Вивчення соціально-історичних факторів і процесів у художній культурі України дозволяє зробити висновок про те, що І.Мясоєдов достатньо яскраво й незвично відобразив віяння часу. Дослідження виявило досить велике значення “історизмів”, академізму, модерну й інших художніх напрямків та стилів епохи. Твори І.Мясоєдова (як той або інший вияв творчого методу) розглядаються у контексті художнього життя України, Росії та Західної Європи, у порівнянні з розвитком стильових пошуків майстрів його епохи. Впливи культурного середовища визначили еволюцію у часовому аспекті і пластичних структур зображуваного з фольклорною, міфологічною чи соціальною мотивацією. Таким чином, з’ясовується, що художня манера виконання твору не виходить за рамки основних методологічних проявів і принципів стилетворення в українському образотворчому мистецтві початку ХХ століття. Розглядаючи творчий метод І.Мясоєдова в поступовому його розвитку, виявлено перехід особистості митця від споглядально-замкненого сприйняття дійсності до узагальнюючого символіко-філософського мислення, самостійного ґенерування ідей і методів стилетворення. Творчий метод митця засвідчив стремління до цілісності, універсалізму та гнучкості сприйняття, до творчого застосування стилістичних та естетичних ідей епохи. Застосовуючи прийоми стилізації та символічну умовність образів, художник пробуджує всю гаму поетичних почуттів: твір трансформує світ, піднімає людину над буденністю і разом з тим розкриває напружені моральні пошуки в духовній атмосфері світу. Особливістю І.Мясоєдова є здатність сприймати й відображати міф, історичні чи тогочасні події в багатьох стилетворчих способах художнього мислення. Визначаючи напрямки стилетворчих шукань у художній культурі міфу, символічному алегоризмі чи трактуванні фольклорних мотивів в образотворчій стилістиці модерну, ми приходимо до висновку, що визначальними сукупними рисами творчого методу художника є універсальність творчих інтересів, стремління з’єднати історію і сучасність, традиції в образотворчості Сходу та Заходу. Початково світогляд й академічні принципи І.Мясоєдова виражають його розгубленість у розкритті суті свого часу, відстороненість його ідейно-естетичних позицій від дійсності. На відміну від художників, у творчості яких відчувається живий зв’язок із життям народу, у творах І.Мясоєдова внутрішньою потребою насамперед являється ідеалізація минулого. Міфологія виступає як форма зняття антогонізмів дійсності, стає реакцією на дійсність і джерелом натхненної краси. Зв’язок І.Мясоєдова з національним мистецтвом та його традиціями проявився у творах фольклорного змісту з максимальним відтворенням етнографічних зразків та сцен із життя українського народу. В кожному з цих творів присутній національний колорит, котрий прослідковано в історичній бувальщині та народному побуті. В деяких із них втілилися думки художника про долю батьківщини та героїчні сторінки її історії. При цьому, художник був швидше споглядачем, талановитим майстром відображення фольклору в своєму мистецтві, ніж його духовним носієм. Трактування І.Мясоєдовим античної міфології, релігійної тематики, українських фольклорних мотивів головним чином проходило крізь призму неокласичних варіантів виконання і стилю модерн. Неокласичні форми відображення дійсності - головний компонент творчого методу художника, який простежується практично в кожному художньому творі (живописному чи графічному). Ця спрямованість у творчості І.Мясоєдова та художників його часу полягає в певній опоетизації історичних подій, в безконфліктності відображеного моменту й естетичній спрямованості твору. Формотворчі принципи відображення фольклорного чи міфологічного змісту у творчості майстра йдуть через академічне трактування форми, хоча хвиля естетизму змусила його підкорятися загальним вимогам століття. Стиль модерн як ознака епохи - це особлива сторінка творчого життя І.Мясоєдова. Його мистецтво завжди було спрямоване на культ краси. Це була його внутрішня сутність і філософія. Декоративна вишуканість творів нерідко поєднувалася з утаємниченою символікою змістового навантаження або ж просто була позначена видовищною салонністю. Саме цей стиль став для Мясоєдова стимулом у створенні цілої серії “серпантинних танців”. Працюючи в багатьох видах і жанрах образотворчого і сценічного мистецтва та над графічним оформленням журналів, художник у руслі модерну найповніше виразив своє природне прагнення до орнаментально-декоративної умовності лінії. Моральне бачення І.Мясоєдова соціально-політичних подій виражається через символічний алегоризм і філософію християнства у творчому методі, де головними темами виступають події світової війни та соціальних революцій. Естетичним символізмом і проблемами богошукання пронизано більшість творів майстра. Тому абсолютизація художньо-філософського мислення наближає його до теоретиків релігійного світосприйняття. Однак, і для цієї групи творів характерне світське трактування сцен, несумісних із традиційним іконописом. В інших полотнах художник допоміжними засобами алегорії прагне сформулювати сутність соціального зла. Створюючи картини на теми апокаліпсису епохи, громадянських воєн та революції, митець створює алегоричну інтерпретацію відображення дійсності, а за викривальними засобами наближається до мистецтва плакату. Дослідження життєвого і творчого шляху митця дозволило здійснити систематизацію художньої спадщини І.Мясоєдова, каталогізацію його творів, які переважно зберігаються у князівстві Ліхтенштейн (тут у 1992 році за допомогою автора було створено Товариство ім. І.Г.Мясоєдова, відомого там як Євген Зотов); вивчення дореволюційних видань, мемуарних спогадів та архівних матеріалів значно збагатило творчий образ майстра, що розширює наші знання про цей період і допомагає проаналізувати художнє життя України на початку ХХ століття. Загальна система принципів художнього мислення у формотворчості і методиці побудови стилістичної мови на історичному та культурному фоні епохи дає підстави сприймати художню особистість І.Мясоєдова як одного з яскравих представників творчої інтеліґенції України ХІХ - початку ХХ століть. Його мис-тецтво за масштабністю виявів та ідейною суттю піднялося значно вище загаль-ноприйнятих завдань, а тому повинне зайняти належне місце на сторінках історії національної культури. |
