1. Аналіз літератури доводить, що типи фактур тиньку та каменю 1870-х – 1930-х рр. досі не були самостійним об’єктом дослідження. Дослідники відзначають, що фактурні поєднання були одним із головних засобів виразності в архітектурі зламу ХІХ-ХХ ст. Проте типологія фактур тиньку та каменю, принципи та прийоми їх застосування на фасадах та інтер’єрах історизму, сецесії та функціоналізму лишились не визначеними. Недослідженим є застосування типів фактур в архітектурі до ІІ пол. ХІХ ст., деякі відомості розпорошені в розділах, присвячених будівельній техніці та муруванню. 2. Для розв’язання поставлених завдань використано загальнонаукові методи та спеціально створену методику натурних досліджень фактур, яка включає в себе методики аналізу, опису та фотофіксації типів. Розроблені методики визначення типів, прийомів та принципів застосування фактур тиньку та каменю в архітектурі Львова 1870-х – 1930-х рр., проведений аналіз факторів, що впливали на застосування фактур в архітектурі Львова 1870-х – 1930-х рр. та розроблені методи відтворення технологій виготовлення фактур тиньку. 3. В результаті натурних досліджень 1522 об’єктів встановлено, що в архітектурі Львова 1870-х – 1930-х рр. застосовувались 33 типи фактур тиньку та каменю. Ці типи класифіковано на технологічні (ламаний камінь, “під бучарду”, тесання) та декоративні (імітаційні та геометричні). До імітаційних типів належать фактури, що наслідують: а) технологічну чи природну (“під шубу”, “під кратери”, “під лущений пісковик”) фактуру каменю; б) фактуру мурування (“під мурування з гальки”, “під opus incertum”, “під полігональне мурування”); в) природні утворення (гротова, “під деревину”, “під луску”, “під пір’я”, “під сталактити”, “під червоточину”); г) рукотворні форми (текстильна, піктографічна). До геометричних типів належать фактури з правильним рисунком штриха (рифленка, “хвильки”, “під кошик”, “під риб’ячий хребет”, джгутоподібна). На основі архітектурно-стилістичного аналізу визначено, що 17 типів фактур застосовувались у львівській архітектурі історизму, 28 типів – в архітектурі сецесії, 4 типи – в архітектурі Арт Деко та 9 типів – в архітектурі функціоналізму. 4. В результаті послідовного проведення стилістичного, функціонального, структурного та композиційного аналізу визначено чотири принципи застосування типів фактур в архітектурі Львова 1870-х – 1930-х рр. Принцип стилістичної залежності полягає у сукупності прийомів застосування фактур у львівській архітектурі історизму (на дзеркалах русту, фризу, під вікнами ІІ пов.; на рустах нижніх поверхів, наріжниках і замках), сецесії (на великих площинах; на завершальних частинах споруди; на брандмауері; використання на фасаді декількох типів фактур), Арт Деко (на деталях при гладкому фасаді, на площині фасаду при гладких деталях), функціоналізму (на суцільній площині фасаду, на цоколі, обрамуваннях, карнизах, торцях балконних плит, між вікнами). Принцип функціональної залежності полягає в тому, що в архітектурі Львова 1870-х – 1930-х рр. типи фактур найчастіше застосовувались при оздобленні чиншових будинків та адміністративно-громадських закладів; часто – вілл, навчальних та лікувальних закладів; рідко – сакральних споруд. Принцип об’ємно-просторової залежності полягає в тому, що типи фактур найчастіше застосовувались на чільних фасадах, рідко в інтер’єрі вестибюлів, проїздів та сходових кліток та майже ніколи на дворових фасадах споруд. Принцип композиційної залежності в архітектурі Львова 1870-х – 1930-х рр. базується на прийомах компонування типів фактур на фасадах та поєднанні їх між собою. 5. Дослідження історичних передумов застосування фактур в архітектурі Львова 1870-х – 1930-х рр. дозволило автору встановити типи та прийоми застосування фактур в архітектурі від Стародавнього Світу до ІІ пол. ХІХ ст., а саме у Стародавньому Єгипті (рифленка на ордерних елементах), Стародавньому Римі (opus rusticus із декоративних міркувань), Середньовіччі (геометричні фактури тесання, “під шубу”), Ранньому Ренесансі (зменшення рельєфності рустики по поверхах), Високому Ренесансі (рустика на нижньому поверсі, наріжниках, обрамуваннях), Пізньому Ренесансі (перенасичення фасаду типами фактур, фактури природних матеріалів та їх імітація), бароко (морські, пористі, складчасті фактури та впорядковане їх застосування на великих дзеркалах), класицизмі (класичні типи фактур). В результаті натурних досліджень 103 об’єктів установлено типи та прийоми застосування фактур у львівській архітектурі Ренесансу ( “під шубу” на дзеркалах; “під листя лавру” на обрамуваннях; “під луску” на кронштейнах; текстильна – на рустах архівольтів), бароко (рифленка на карнизах, волютах, кронштейнах і обрамуваннях; “під шубу” на дзеркалах та площинах; “складки” на замках та картушах), класицизму (“під шубу” на дзеркалах кронштейнів та квадрів). 6. Аналіз факторів впливу на застосування типів фактур у львівській архітектурі 1870-х – 1930-х рр. дозволив автору: а) з’ясувати історичні прототипи фактур на львівських фасадах у стилі історизму (ренесансні та барокові фактури), сецесії (середньовічні, ренесансні та барокові фактури), Арт Деко (середньовічні фактури), функціоналізму (барокові фактури); б) визначити вплив провідних архітектурних шкіл ХІХ – поч. ХХ ст., а саме віденські впливи (фактури на завершальних частинах фасаду, “хвильки” на великих площинах), вплив творчості О. Вагнера (горизонтальна рифленка між вікнами, розрізки фасаду на великі блоки), німецькі впливи (обробка фасаду шорсткими фактурами). 7. На основі методу інтерпретації з’ясовано ідейні джерела активного застосування фактур в архітектурі ІІ пол. ХІХ – поч. ХХ ст.: а) особливе ставлення до матеріалу; б) звернення до ремісничої праці; в) єдність утилітарного та прекрасного (рівнозначимість різних матеріалів; декору та фактурного тла); г) синтез мистецтв (запозичення хвилястих типів фактур зі східного мистецтва); д) нечіткість жанрів (фактура як новий орнамент сецесії); е) звернення до природи (стилізація природних форм, показ процесу становлення, природність у створенні фактури). 8. Проведені автором натурні дослідження споруд виявили, що фактури багатьох львівських фасадів зазнали руйнування, причинами якого є суцільний набризк фасаду, санітарна побілка без розчищення фактур, використання цементного тиньку, ремонтні роботи, реконструкція фасаду, а також недостатня кваліфікація майстрів. Визначено принципи сучасного збереження фактур тиньку та каменю: а) найменшого втручання та забезпечення максимального збереження фактури методами консервації, реставрації та відтворення; б) реверсивності; в) сумісності реставраційних та автентичних матеріалів; г) відсутності шкідливої післядії реставрації. На основі викладених принципів збереження фактур: а) розроблено рекомендації з реставрації фактур тиньку (з встановленням послідовності дій спеціалістів); б) відтворено технології виготовлення 24 типів львівських фактур тиньку (з визначенням інструментів обробки та характеристик розчину). |
