Анотація до роботи:

Станкович-Спольська Р. “Цвіт папороті” Євгена Станковича: проблема жанру. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. – Музичне мистецтво. – Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, Міністерство культури і туризму, Київ, 2005.

В дисертації розглядається одне з найбільш яскравих культурно-художніх явищ в українській музиці останньої чверті ХХ століття – розвиток сучасного музично-драматичного театру та в його межах активний процес жанротворення. Особливості перебігу зазначеного процесу аналізуються в дисертації з точки зору історично-закономірного формування нового музично-театрального жанру фольк-опери на прикладі твору “Цвіт папороті” Євгена Станковича, із залученням широкого суспільного та мистецько-стильового контексту вказаного періоду.

В роботі виявляються основні жанрові параметри “Цвіту папороті” Є.Станковича як особливого, новаторського та етапного для свого часу мистецького явища; встановлюється стильова логіка формування національного варіанту неофольклористичного напрямку в сучасній українській музиці; проводяться змістовні історичні паралелі з музичним театром Б.Бартока, І.Стравінського, К.Орфа, М.Равеля, Л.Яначека та інших; обумовлюється і конкретизується нерозривний зв’язок фольк-опери з національною музично-театральною традицією М.Лисенка, М.Леонтовича, Б.Лятошинського. Основна мета дослідження полягає у встановленні якісних стильових ознак оперного неофольклоризму Є.Станковича, що базується на шляху комплексних “поміж-жанрових” рішень сценічно-театральної форми.

Ключові слова: неофольклоризм, жанротворення, музичний театр, фольк-опера, національний стиль.

У Висновках узагальнюються провідні положення дослідження і констатується, що фольк-опера Є.Станковича “Цвіт папороті” інтегрує в собі універсальний музичний образ України новітньої доби, розкриває величезний етичний потенціал національної ідеї і водночас містить гармонійний естетичний комплекс її їнтонаційної реалізації. Елемент “генетичного авторського забарвлення” (термін самого Є.Станковича) стає визначальним у фольк-опері, формує весь стрій образності та драматургії, спрямовує музичний розвиток на розкриття головної художньої мети – перетворити фольклорну ідею на предмет професійно-довершеного мистецтва. На сьогоднішній не надто великій часовій відстані від історичного моменту написання стає зрозумілою стильова логіка появи першої в слов’янській музиці фольк-опери як цілісного жанрового продукту сучасного європейського неофольклоризму. Вирішальним фактором такої стильової приналежності слугував фольклорний пріоритет мислення на всіх рівнях творчого задуму – від ідейного змісту до нюансів композиторської технології.

Якщо зовнішньо-стильові якості “Цвіту папороті” Є.Станковича формувалися в межах світової композиторської практики першої половини ХХ століття, то її конкретно-стилістичні мовні параметри постали як наслідок активного засвоєння сучасного авангардного досвіду.

Національно-історичні аспекти жанрової генези “Цвіту папороті” пролягають в двох головних руслах – пісенному і поліфонічному. Класичний український архетип пісенної опери (породжений бароковим вертепом і ранньо-романтичною “Наталкою-Полтавкою” І.Котляревського) знаходить в фольк-опері своє несподіване оригінальне втілення. Станковичевська пісенна опера ХХ століття яскраво демонструє незалежність від класичних або ж “неокласичних” жанрових стандартів форми і гармонізації, натомість скеровує неофольклорний потенціал пісні в річище сучасного симфонізму найвищої художньої проби, відкриває в пісенній організації музичного матеріалу невичерпні ресурси наскрізності, складної нелінійної драматургії, спонтанної кульмінаційності. Цілком очевидно, що в цьому плані, як і в сфері поліфонічного мислення, Є.Станкович спирається на чіткі жанрові імпульси, що йдуть від М.Лисенка і М.Леонтовича.

В той час, як Лисенко відкриває закони гуртової поліфонії і робить їх надбанням академічної композиторської традиції, а Леонтович досягає психологічно-переконливого художнього синтезу народного та класичного багатоголосся на ниві пісенної хорової обробки, Станкович піднімає цей синтез на якісно новий рівень і наділяє поліфонію значенням універсального складу сучасної оперної мови: символістична полівекторність лібрето, полі-композиційна будова, полістильовий інтонаційний контекст, нарешті, полі-функційний характер ладу, гармонії, голосоведення, інструментовки тощо. Апогеєм і водночас генетичною серцевиною неофольклорного мислення композитора стає “поліфонія вулиці” – перенесення закономірностей реального множинно-гуртового побутування народної пісні на рівень структурної організації хорової множинно-компонентної звукової тканини.

Іманентно-поліфонічний принцип інтонаційного творення реалізується, звісно, і в жанровому контексті: академічна опера, домінанта жанрової системи музичного театру, набуває ознак складної багаторівневої синтетичності. Базовий оперний компонент збагачується міцним балетним каркасом, розвиненою композиційною інфраструктурою кантатно-хорової природи, сполучається з драматургічними механізмами інструментального циклічного походження, і все це пропускається через “трансформатор” фольклорно-обрядового дійства.

Так, на шляху “поміж-жанрових” рішень сценічно-театральної форми народжується оперний неофольклоризм Є.Станковича – нова індивідуальна парадигма сучасної української музики, втілена в “Цвіті папороті” з могутньою енергією істинного таланту і збережена життям всупереч драматичним ідеологічним обставинам минулого і сьогодення.

Публікації автора:

1. Станкович-Спольська Р. Питання опери ХХ сторіччя у англомовній музикознавчій літературі // Чотири століття опери. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. Вип. 13. – К.: НМАУ, 2000. – С. 137-143.

2. Станкович-Спольська Р. Фольк-опера Є.Станковича «Цвіт папороті» як факт національної історії // Київське музикознавство. Вип. 8. – К.: КДВМУ, 2002. – С. 180-188.

3. Станкович-Спольська Р. Неофольклоризм в опері ХХ століття і «Цвіт папороті» Є.Станковича // Музика у просторі культури. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського. Вип. 33. – К.: НМАУ, 2004. – С. 254-263.

4. Станкович-Спольська Р. Фольклорні джерела «Цвіту папороті» Є.Станковича // Київське музикознавство. Вип. 11. – К.: КДВМУ, 2004. – С. 123-131.

5. Станкович-Спольська Р. Обряд Купало в українському фольклорі та в

опері Є.Станюковича «Цвіт папороті» // Українська та світова музична

культура: сучасний погляд. Науковий вісник НМАУ ім. П.І.Чайковського.

Вип. 36. Кн. 1. – К.: НМАУ, 2005. – С. 137-144.

Станкович-Спольська Р. “Цвіт папороті” Євгена Станковича: проблема жанру. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата мистецтвознавства за спеціальністю 17.00.03. – Музичне мистецтво. – Національна музична академія України ім. П.І.Чайковського, Міністерство культури і туризму, Київ, 2005.

В дисертації розглядається одне з найбільш яскравих культурно-художніх явищ в українській музиці останньої чверті ХХ століття – розвиток сучасного музично-драматичного театру та в його межах активний процес жанротворення. Особливості перебігу зазначеного процесу аналізуються в дисертації з точки зору історично-закономірного формування нового музично-театрального жанру фольк-опери на прикладі твору “Цвіт папороті” Євгена Станковича, із залученням широкого суспільного та мистецько-стильового контексту вказаного періоду.

В роботі виявляються основні жанрові параметри “Цвіту папороті” Є.Станковича як особливого, новаторського та етапного для свого часу мистецького явища; встановлюється стильова логіка формування національного варіанту неофольклористичного напрямку в сучасній українській музиці; проводяться змістовні історичні паралелі з музичним театром Б.Бартока, І.Стравінського, К.Орфа, М.Равеля, Л.Яначека та інших; обумовлюється і конкретизується нерозривний зв’язок фольк-опери з національною музично-театральною традицією М.Лисенка, М.Леонтовича, Б.Лятошинського. Основна мета дослідження полягає у встановленні якісних стильових ознак оперного неофольклоризму Є.Станковича, що базується на шляху комплексних “поміж-жанрових” рішень сценічно-театральної форми.

Ключові слова: неофольклоризм, жанротворення, музичний театр, фольк-опера, національний стиль.

Станкович-Спольская Р. “Цвет папоротника” Е.Станковича: проблема жанра. Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата искусствоведения по специальности 17.00.03. – Музыкальное искусство. – Национальная музыкальная академия Украины им. П.И.Чайковского, Министерство культуры и туризма, Киев, 2005.

Диссертация посвящена одному из наиболее показательных в культурно-художественном отношении явлений украинской музыки последней четверти ХХ столетия. Предметом рассмотрения является современный национальный музыкально-драматический театр, особенно характеризующий его активный процесс жанротворчества. Существенные признаки данного процесса анализируются в диссертации с точки зрения исторически-закономерного формирования нового музыкально-театрального жанра фольк-оперы на примере произведения “Цвет папоротника” Евгения Станковича. Параллельно используются данные развернутого общественного и художественно-стилевого контекста указанного периода.

Посредством глубокого и подробного текстового анализа либретто и музыкального ряда в работе устанавливаются основные жанровые параметры “Цвета папоротника” Е.Станковича как особенного, новаторского и этапного для своего времени музыкально-театрального явления; определяется стилевая логика кристаллизации национального варианта неофольклористического направления в современной украинской музыке; прослеживаются содержательные исторические параллели с музыкально-театральными новациями Б.Бартока, И.Стравинского, К.Орфа, М.Равеля, Л.Яначека; акцентируется и конкретизируется неразрывная связь фольк-оперы с национальной оперной традицией Н.Лысенко, Н.Леонтовича, Б.Лятошинского.

В выводах констатируется, что фольк-опера Евгения Станковича “Цвет папоротника” интегрирует в себе универсальный музыкальный образ Украины новейшего времени, раскрывает огромный этический потенциал национальной идеи и в то же время содержит гармоничный эстетический комплекс ее интонационной реализации. Мощный элемент национально-обусловленного индивидуального восприятия фольклора определяет современное жанрово-стилевое “звучание” фольк-оперы, влияет на общий характер образности и композиционно-драматургические составляющие, направляет генеральный модус музыкального развития на достижение главной художественной задачи – претворение фольклорной идеи в предмет профессионально-совершенного творчества.

Основная цель диссертации сводится к определению сущностных стилевых признаков оперного неофольклоризма Е.Станковича, который утверждается путем комплексных полижанровых технологий сценической театральной формы.