У дисертації отримано наукові та практичні результати, які в сукупності вирішують конкретне наукове завдання, що має істотне значення для галузі науки “державне управління”, обґрунтовано особливості трансформації системних характеристик державного управління в умовах глобалізації, розроблено концептуальні засади та практичні рекомендації стосовно напрямів подальшого реформування державно-управлінської системи в Україні. Поставлену у дослідженні мету досягнуто, основні завдання виконано. Відповідно до цього отримані такі результати. 1. Вивчення стану дослідження у вітчизняній та зарубіжній літературі процесів глобалізації в аспекті їх впливу на системні характеристики державного управління виявило різноплановість теоретико-методологічних підходів до проблематики глобальних змін, відсутність конвенціональної, неідеологічної системи поглядів, концепцій, методології для пояснення цього багатовимірного суспільного феномена. Адекватне розуміння впливу глобалізаційних імперативів на характеристики системи державного управління вимагає комплексного, міждисциплінарного аналізу особливостей системної трансформації, уникнення часткових та ситуативних трактувань. У процесі аналізу встановлено, що в основу розвитку теорії та практики державного управління в сучасних умовах покладено такі новітні концептуальні підходи, як “новий державний менеджмент”, “політичні мережі” та “врядування”. Попри наявні відмінності, зазначені концепції об’єднує спільний погляд на те, що прискорення соціальної еволюції виявляє недоліки класичних адміністративних структур, які перешкоджають адаптації державно-управлінської системи до викликів глобалізації. Розв’язання сучасних проблем суспільного розвитку можливе за умови переходу від бюрократичного патерналізму до стимулювання соціально-конструктивної самоорганізації. 2. У дослідженні визначено, що під глобалізацією розуміється складний, багатогранний процес суспільного розвитку, цілісний у своїй системності, але внутрішньо суперечливий, у результаті якого трансформується просторова організація та динаміка суспільних відносин у напрямі створення транснаціонального інтегрованого середовища з новими рівнями цілісності, взаємозалежності і взаємодії. Установлено, що сучасний етап еволюції державно-управлінських систем спричинив виникнення нових явищ у сфері державного управління, для визначення яких потрібен відповідний понятійний апарат. У цьому контексті розмежовано і уточнено сутність та зміст понять “державне управління”, “державний менеджмент” (новий державний менеджмент), “врядування”. Вихідною категорією адміністративно-управлінської теорії виступає державне управління, що визначається як цілеспрямований вплив держави (суб’єкта управління) на керований об’єкт (суспільство) та має державно-владний і правовий характер, унаслідок чого виникають управлінські відносини, через які реалізуються численні прямі і зворотні суб’єкт-об’єктні зв’язки з метою досягнення бажаного стану суспільства. Державний менеджмент (новий державний менеджмент) і врядування розглядаються як сучасні концепції державного управління і як особливий інструментарій адміністративної практики. Державний менеджмент передбачає застосування в діяльності державних органів ринково орієнтованих механізмів управління суспільним розвитком, зокрема конкуренції, маркетизації, консюмеризації, автономізації, розукрупнення, дерегуляції, приватизації. Характерними ознаками концепції врядування є використання ресурсного потенціалу співробітництва усіх суспільних інститутів (державних, приватних, громадських та міжнародних) на локальному, регіональному, національному і глобальному рівнях виходячи з принципів рівноправної участі, партнерства та консенсусу з метою досягнення спільних цілей розвитку. 3. Виявлено ключові чинники впливу глобалізації на державу та її інституції, зокрема: становлення глобальної економіки; загальносвітова інформаційно-комунікаційна революція; розширення інституціалізованих арен політичної мобілізації, що виходять за межі державних кордонів; стимулювання процесу демократизації світової спільноти; зростання ролі та спроможності розмаїтого конгломерату нових суб’єктів влади – недержавних акторів; обмеження територіального суверенітету держав, що все тісніше інтегруються у транснаціональну та субнаціональну спільноту; фундаментальні зміни традиційних соціальних та культурних форм людської активності. 4. Здійснений у процесі дисертаційного дослідження аналіз зарубіжного досвіду свідчить, що у більшості країн проводяться масштабні адміністративні реформи з метою адаптації національних систем державного управління до реалій глобалізації. Виявлено, що попри певні відмінності між країнами у масштабах, темпах і формах змін, загальні напрями удосконалення характеристик державно-управлінських систем передбачають пошук нових підходів у теорії та практиці державного управління, перерозподіл відповідальності за надання якісних послуг між державними органами, приватним сектором та громадянським суспільством, формування механізмів координації та взаємодії у багаторівневій системі координат сучасного державного управління і на цій основі підвищення його ефективності, результативності, гнучкості, а також чутливості до потреб і вимог населення. 5. У роботі з’ясовано, що під багатовимірним впливом глобалізації відбуваються якісні зміни системних характеристик державного управління, зокрема таких його параметрів, як призначення, структурність, функціональність і межа, що окреслює цілісність та відносну відокремленість системи державного управління від зовнішнього середовища. Великою мірою ці зміни зумовлені покращанням комунікацій та розмиванням бар’єрів між компонентами та процесами всередині державно-управлінської системи, а також кордонів, що відокремлюють її від сукупності зовнішніх суб’єктів, об’єктів і чинників. Урізноманітнення суспільних відносин та відповідних інститутів, процесів та зв’язків, які утворюють складну, взаємопов’язану та динамічну глобальну систему із наднаціональним, національним і субнаціональним рівнями структурування, вимагає врахування в складі і структурі суб’єкта управління складу і структури керованого об’єкта, в якому все більшої ваги набувають процеси самоорганізації. Розвиток державно-управлінської системи у напрямі забезпечення її ефективності та результативності можливий за умови підтримки таких властивостей системи, як адаптивність, проактивність, комунікативність, нелінійність ієрархії, самоактивність. Найбільш продуктивним стає інтегративно-диференційований підхід, який передбачає раціональне поєднання вертикальних і горизонтальних зв’язків на всіх структурних рівнях державного управління, стимулювання самоорганізації соціальних суб’єктів в різних сферах суспільного життя. 6. Необхідною передумовою якісного удосконалення правових, організаційних та процедурно-технологічних засад державного управління в Україні слід вважати суттєве оновлення ідеології та інструментарію процесів реформування, особливо якщо врахувати світові тенденції адміністративних змін. У цілому йдеться про обґрунтування теоретико-прикладних складових проактивного підходу до реформування державно-управлінської системи, що здійснюватиметься в умовах принципово багатоваріантного розвитку з випередженням змін у зовнішньому середовищі на новій концептуальній основі. 7. У дисертації обґрунтовано необхідність перегляду принципів, цілей, функцій, структури та процесів державного управління на засадах інноваційної концепції публічного врядування, що полягає у гармонійному поєднанні державного управління і соціально конструктивної самоорганізації, налагодженні партнерських відносин між учасниками управлінського процесу для забезпечення висхідного соціального розвитку в умовах глобалізації. Запропоновано такі практичні рекомендації з імплементації концепції публічного врядування в процесі реформування державно-управлінської системи в Україні: розробити відповідний стратегічний документ, в якому чітко визначатимуться мета, завдання, пріоритетні напрями та етапи подальшого реформування системи державного управління, неухильно дотримуватися його положень при впровадженні на законодавчому і практичному рівнях; заходи з удосконалення системи державного управління мають тісно корелюватись із трансформаційними процесами на транснаціональному, національному та субнаціональному рівнях; у процесі проведення адміністративної реформи варто передусім зосередитись на формуванні гнучкої, стабільної та ефективної системи органів виконавчої влади; децентралізації, розвитку партнерства з приватним сектором та багатопланової взаємодії з громадськістю; впровадженні електронного врядування; професіоналізації державної служби; доцільною видається поетапність реформування системи державного управління. Кількість та тривалість етапів визначатимуться залежно від конкретної політичної та соціально-економічної ситуації в країні та за її межами. В цілому ж логіка послідовних дій має передбачати: 1) розроблення і затвердження на вищому рівні стратегії реформування та програми заходів з її реалізації; 2) реформування системи центральних органів виконавчої влади та державної служби; 3) реформування місцевого самоврядування та проведення адміністративно-територіальної реформи. Наскрізного характеру мають набути заходи із законодавчого забезпечення та розвитку соціального партнерства між державою, приватним і громадським секторами, удосконалення системи надання публічних послуг. Складна та багатоаспектна тема дисертації, звичайно, не вичерпується розглянутими в ній питаннями. Провідним напрямом подальших розвідок має стати дослідження стійких зв’язків, тенденцій, закономірностей впливу глобалізації на динаміку системних характеристик державного управління. Перспективною видається розробка рекомендацій щодо уточнення цілей, першочергових і перспективних завдань, принципів, структури та процесів державного управління в Україні на засадах концепції публічного врядування. |
