Дослідження теоретичних та практичних аспектів процесу трансформації міграційної політики країн Західної Європи дало змогу розв’язати завдання передбачені метою дисертаційної роботи та сформулювати наступні висновки: 1. Міграційна політика, як і міжнародна міграція робочої сили, має мультидисциплінарний характер і є невід’ємною складовою економічної, демографічної, соціальної, зовнішньої політики держави. Про її економічну природу свідчать основні економічні ефекти розвитку міжнародної міграції робочої сили, передусім у контексті зміни обсягів виробництва, нагромадження капіталу, поліпшення якості людського капіталу та зростання економічного добробуту. Водночас, розподільний ефект від міжнародної міграції робочої сили вказує на різні пріоритети країн-реципієнтів і донорів робочої сили та свідчить про необхідність виваженої міграційної політики з урахуванням потенційних втрат та виграшів від збалансованих міграційних потоків. 2. Міграційна політика – комплекс заходів, що ґрунтуються на соціально-економічних та демографічних потребах країни, які держава й суспільні інститути реалізують з метою управління міграційними потоками, забезпечення належних умов для гармонійного співіснування громадян і мігрантів, сталого соціально-економічного розвитку. Об’єктом регулювання в рамках реалізації міграційної політики переважної більшості держав світу на сучасному етапі виступає імміграція. Імміграційна політика складається з політики імміграційного контролю (зовнішня сфера пов’язана з регулюванням імміграційних потоків), та пост-імміграційної політики (внутрішня сфера, що передбачає управління етнічними відносинами, соціокультурну інтеграцію мігрантів, натуралізацію, надання притулку біженцям). Імміграційна політика реалізується за допомогою комплексу інституційних інструментів таких, як законодавча база, система виконавчих органів, інформаційне забезпечення. Пріоритетного значення набувають економічна складова, міграційні програми, міграційні фільтри, канали натуралізації. 3. Імміграційна політика стала предметом наукових досліджень відносно недавно, відтак і завершена теорія імміграційної політики ще не сформована. Наявні підходи щодо визначення її змісту класифікуються за основними теоретичними напрямами відповідно до чинників, що лежать у їх основі (економічна конкуренція, культурні протиріччя між корінним населенням приймаючої країни та іммігрантами, політичний процес). Відтак імміграційна політика включає в себе такі виміри, як економічний, культурологічний та політологічний. В рамках останнього виокремлюються дослідження з позицій внутрішньої політики, державної політики та міжнародних відносин. 4. Імміграційна політика держави формується під дією низки чинників, як-от: загальносвітові процеси, зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні чинники, внутрішні соціально-економічні чинники, різновид міграції. Внутрішні соціально-економічні чинники зумовлюють вибір країною того чи іншого різновиду імміграції, яка в свою чергу визначає ступінь впливу зовнішньополітичних та зовнішньоекономічних чинників на імміграційну політику. Звідси, відмінності імміграційної політики різних країн пояснюються їхніми внутрішніми соціально-економічними чинниками. Вирішальними при виборі курсу імміграційної політики держави є зовнішньополітичні та зовнішньоекономічні чинники. 5. У зв’язку з недостатнім рівнем глобалізованості міжнародної міграції порівняно з ринком товарів, послуг і капіталу, потенційні виграші від її лібералізації можуть набагато перевищити здобутки від подальшої лібералізації торгівлі чи інвестицій. Це пояснюється тим, що розвиток міграції базується на абсолютних перевагах, а торгівлі – на порівняльних. На сучасному етапі функціонування системи багатосторонніх переговорів у сфері міжнародної міграції виявляється проблематичним передусім через відмінні пріоритети розвинутих країн і країн, що розвиваються, а також дотримання принципу взаємних поступок. Найбільш прийнятним аналогом багатосторонніх угод у сфері регулювання міжнародної міграції можуть стати регіональні угоди. 6. Однією з найважливіших передумов трансформації міграційної політики країн Західної Європи є зміна парадигми міжнародної міграції. Крім того, імміграційна політика зазнає суттєвих змін унаслідок структурної перебудови економіки та глобальної боротьби за таланти; поглиблення демографічних диспропорцій, інтенсифікації євроінтеграційних процесів і зростання міжнародної взаємозалежності. Трансформаційні процеси виявляються також у зростанні масштабів міграційних переміщень; збільшенні частки іноземних громадян у населенні приймаючих країн; переорієнтації географічних векторів європейської міграції; диверсифікації мотивів; появі нових різновидів імміграції. 7. Специфіка інституційних перетворень у контексті трансформації міграційної політики країн Західної Європи виявляється: по-перше, у зростанні попиту на працю іммігрантів, пошуку нових способів заохочення трудової міграції, особливо висококваліфікованих, що проявляються в ініціюванні спеціальних або конкретних галузевих програм; видачі цільових дозволів на працевлаштування, які полегшують умови проживання та зміну статусу; функціонуванні системи балів; заохоченні імміграції з метою навчання. У зв’язку з дефіцитом на внутрішніх ринках праці, актуалізується залучення низькокваліфікованих мігрантів шляхом запровадження річних квот на в’їзд трудових мігрантів; збільшення виданих дозволів на проживання з метою тимчасового працевлаштування; цільові регуляризації та амністії. По-друге, застосування жорсткіших умов возз’єднання родин для окремих категорій іноземців шляхом збільшення вікового цензу претендентів, запровадження вимог достатнього рівня доходів, рівня володіння мовою країни призначення. По-третє, використання підвищених критеріїв щодо шукачів притулку, які полягають у реорганізації адміністративних послуг, пов’язаних з обробкою клопотань про надання притулку; встановленні максимальних строків тривалості кожного етапу даного процесу; утриманні шукачів притулку у спеціальних центрах з обмеженням можливості вільного пересування; примусових депортаціях осіб, яким відмовлено у наданні притулку. По-четверте, зрушення у галузі інтеграції іммігрантів, що виявляються в запроваджені обов’язкових іспитів щодо знання мов, культури і традицій приймаючої країни; інституційній реорганізації; передачі повноважень з розвитку та імплементації ініціатив з інтеграції на рівень місцевих громад. 8. Важливим фактором трансформації міграційної політики країн Західної Європи є її координація на рівні ЄС, що пояснюється зростаючою взаємозалежністю країн. З підписанням Амстердамської угоди (1997 р.) було розпочато процес формування спільної міграційної політики ЄС. В цілому у галузі міграційної політики на рівні Співтовариства превалює парадигма безпеки, звідси й найвищий рівень співпраці у галузі притулку, нелегальної імміграції, візової політики, митного контролю. Адаптація сценаріїв некооперативної поведінки Неша-Курно, Штакельберга, застосування діаграми Хамади у сфері міграційної політики доводять, що досягнення бажаного рівня імміграції з метою максимізації добробуту можливе за умови координації зусиль, що обґрунтовує необхідність погоджених дій у сфері спільної міграційної політики ЄС. 9. Динаміка та розподіл міграційних потоків у країнах Західної Європи свідчать про досягнення максимального рівня внутрішньої міграції в ЄС. Поступове скорочення різниці доходів у всіх країнах-членах ЄС надалі сприятиме зменшенню темпів та обсягів внутрішньої міграції, оскільки для працівників вона стане менш вигідною в економічному сенсі. Крім того, нинішнє уповільнення темпів економічного розвитку та розгортання світової фінансової кризи, яка має всі перспективи перерости в економічну, може спричинити зменшення попиту на робочу силу, усунення стимулів для міграції, сприяти скороченню обсягів трудової імміграції як громадян ЄС, так і громадян з третіх країн. Враховуючи той факт, що іммігранти, як правило, зайняті у чутливих до циклічних коливань галузях, як, наприклад, будівництво, це може призвести до зростання зворотної міграції. За умов глобальної фінансової кризи уряди країн Західної Європи вже переглядають імміграційну політику у бік обмеження притоку трудових мігрантів. 10. Основні показники економічної активності іммігрантів у країнах Західної Європи вказують на суттєві диспропорції становища іммігрантів та громадян приймаючих країн, які особливо загострюються при включенні до розгляду працюючих легальних іноземних резидентів. Виявлена взаємозалежність між обсягами імміграції, витратами на соціальний захист, рівнем ВВП, і безробіттям свідчить про те, що імміграція відіграє вирішальну роль у економічному розвитку найбільших приймаючих країн Західної Європи, а трудові мігранти сприяють зростанню ВВП, споживчого попиту, скороченню дефіциту кадрів, що особливо важливо у контексті поступової структурної перебудови економіки європейських країн та враховуючи тенденції демографічного розвитку. З огляду на це, пріоритетним напрямом міграційної політики у країнах Західної Європи повинен стати механізм інтеграції мігрантів у приймаюче суспільство. 11. Реалізація євроінтеграціного курсу України передбачає розвиток співробітництва з ЄС у міграційній сфері. Оптимізація механізму співпраці можлива за наступними напрямами. По-перше, у галузі реадмісії, що пояснюється статусом України як країни транзиту нелегальних мігрантів у ЄС. По-друге, з питань візової політики. По-третє, у контексті укладання нової Угоди про асоціацію з ЄС. Аналіз положень Європейських угод про асоціацію й Угод про стабілізацію та асоціацію дозволяє сформулювати пропозиції щодо змісту міграційної складової такої угоди, яка передбачає поширення принципу недискримінації і права на соціальне забезпечення на членів родин легальних українських трудових мігрантів; забезпечення акумуляції усіх періодів страхування, праці та проживання в різних країнах ЄС з метою нарахування пенсій; гарантування доступу членів родин легальних працівників до європейського ринку праці; поширення права здійснення економічної діяльності на фізичних осіб. |
