочинності (v9), коефіцієнти народжуваності (v10) і смертності (v11), природний приріст населення (v12), коефіцієнт дитячої смертності (v13), рівень зареєстрованого безробіття (v14) та за методологією МОП (v15), а також навантаження на одне вільне робоче місце (v16) сформовано блоки – стану ринку праці (F1), природного руху населення (F2), соціальної забезпеченості (F3) та життєвого рівня населення (F4). 8. Доведено, що типізацію регіонів за рівнем соціального розвитку доцільно вести за їх координатами, визначеними методом Варімакс нормалізований, шляхом встановлення факторного навантаження. Достатньо об’єктивно визначається оцінка результатів соціальних зрушень, вектор руху та його реальні прирости у факторно-показниковій системі координат: "стан ринку праці (v14, v15, v16) " – "природний рух населення (v10, v11, v12)"; "стан ринку праці (v14, v15, v16)" – "витрати і соціальна забезпеченість (v2, v6, v8)"; "природний рух населення (v10, v11, v12)" – "витрати і соціальна забезпеченість (v2, v6, v8)". 9. Інформація щодо просторово-часових змін показників стану соціальної сфери і характеру зрушень, доповнена оцінками впливу факторів F1, F2, F3 і F4 на інтегральний показник, має стати основою розробки механізму регулювання соціального розвитку. Переведення регіонів з реально набутого ними соціального стану в інший, більш соціально бажаний, з врахуванням бюджетних можливостей і потреб вимагає підпорядкування системи управління соціальними процесами плановому аспекту. |