Запровадження права в життя неможливе без з’ясування змісту норм права, індивідуальних рішень, договорів, що визначає значимість тлумачення, яке супроводжує право в самих різних формах його прояву. Історичні корені тлумачення знаходяться у взаємодіях людини з природою, що викликало необхідність осмислення такої взаємодії за допомогою з’ясування змісту природних явищ і пов’язаної з ними соціальної практики. Основою терміна “тлумачення” є слова, які дають можливість визначити цей термін: “пояснення, розкриття змісту” і “творче освоєння”, що вказує на необхідність інтелектуальної діяльності, спрямованої на розкриття змісту. В дисертації з’ясовується використання терміна “тлумачення права” із загальнофілософської, структурної, змістовної і конкретної позицій. Сучасні уявлення про тлумачення усе більше ґрунтуються на юридичному праворозумінні, що дозволяє вирішити багато проблем, які виникають особливо при інтерпретації прав і обов’язків окремих суб’єктів, при здійсненні договірних відносин. Теорія тлумачення права в Україні інтенсивно розвивається, що обумовлено цілою низкою соціально-правових і організаційно-правових факторів світового і національного характеру, найважливішим серед яких є рух України до світових і європейських стандартів у праворозумінні і правозастосуванні, та пов’язана з цим задача побудови правової держави. У процесі тлумачення права відзначається зростання ролі юридичної герменевтики. При інтерпретації важливу роль відіграють способи, прийоми і правила здійснення цієї специфічної діяльності, практичне оволодіння якими дає можливість юристам здійснювати своє професійне призначення. Договір, як первинне правове явище, з загальнотеоретичних позицій вивчений недостатньо. Під юридичною конструкцією договору розуміється передбачена законом система взаємозалежних компонентів правового характеру, що забезпечує функціонування зв’язків між учасниками договору. Ключове значення для тлумачення договору має встановлення його правової природи, від якої, у кінцевому рахунку, залежить весь комплекс питань, пов’язаних із взаємодією сторін. Суб’єкту тлумачення доводиться усвідомлювати зміст здійсненого стороною договору волевиявлення і його співвідношення з волею. Цивільно-правовий договір є основною правовою формою, яка фактично перманентно визначає й опосередковує динаміку цивільного обороту. Процес тлумачення цивільного договору характеризується необхідністю пошуку закладеного в договорі компромісу, необхідного для “примирення” протиборчих інтересів сторін. Адміністративний договір є публічно-правовим, а його учасники найчастіше знаходяться у відношенні влади і підпорядкування. Загальні принципи договірного права в адміністративному договорі, у тому числі і правила тлумачення, діють з певними обмеженнями, які прямо обумовлені особливостями адміністративно-правового регулювання. Особливості тлумачення міжнародного договору обумовлені його правовою природою. Такі договори є угодами між державами чи іншими суб’єктами міжнародного права, а також мають явно виражену єднальну (договірну) основу. При інтерпретації в міжнародній договірній практиці, в залежності від суб’єктів тлумачення, в основному застосовуються автентичне, судове і доктринальне тлумачення; способами тлумачення міжнародних договорів частіше є граматичне, логічне, історичне і систематичне тлумачення. Способи і правила тлумачення цивільного, адміністративного і міжнародного договорів в основному відповідають способам і правилам тлумачення нормативно-правових актів, але з певними модифікаціями і особливостями, обумовленими специфікою правової форми, і особливостями самого об’єкта тлумачення. |
