1. Творчість незручного і „нестандартного” як для радянських часів митця замовчували близько п’ятидесяти років. Від монографічної статті Ю.Михайліва (1930) до видання повноколірного альбому творів М.Жука викладачами ОХУ І.Козирода та С.Шевельова (1987), вийшло друком кілька мистецтвознавчих досліджень, присвячених образотворчій спадщині митця. Фаховий мистецтвознавчий аналіз творчого доробку художника на тлі розвитку фарфору вперше був зроблений Р.Шмагалом (1994). На початку 2000-х рр. опубліковано статті з означеної проблематики дисертанта. Забуття праці М.Жука на ниві тонкої кераміки відбулось в межах закритості теми художнього фарфору взагалі. Навіть „соцреалістичний” фарфор ніколи не досліджувався. Праця Ю.Михайліва знаходилась у спецхрані Парламентської біблотеки до 2001-го р. На цей час були опрацьовані матеріали про померлих членів Спілки художників, що зберігалися у запасниках ЦДАМЛМУ, серед яких знаходилася особиста справа М.Жука (м. Київ). У вільний доступ надійшли ориґінали і фотокопії документів державної ваги ЦДАВОВУ (м. Київ). Нові факти потребували вивчення і перегляду творчої біографії майстра, нової оцінки та атрибуції. 2. Протягом 1901 – 1914 рр. художник виконує проекти оформлення кераміки для фабрики І.Левинського на базі Львівської Політехніки у складі групи художників „Руського керамічного кружка (гуртка)”, до якого входили Г.Колцуняк, К.Сіхульський, М.Сосенко, М.Бойчук, М.Ольшевський. Також у 1910 – 1914 рр. М.Жук у складі львівського об’єднання „Товариства прихильників української літератури, науки та штуки” під керівництвом І.Труша, до складу якого входили випускники Краківської Академії мистецтва М.Сосенко, М.Бойчук, С.Дембіцький та ін. Флореальні мотиви й рослинний орнамент епохи модерну й Ар Деко, стилізація рослин і дерев, стають модулем пластичної мови М.Жука, арсенал засобів виразності якої формувався у період навчання в Росії та Польщі, а визрів і викристалізувався в художньо-літературному колі чернігівців, на чолі з М.Коцюбинським. 3. У ХХ-те століття художник М.Жук увійшов з різнобічним багажем знань. Майстром були засвоєні монументальні, станкові образотворчі й декоративні форми, весь спектр керамічних технік і матеріалів, новітніх кращих зразків українського і російського символізму та модерну. Сецесійні формотворення в дусі С.Виспянського та інших митців привернули художника до пошуку національної ідентичності в творчості. Квіти стають модулем віршів і полотен, ескізів розпису майолікових ваз і перших філософських роздумів. Специфічна образність і декоративізм, притаманні творчості М.Жука, аплікативна орнаменталізація творів в дусі українського Ар Деко, дозволили художнику створити школу послідовників в українському фарфорі. Декоративність і пошук національної ідентичності, синтезовані за допомогою орнаментальних форм і прийомів національно-романтичного варіанту стилю модерн, лежать в основі творчого методу Михайла Жука. Інтер’єрна і екстер’єрна професійна кераміка Галичини, народне мистецтво межі ХІХ – ХХ-го ст. стане для Жука еталоном, на художній і технічний рівень яких він буде орієнтуватися у своїй керамічній творчості і скеровувати молоде покоління майстрів. М.Жук був людиною, необхідною Україні для вирішення стратегічних завдань розвитку української промисловості, завдяки своєму таланту і незамінимості він і пережив 1937 рік. 4. Стан підготовки художників-фарфористів після закриття 1932-го року Глинського, Миргородського (на деякий час) і Межигірського осередків, в Україні був жалюгідний. Навіть при Миргородському художньо-керамічному технікумі ім. М.Гоголя, пристойні роботи студентів з’являються лише на початку 1950-х років. З 1933 р. (появи техніко-технологічної бази при ОХУ), від часу перших відомих нам творів у півпорцеляні й фаянсі М.Жука, до початку 1950-х років, провідна роль художника-педагога, видатного фарфориста підтверджується працями його учнів на виробництвах. Програма поступового ускладнення завдань, розроблена М.Жуком, передбачала різнобічну загальну і художню освіту, вивчення стилів, орнаментів, шрифтів, історії мистецтва. Спецпредмети включали керамічні композицію, живопис, технологію; стилізацію, виробничу практику. Студенти опановували навичками технології в скульптурі та посуді, секретами керамічних мас, полив, випалу, розпису. Надалі частина з них працювала цеховими художниками, скульпторами, модельмайстрами, технологами; живописцями і ґраверами „унікальних майстерень” (те саме, що художні лабораторії). 5. Художник задля виживання мусив пристосовуватися до системи, що хотіла бачити мінімум національного і максимум „пролетарського” у фарфор-фаянсі. Рафіновані взірці стилістики Ар Деко нетиражованого характеру в одиничних примірниках подарункового типу (продукція унікальних майстерень на Підмосковних заводах), а також тиражовані взірці декору столових сервізів 1937 – 1939 рр., запущені у масове виробництво, привезені М.Жуком до Одеси, стали надалі базою знань, іконографією нового стилю для плеяди молодих майстрів галузі в Україні. В пізній одеський період творчості художник віддавав всі сили викладанню. Педагогічну діяльність поєднував з творчими роботами унікального характеру в живописній манері „класицизуючого” Ар Деко. З огляду на стилістику декорування кераміки, творчість М.Жука вкладається в кілька основних періодів. „Аванґардний” – домінує геометричний орнамент, „працює” пляма, чисті кольори: в ескізах для майоліки проявляються експерименти з формою (кінець 1920-х (ймовірніше, після 1925 р.) – поч. 1930-х рр. (до репресій)). „Міжстильовий” – експериментальні спроби „переносу” майоліки у фарфор, не дуже вдалі; використовуються пласти народного мистецтва, сецесії, аванґарду, „соцреалізму”; домінують орнаменти рослинні і геометричні; головні засоби – пляма і лінія ; дефіцит фарб і стандартизація форми позначилися на якості виробів майстра (після 1931-1936 (1/II 1937 р. М.Жук у Підмосков’ї)). „Радянське Ар Деко” – М.Жук працює, головним чином над оформленням виробів з фарфору; змінюється мова: під впливом „лінеарності” стилю Дмитровського заводу у Вербілках з’являється підкреслений графізм, який, загалом, був завжди властивий майстру; орнамент переважно рослинний, але з вкрапленням шахівниці, зиґзаґів, стилізованих меандрів. Художника цікавить співвідношення рисунку і фону, що знайшло яскравий вираз у композиціях для декорування тарілок. Опановується техніка декорування кобальтом („Підмосковний” (1/II 1937 – 1/VII – 1939 рр.)). „Класицизуючі” ремінісценції – звернення до „медальонів”, „резервів”, пейзажів в овалах. Перехід від орнаментальності і графізму до живописності („пізній одеський” (1946 – 1953 рр.)). Після повернення з підмосковних заводів до Одеси, М.Жук викладає до 1957 р. Під поняттям „школи” Михайла Жука ми розуміємо плеяду його учнів, фахівців-професіоналів, що володіють особливою культурою композиції, декоративної стилізації і технічної майстерності формотворення і декорування порцеляни. 6. Накопичений за києво-чернігівський період досвід знань і набутків викладача станкового і монументального малярства, пізніше ліг в основу авторських спецкурсів, які художник розробив для одеського спочатку вищого, а потім середньо-спеціального художнього навчального закладу. Протягом тридцяти років М.Жук викладає стилізацію в Одесі. З 1925 до 1957 р. М.Жук намагався донести до учнів принципи стилізації і декоративного малярства, які сам засвоїв і розвинув від своїх наставників М.Мурашка, М.Врубеля і О.Сєрова, К.Коровіна, Б.Лепкого і С.Виспянського. М.Жук у своїй педагогічної діяльності базувався передусім, на засадах народного мистецтва. Як випливає зі специфіки розвитку українського фарфору 1920-х – 1957/1958 рр. – Ар Деко і полістилізм були невід’ємною характерною ознакою доби, пов’язаною з вимогами часу і процесами розбудови держави в цілому. 7. Творчість послідовників М.Жука, які працювали на підприємствах галузі фарфор-фаянсу, вирізнялася культурою виконання, розумінням народного мистецтва, відчуттям матеріалу та стилю. Крім видатних фарфористів, серед яких імена О.Яроша, С.Ложечнікової (Довбиш), П.Іванченка, М.Осипової (Полонне), Г.Малицького, С.Ткаченка (Коростень), Л.Фурдигайло, Н.Павлової (ЛФЗ), О.Сорокіна, В.Лапіна (КЕКХЗ), В.Горолюка (Кам’яний Брід, Тернопіль), В.Веретьохіна (Городниця, Суми), О.Крижанівського, В.Трофімова (Городниця), М.Савіна, Н.Морозової (Дружковка), І.Апостолова, Г.Кломбицької (Буди), В.Шинкаренко, І.Гончаренка (Конаково), Д.Клювгант, Г.Вострова (Первомайськ), він виховав художників скла С.Алфєєву, С.Голем-бовську, Л.Вихарєву, мистецтвознавців і викладачів І.Сакович, С.Сарапову (Київ), Л.Фурдигайло (Одеса), В.Башло (Львів) та інших. Серед учнів професора М.Жука Заслужені художники України, лауреати державних премій, кандидати мистецтвознавства. Учні Михайла Жука очолили найбільші підприємства галузі в час, коли формувалося „обличчя” національного українського фарфору. Провідними майстрами галузі були головні художники порцеляново-фаянсових заводів, виховані М.Жуком. Подальша спеціалізація підприємств тонкої кераміки пов’язана з художніми розробками послідовників майстра, його школою. Постать Михайла Жука на тлі одеської художньої школи 1930-х – 1950-х років виділяється так само виразно, як у попередній період творчість академіка Киріака Костанді й Товариства південноруських художників. |
