У дисертації подано вирішення актуальної наукової задачі, що виявляється у формулюванні визначення перекладацької трансформації вербалізації в перекладі текстів з англійської мови на українську та у зворотному напрямку, встановленні її типів і видів, у виявленні закономірностей її застосування залежно від напрямку перекладу. Отримані результати дозволяють глибше зрозуміти трансформаційний аспект перекладу й краще орієнтуватися в застосуванні трансформації вербалізації. Внаслідок проведеного дослідження отримано такі наукові результати: 1. На підставі морфолого-синтаксичного контрастивного аналізу вербальності будови англійської та української мов показано, що вербальність цих мов характеризується наявністю в них особових і неособових дієслівних форм, а також розбіжностями у їхньому використанні. В англійській мові неособові форми дієслова вживаються частіше, ніж в українській мові. Вони можуть входити до складу предикативних комплексів, відсутніх в українській мові. Це дозволяє зробити висновок про більшу вербальність англійської мови порівняно з українською мовою та пояснити, чому англійські неособові форми дієслова перекладаються українськими особовими формами дієслова частіше, ніж українські неособові дієслівні форми особовими формами дієслова в англійській мові. 2. Доведено, що в англійській мові з неособових форм дієслова найвищий ступінь вербальності має дієприкметник І, далі шкалу за спаданням вербальності заповнюють інфінітив, дієприкметник, герундій. В українській мові різні ступені вербальності неособових форм дієслова представлені у послідовності: інфінітив, дієприслівник та дієприкметник. На основі цих даних встановлено, що найвищий ступінь вербальності є однією з умов частішого перекладу англійського дієприкметника І особовою формою українського дієслова. Частіший, порівняно з перекладом українських інфінітивів, переклад українських дієприслівників англійськими особовими формами дієслова пояснюється відсутністю прямого відповідника дієприслівника у мові перекладу та поширеним вживанням інфінітива в англійській мові. Вербалізація українських інфінітивів відбувається рідше, ніж вербалізація дієприслівників. 3. Контрастивний, морфолого-синтаксичний і перекладознавчий аналізи функціонування дієслівних форм в англійській та українській мовах дозволили встановити такі відмінності в їх функціонуванні: 1) ширше використання інфінітива в англійській мові, ніж в українській, є причиною переважного перекладу його особовою формою українського дієслова, 2) можливість англійського інфінітива виступати у складі парентетичного речення, на відміну від українського інфінітива, хоча іноді він передається особовою формою українського дієслова у складі підрядного речення зі сполучниками якщо та коли, 3) наявність у англійського дієприкметника більшої кількості синтаксичних функцій, ніж у українського дієприкметника ( в англійського дієприкметника І – функція обставини, означення, а в дієприкметника ІІ – ще й функція додатка). Така розбіжність синтаксичних функцій є причиною передачі англійських дієприкметників особовою формою українського дієслова у структурі підрядного речення. 4. Аналіз співвідношення англійських і українських дієслівних конструкцій свідчить про те, що трансформація вербалізації застосовується для передачі в перекладі українського нульового присудка, англійських предикативних комплексів та еліптичних реченнь, англійських конструкцій з формальним підметом і дієсловом-зв’язкою it is…/there is.., тобто таких синтаксичних структур, що або не мають відповідників у мові перекладу, або мають відповідники, що не повністю збігаються в цих мовах. 5. Сформульоване таке визначення трансформації вербалізації це перекладацька лексико-граматична трансформація, внаслідок якої в реченні перекладу збільшується кількість вербальних ознак (неособова форма дієслова передається особовою формою дієслова, іменні частини мови перекладаються дієслівними словоформами тощо) або з’являються додаткові дієслівні словоформи чи відбувається трансформація в дієслівні словоформи інших частин мови. Передумовою її застосування є відмінності у вербальності будови англійської та української мови. 6. Внаслідок комплексного порівняльно-перекладознавчого аналізу виявлено причини, що впливають на застосування трансформації вербалізації у перекладі: 1) мовні причини, пов’язані зі співвідношенням систем мови перекладу й мови оригіналу, 2) мовленнєві причини, пов’язані із співвідношенням частотності використання тих чи інших синтаксичних структур і частин мови в мовленні, 3) комунікативно-перекладацькі причини, пов’язані із необхідністю забезпечення перекладачем успіху міжмовної комунікації. 7. Трансформація вербалізації може бути двох типів: трансформація вербалізації при перекладі експліцитних слів (транспозиція частин мови, що відбувається на рівні членів речення) та експлікація-вербалізація при передачі в перекладі імпліцитних дієслівних сем (лексико-синтаксична трансформація, внаслідок застосування якої структура речення перекладу відрізняється від структури реченні оригіналу, а саме: простий дієслівний присудок замінюється в перекладі складеним дієслівним присудком, а речення, ускладнене дієприкметниковим зворотом, стає у мові перекладу складнопідрядним реченням тощо). Трансформація вербалізації поділяється на види: 1) вербалізація іменників; 2) вербалізація прикметників; 3) вербалізація неособових форм дієслова; 4) вербалізація прислівників; 5) структурна експлікація-вербалізація; 6) контекстуальна експлікація-вербалізація. 8. Аналіз умов застосування трансформації вербалізації в англо-українському та українсько-англійському перекладі показує, що вербалізуються, як правило, віддієслівні за походженням та абстрактні за семантикою іменники, а також прийменниково-іменникові словосполучення. Іменники, що вербалізуються, виконують функцію додатка, хоча вони можуть вербалізуватися й у функції призв’язкового іменного компонента складеного присудка, підмета або – у складі прийменниково-іменникових словосполучень – у функціях означення або обставини. Серед українських прикметників нерідко вербалізуються похідні відносні та прості якісні прикметники, а в перекладі з англійської мови часто вербалізуються якісні прикметники у функції означення й частини іменного складеного присудка. Серед англійських неособових форм дієслова герундій вербалізується у функції непрямого додатка та правого означення, а герундіальні звороти вербалізуються, як правило, тоді, коли виконують функцію обставини. Український дієприслівник вербалізується лише у функції обставини. Щодо прислівників можна стверджувати, що в обох напрямках перекладу вербалізуються означальні й обставинні прислівники. Англійські прислівники вербалізуються у функції обставини або у функції означення, причому перші можуть трансформуватися в особову форму дієслова, дієприслівник або інфінітив, а другі – лише в особову форму дієслова. Вербалізуються ті англійські прислівники, що не мають прямого словникового відповідника в українській мові або ті, що мають регулярний дієслівний відповідник, чи коли контекст вимагає застосування дієслова в перекладі. Структурна експлікація-вербалізація відбувається в перекладі неповних речень в обох досліджуваних напрямках перекладу. Її зумовлюють, як правило, структурні або словотвірні особливості мови перекладу. Застосування контекстуальної експлікації-вербалізації зумовлюється контекстом та особливостями семантики дієслівних лексем. 9. Виявлено такі особливості трансформації вербалізації іменників залежно від напрямку перекладу: 1) іменники у функції підмета та частини іменного складеного присудка частіше вербалізуються в англо-українському напрямку перекладу, а іменники у функції обставини, додатка та означення в українсько-англійському напрямку перекладу; 2) англійські іменники переважно перетворюються в перекладі в особові форми українських дієслів, а українські іменники в неособові форми дієслова; 3) у перекладі з англійської мови на українську мову досить часто просте речення, що містить зазначені вище іменники, ускладнюється підрядним реченням чи зворотом із дієслівною словоформою; 4) частіше за англійські вербалізуються українські іменники. 10. На відміну від українських прикметників, англійські прикметники частіше вербалізуються у функції частини складеного іменного присудка, а українські прикметники у функції означення. Вербалізація англійських прикметників характеризується ускладненням цільового речення підрядними реченнями або дієприкметниковими зворотами з дієслівними формами. 11. Особливості трансформації вербалізації англійських неособових форм дієслова в англо-українському перекладі полягають у тому, що дієприкметники І та дієприкметники ІІ вербалізуються тоді, коли виконують у реченні оригіналу функції обставини або означення. Українські дієприкметники в українсько-англійському перекладі вербалізуються лише у функції означення. Вербалізація інфінітива відбувається у випадку функціонування інфінітива в ролі додатка, обставини й означення. Український інфінітив вербалізується в українсько-англійському перекладі лише у функції додатка. Частіше за українські вербалізуються англійські неособові форми дієслова. 12. Особливості вербалізації прислівників полягають у тому, що вони вербалізуються переважно особовою формою дієслова. В українсько-англійському перекладі прислівники вербалізуються частіше, оскільки до них належить й безособово-предикативний різновид. 13. У перекладі з української мови структурна експлікація-вербалізація характеризується введенням англійських особових форм дієслова та дієслова-зв’язки. Цей вид вербалізації властивий перекладу англійських неповних речень, речень з номінативними зворотами (абсолютним, інфінітивним, дієприкметниковим, герундіальним). До інших особливостей експлікації-вербалізації в англо-українському перекладі належать такі: 1) англійські речення з формальним підметом there / it + дієслово-зв’язка be перекладаються українськими реченнями з дієсловом-присудком; 2) атрибутивні іменникові словосполучення на зразок N1 + N2 (+…) можуть перекладатися українськими підрядними атрибутивними реченнями з особовою формою дієслова; 3) українські речення з простим предикативом-іменником і предикативом-прикметником перекладаються реченнями з уведенням дієслова-зв’язки або особової форми дієслова (складений іменний присудок передається простим дієслівним присудком); 4) українські парентетичні фрази на початку або в середині речення перекладаються відповідними парентетичними підрядними реченнями з особовою формою дієслова; 5) структурна експлікація в українсько-англійському напрямку перекладу також відбувається при введенні плеонастичного інфінітива; 6) речення, що містять логічну емфазу, перекладаються з уведенням дієслова-зв’язки чи іншого дієслова, що має логічний наголос. 14. За контекстуальної експлікації вербалізуються англійські й українські фразеологізовані речення. Переклад таких речень з англійської мови на українську характеризується введенням особових і неособових форм дієслова, а в перекладі у зворотному напрямку ще й уведенням модальних дієслів і дієслів-зв’язок. При контекстуальній експлікації-вербалізації в перекладі в обох напрямках може ускладнюватися структура присудка через уведення модального, фазового, каузативного дієслова або однорідного дієслова-присудка. До особливостей експлікації-вербалізації службових частин мови належать такі: англійські обставинні сполучники причини, єднальні, порівняльні та зіставно-протиставні сполучники можуть перекладатися українськими дієприслівниками й дієсловами-присудками, а українські сполучники англійським інфінітивом, дієприкметником і дієсловом-присудком. У перекладі в обох напрямках серед службових слів найчастіше вербалізуються прийменники. Серед прийменників, що вербалізуються, переважають прості прийменники, що позначають об’єктні, атрибутивні та адвербіальні відношення. У перекладі з української мови, на відміну від перекладу у зворотному напрямку, спостерігається вербалізація часток. Українські частки часто трансформуються в особові або фазові дієслова та емфатичні дієслова і конструкції. | 