Проведене комплексне дослідження діяльності товарних бірж України в період непу дозволяє зробити наступні висновки, узагальнення та рекомендації: 1. Введення в Україні в 1921 р. нової економічної політики сприяло відродженню ринку як сфери товарно-грошового обміну, створило умови для відновлення приватної й кооперативної та розвитку державної оптової торгівлі сільськогосподарською продукцією і промисловими виробами. Для забезпечення контролю за діяльністю оптово-посередницьких установ, з метою послідовного витиснення приватного торговельного капіталу з ринку керівництву країни знадобилися компетентні товаропровідні органи. Такими органами були визнані товарні біржі, що успішно діяли на початку ХХ століття і являли собою найбільш розвинуті інститути товарообміну. 2. На початку 1922 р. в Україні було створено власне біржове законодавство, на підставі якого були відкриті й нетривалий час функціонували перші товарні біржі. Із виходом у другому півріччі постанов РПО „Про товарні біржі”, „Про реєстрацію позабіржових угод державних підприємств і установ” українські біржі підпали під загальносоюзну біржову юрисдикцію. 3. В офіційних документах довгий час не роз’яснювалась сутність непівських бірж. Така невизначеність була викликана небажанням законодавців проголошувати біржі місцем зборів представників торгового класу, як вважалося до революції. Лише в кінці 1925 р. товарні біржі були на державному рівні визнані організаціями торгуючих підприємств і осіб. Ще більш заплутаним було питання про юридичний статус бірж, оскільки в усіх постановах органів влади правова природа бірж замовчувалась. На думку автора, товарні біржі під час непу посідали проміжне положення між громадськими й державними установами. В останні роки непу біржі взагалі перетворилися на знаряддя боротьби пролетарської держави з приватними торговцями. 4. Діяльність бірж у період непу доцільно поділити на три етапи. На першому етапі, що тривав з лютого по серпень 1922 р., біржі здійснювали посередництво між торгуючими. На другому етапі, який тривав з вересня 1922 р. до січня 1927 р., біржі, одночасно з посередницькою діяльністю, приділяли увагу контролю і реєстрації позабіржових угод державних підприємств і трестів із представниками всіх форм власності, особливо з приватниками. Другий етап діяльності бірж можна вважати найбільш успішним. Саме в цей час вони об’єднували товаровиробників і споживачів з усіх секторів економіки, виступали організаторами і регуляторами оптової торгівлі, надавали учасникам торгу інформаційні, транспортно-тарифні, експертні та інші послуги. При двох найбільш великих товарних біржах – Харківській і Київській – були організовані фондові відділи, на Одеській, Миколаївській та деяких інших біржах працювали фондові маклери. Разом вони створили в Україні регульовані державою фондовий і валютний ринки та нейтралізували приватних перекупників цінних паперів, червінців, іноземної валюти. Доки державні органи вважали за доцільне співпрацювати з приватним капіталом, біржі нарощували обсяги товарообігу, насичували місцеві ринки сільськогосподарськими і промисловими товарами, сприяли ліквідації дефіциту і товарного голоду шляхом укладання контрактових угод і міжбіржової торгівлі. Третій етап діяльності товарних бірж, пов’язаний з біржовою реорганізацією у січні 1927 р., характеризувався поступовим скороченням товарообігу і втратою біржами впливу на державних товаровиробників. Мірою відродження народного господарства керівництво країни дедалі більше почало впроваджувати централізоване планування виробництва й розподілу продукції державних підприємств і трестів. Біржі зосередили увагу на місцевій промисловості, кооперації, приватному секторі економіки. Незважаючи на всі заходи, обсяги біржової торгівлі неухильно падалі, доки вона виявилася зовсім непотрібною для командно-адміністративної економіки. 5. Під час непу працівники товарних бірж брали активну участь у господарському житті: проводили кон’юнктурні дослідження ринку, брали участь у відбудові промисловості і транспорту, надавали технічну допомогу оптовим ярмаркам, організовували аукціони з продажу некондиційних матеріалів і майна підприємств-боржників, регулярно проводили торговельні наради з метою задоволення існуючого попиту на промислові вироби. 6. Важливим напрямком роботи товарних бірж була підтримка комерційної освіти в Україні. Біржі надавали грошову допомогу вищим і середнім навчальним закладам економічного профілю, разом із працівниками профосвіти обговорювали плани і програми підготовки фахівців з комерції, сприяли працевлаштуванню випускників навчальних закладів. 7. Історико-економічний досвід діяльності товарних бірж України в період непу може бути корисним на сучасному етапі відновлення ринку і товарно-грошового обміну. В практиці організації і функціонування сучасних товарних бірж в Україні слід врахувати наступне: а) державні органи повинні створювати законодавчу базу для розвитку біржової торгівлі, але не нав’язувати біржам невластивих функцій контролю комерційної діяльності підприємств усіх форм власності; б) кількість товарних бірж в Україні повинна бути обмеженою, оскільки лише тоді вони виступатимуть провідними центрами оптової торгівлі; в) товарним біржам слід ширше використовувати міжбіржові угоди для обміну дефіцитними товарами і зниження ринкових цін; г) на біржах доцільно створити сектори з маркетингу, які можуть проводити кон’юнктурні дослідження ринку, ознайомлювати товаровиробників з існуючим і перспективним попитом споживачів на промислову продукцію; д) товарним біржам слід тісніше співпрацювати з навчальними закладами, надаючи їм біржові зали, автоматизовані робочі місця брокерів і маклерів для проведення виробничих практик, екскурсій і занять з ринкових дисциплін. |