Анотація до роботи:
Левчук Я. М. Традиційний український дитячий фольклор: когнітивні можливості формування світогляду. – Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.01.07 – фольклористика. – Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – Київ, 2008. У дисертації на матеріалі традиційного українського дитячого фольклору досліджуються його когнітивні можливості формування світогляду. Основою когнітивного потенціалу українського дитячого фольклору є закладена в ньому система формування у дитини засад кратичного (аналітичного) мислення, серед яких розглядаються і явища прогностики, властиві народній дитячій субкультурі. Проаналізовано специфіку традиційного українського дитячого фольклору. Імпліцитні можливості формування світогляду в ньому засновані на системі координат світобудови, яка спочатку пропонується дитині дорослими, а згодом осмислюється та інтерпретується у фольклорі й ігровій культурі самою дитиною. У поєднанні структурних систем світу та антисвіту, залучаючи механізми карнавалу, дитина вибудовує мікрокосм, який є фундаментом формування її світогляду. Значна увага приділена етичним чинникам формування світогляду дитини, зокрема системі максим народної моралі (на матеріалі колискових і прозивалок). Встановлено, що за принципом «від зворотного» у прозивалках і колискових вимальовується певний образ ідеальної людини. Прогностика, чітко виражена у закличках, примовках до комах, птахів, отримує нове смислове забарвлення у «конструюванні» соціальної складової образу ідеальної дитини, а відтак, людини. Прогнозуючи своє майбутнє родинне життя, дитина послуговується системою культурних стереотипів, засуджує негативні якості і стиль поведінки під впливом максим народної моралі – етичного і естетичного досвіду нації, який втілюється у критеріях поведінки в її середовищі. Розглянуто також мотиви смерті та страждання у дитячій інтерпретації та виявлено, що переживання трагічних подій у дитячому фольклорі спричинене потребою катарсису та адаптує дитину до можливих реальних трагічних подій, трактуючи їх як природне явище, підпорядковуючи системі культурних стереотипів і норм усталеної поведінки. Дитячий оптимізм живиться інтуїтивною надією на циклічність існування всього, що її оточує, підтримується можливістю прогнозувати та впливати на власне майбутнє, прагненням до пошуку альтернативи, а також запрограмованістю дитини на оптимізацію себе і навколишнього світу. |
