У дисертації з позицій тектонофаціального аналізу наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо типізації дислокаційних структур Сорокинської зони та її обрамлення, визначення супідрядності структур та послідовності їх формування у зв’язку з виявленням залежності між тим чи іншим типом структур із концентраціями корисних копалин. Встановлено, що метаморфічні товщі Центрально-Приазовського синклінорію та Сорокинської зони є результатом тектонометаморфічних трансформацій докембрійського субстрату. Такі трансформації відбувались впродовж усієї докембрійської й фанерозойської тектонічної історії приазовської частини Українського щита та реалізувались за сім етапів. Дислокаційні перетворення відбувались на фоні, переважно, поступового зниження Р-Т значень середовища у супроводі зміни напрямків тектонічних напружень. Такі перетворення кожного з етапів (окрім п’ятого та сьомого) провокували поглиблення структурної та речовинної переробки субстрату, що супроводжувалось вивільненням рудної речовини. Завдяки такій переробці на ділянках накладення трансформацій сформувались складні, гібридні макроструктури, які об’єднують у собі мікро- та мезоструктурні парагенезиси усіх етапів еволюції структур. Такі гібридні макроструктури несуть тектонофації макрорівня, що відображають сумарну інтенсивність перетворень докембрійського субстрату. При цьому первинні парагенезиси, не рідко, є повністю знищеними з формуванням нових форм залягання із зовсім новим речовинним складом. Складні, гібридні дислокаційні структури макромасштабу формуючись послідовно у часі й просторі та накладаючись одна на одну створюють еволюційний речовинно-структурний макроряд, або гібридний дислокаційно-речовинний комплекс. Зазначений ряд є тектонофаціальним рядом макрорівня. Рудне навантаження у такому ряді (комплексі) займає чітко визначене місце: приурочене до меланопар південно-західних складових в’язкорозломних зон етапу-3, особливо на ділянках, задіяних повторними дислокаціями етапів-4 та -6. Одержані результати можуть бути задіяними для картування докембрійських товщ Центрального Приазов’я та прогнозу й пошуків корисних копалин. При цьому виділені дислокаційні структури наступних етапів та структурно-реологічних обстановок: дислокаційні структури катазони етапу-0-1 сформувалися в палеоархейський час. Вони проявлені в метаморфічних комплексах грануліт-амфіболітової фації західно- і центральноприазовської серій та представлені реліктами зон тектонічної синмігматичної смугастості. Такі релікти сягають розмірів у перші кілометри – перші десятки кілометрів. Структурний мезопарагенезис даних зон – мігматична смугастість північно-східного простягання. Такі структури різною мірою перероблені накладеною дислокаційною тектонікою наступних етапів та є фоновими як за морфологічними формами прояву, так і тектонофаціальними характеристиками, а також стосовно концентрацій рудної речовини; дислокаційні структури катазони етапу-2 також є палеоархейськими. Вони проявлені в метаморфічних комплексах амфіболітової фації центральноприазовської серії та представлені лінійно-лінзовидними зонами кристалізаційно-сланцюватої та гнейсуватої течії (в’язкими розломами). Такі зони в довжину сягають перших десятків кілометрів, а в поперечнику – декількох кілометрів. Їх структурний парагенезис мезорівня представлений тіньовою смугастістю північно-східного простягання та накладеними кристалізаційною сланцюватістю, гнейсуватістю та порфиробластезом меридіонального напрямку. Розломи даного етапу є січними до більш древніх структур та, у свою чергу, зрізаються в’язкорозломними утвореннями субкатазони етапу-3; дислокаційні структури субкатазони етапу-3 сформувалися в мезо- неоархеї. Вони відповідають Сорокинській зоні та її безпосередньому обрамленню, а також структурам другого рангу, що ускладнюють Мангуський синклінорій. Структури субкатазони представлені в’язкорозломними зонами північно-західного простягання, що розвиваються по субстрату, яким є утворення попередніх етапів. Такі зони мають довжину в декілька десятків км та ширину у перші км. Вони складені спектром структур другого рангу: а) підзонами вторинної мігматизації, б) своєрідними в’язкими шовними підзонами та в) жорсткими блоками. Структури вторинної мігматизації відображають початкові стадії перетворень етапу-3 та низькі ТФ субкатазони. Шовні підзони маркуються високими ТФ та є результатом інтенсивних трансформацій первинного субстрату. Жорсткі блоки являються своєрідними “серединними масивами”, що були слабо охоплені дислокаційними трансформаціями етапу-3. Кожна зі структур другого рангу, у свою чергу, сформована спектром структурно-речовинних парагенезисів третього і більш високого рангів. Зокрема, шовні підзони сформовані тектонометаморфічними диференціатами та вторинними монокліналями. Перші з них маркують ділянки змінних умов декомпресії, другі – стиснення-зсуву. Межі між тектонометаморфічними диференціатами та вторинними монокліналями є осьовими лініями в’язкорозломних зон, які трасуються жорсткими блоками. Шовні підзони опірюються структурами розтягу. Останні маркують ділянки відносно низьких тисків, або є тінями тиску в умовах в’язкозсувних деформацій даного етапу. Створенню зазначених тіней тиску в значній мірі сприяла наявність “серединних масивів”. До структур розтягу приурочені різноманітні рудопрояви. В‘язкорозломні зони етапу-3 можна назвати зонами макротектонічного розлінзування та будинажу, що кінематично є лівими зсуво-розтягами. Вони несуть найвищі ступені дислокаційних перетворень первинного субстрату та є завершуючими у формуванні високопластичних (своєрідних в’язких) форм прояву дислокаційної тектоніки докембрію Центрального Приазов’я; дислокаційні структури мезозони етапу-4 сформувалися у палеопротерозойський час. Вони проявлені в товщах садової світи та у вигляді окремих зонок у межах товщ осипенківської і центральноприазовської серій. Структури мезозони представлені в’язкими кліважними розломами різних порядків. Такі структури своїм походженням зобов’язані прояву в’язкої кліважної течії метаморфічних порід у термальних умовах зеленосланцьової фації динамометаморфізму. Дислокакаційні утворення мезозони розвиваються по меланопарам тектонометаморфічних диференціатів макроструктур попереднього етапу, наслідуючи їх напрямок та використовуючи як субстрат. Речовинно дані структури виповнені різноманітними зеленосланцьовими утвореннями. До екзоконтактів в’язких розломів мезозони приурочені підвищені, відносно структур етапу-3, рудні концентрації зі значеннями, що відповідають рудопроявам та родовищам; дислокаційні структури епізони-1 етапу-5 сформувалися у ранньому фанерозої. Вони представлені крихко-в’язкими розломами різних порядків. Такі розломи формуються в умовах зниження температури граніт-метаморфічного середовища до умов нульового метаморфізму та не супроводжуються динамометаморфічними змінами порід; дислокаційні структури мезозони-2 етапу-6 формувалися з невеликою перервою у часі відносно структур етапу-5. У межах Сорокинської зони вони представлені локальними ділянками синметасоматичного в’язкого кліважування та механічного розсланцювання гідротермально змінених порід по раніш сформованим епізональним швам. Структури даного етапу характеризуються наявністю у їх межах родовищ заліза, золота та ін.; дислокаційні структури епізони-2 етапу-7 сформувалися в холодному, пружному середовищі. За віком вони є близькими до сучасних. Дані структури представлені майже ідеальними крихкими розломами-швами, що накладаються на тектонічні утворення всіх попередніх дислокаційних етапів. Саме ці розломи і формують сьогоднішню блоковидну будову Центрально-Приазовського масиву. | 