1. Конкретним об’єктом суспільно-географічного дослідження митної діяльності є митно-територіальний комплекс (МТК), який здійснює інтегративну функцію митного захисту держави шляхом контролю і регулювання її ЗЕД; це форма здійснення митного процесу на основі раціонального використання потенціалу відповідної території з метою вирішення національних економічних, політичних та інших інтересів. Функціональна структура МТК представлена компонентною, територіальною та організаційно-управлінською, а також допоміжними структурами – економічною, соціальною, екологічною. Вплив території на функціонування всієї митної діяльності і кожного МТК здійснюється через систему умов та чинників, які визначають локалізацію всіх компонентів та елементів функціональної структури. До чинників більш стабільної дії належать історичні особливості, природно-ресурсний потенціал, географічне положення, до динамічних – працересурсний потенціал і особливості розселення населення, транспортно-географічне положення, регіональна диференціація рівнів соціально-економічного та екологічного розвитку, засоби активізації ЗЕД, рівні розвитку ринкових відносин та розробки правових засад, загальний економічний ефект. Головними функціями, які виконує митна служба, є тарифно-регулююча, фінансово-економічна, контрольно-пропускна, інформаційно-аналітична. Допоміжними є логістична, правова та кадрова (соціально-виховна). Технолого-економічний і територіальний синтез цих функцій дозволяє глибше пізнати інтегративні функціональні компоненти – експорт, імпорт і транзит. Для вивчення питань територіальної організації митної діяльності найбільш ефективними методами дослідження є системний підхід і структурний аналіз, районування і картографування, статистико-економічний, порівняльно-географічний, графічний, експедиційний, формалізації та абстракції. Процес дослідження, який був продиктований обґрунтуванням нового напряму суспільно-географічних досліджень, включив чотири етапи: підготовчий, експедиційний, інтерпретивний та конструктивний, кожен з яких мав відповідну програму і методи дослідження з орієнтацією на науково-пізнавальну чи конструктивну мету. 2. Найважливішими чинниками розвитку і територіальної організації митної діяльності України є регіональна диференціація рівнів економічного, соціального та екологічного розвитку окремих областей, господарська спеціалізація людської діяльності макрорайонів; геополітичне, транспортно-географічне положення; нові форми активізації транс- і прикордонного співробітництва (єврорегіони, СЕЗ і ТПР). Допоміжне значення серед чинників мають працересурсно-розселенський, природно-екологічний, економічний, історико-географічний і правовий. Лише діалектична регіональна взаємодія всіх вище перерахованих чинників дає змогу науково обґрунтовано встановити рівень ефективності, а також виявити диспропорції (проблеми) у сучасній територіальній організації як зовнішньоекономічної, так і митної діяльності, намітити конкретні заходи їх ліквідації. 3. Ефективність митної діяльності залежить від рівня виконання головних функцій, однією з яких є експорт. Дослідження його базувалось на ґрунтовному аналізі з вивезення товарів в розрізі семи товарних груп і послуг за 1991-2003 рр. (на основі вивчення статистичних даних Держмитслужби та Державного комітету статистики України) та механізмів їх регулювання (митно-тарифних і нетарифних). Така методика дослідження експортної діяльності дозволила зробити висновки про рівень відповідності операцій з вивезення національним інтересам. Товарна структура експорту свідчить про несприятливу ситуацію з вивезення, невідповідність її сучасним умовам відтворення, місцю України в міжнародному поділі праці. Україна постачає на світовий ринок переважно сировину, товари низького ступеня обробки, напівфабрикати, виробництво яких є матеріало-, енерго-, капіталомісткими і є доволі екологічно шкідливими. Це, передовсім, неблагородні метали і вироби з них; мінеральна продукція і паливно-енергетичні товари; продукти харчування та сировина тощо. Неефективним можна вважати і митно-тарифне регулювання експорту, яке було продиктоване намаганням урядових кіл щодо збільшення вивозу, що призвело до небезпечного зрушення у зростанні спрямованості виробництва на зовнішній ринок. Тому таку політику форсування експорту необхідно замінити на політику його стимулювання шляхом знаходження внутрішніх джерел розвитку. Україна також володіє потужним експортним потенціалом послуг, але він поки-що використовується не у повній мірі та вирізняється однобокою структурою (переважну частину експорту послуг складають транспортні послуги). Транзит через українську територію – це потужний, але ще не повністю реалізований ресурс (від неефективного використання якого Україна щороку втрачає близько 3 млрд грн), який треба активізувати і вирішити в цьому контексті проблемні питання із сусідніми державами. Щодо експорту інших видів послуг, Україна надає своїм партнерам різні ділові і послуги з ремонту. Надалі пріоритетними напрямами зміцнення ролі України на світовому ринку повинно бути збільшення ролі послуг у експортній діяльності та розширення їх спектру. Цьому має сприяти зростання патентно-ліцензійної торгівлі, послуг щодо підготовки та забезпечення процесів виробництва і реалізації продукції, що експортується, розробка логістичних схем з доставки товарів споживачам, надання послуг з підготовки спеціалістів, розвиток оздоровчих комплексів і міжнародного туризму. Сучасна географічна структура експорту (товарів і послуг) свідчить про багатовекторність зовнішньоторговельної політики України (експорт надходить до країн Європи, СНД, Азії, Африки, Америки). Подальший експортний курс повинен враховувати ряд пріоритетів. Євроінтеграція України буде сприяти розширенню торгівлі з ЄС. Виправданим є поглиблення зовнішньоторговельного співробітництва з СНД і, перш за все, Російською Федерацією. Корисним на середньострокову перспективу є збереження позицій вітчизняних товарів і послуг на ринках високорозвинених країн Північної Америки та Японії, а також нарощування експортних поставок до “нових” регіональних ринків: Південно-Східної Азії, країн Близького Сходу, Китаю і “молодих тигрів” Африки, Латинської Америки. 4. Дослідження імпорту, як ще однієї функції митної діяльності, базувалось на вивченні динаміки його обсягів і структури, а також оцінці митно-тарифного регулювання. Останнє дає можливість оцінити ступінь захисту національного товаровиробника, насиченість внутрішнього ринку товарами, відповідність імпортних потоків потребам господарського комплексу України. Сучасне митно-тарифне регулювання імпорту знаходиться в стадії реформування і приведення до міжнародно-визнаних норм і стандартів. У світлі зобов’язань щодо членства в СОТ Україна поступово знижує ставки ввізного мита. Подальше реформування митного тарифу має відбуватись поступово, базуватись на диференціації митної політики, враховувати призначення і соціальну вагу товару. Тільки тоді це призведе до насичення внутрішнього ринку товарами і зростання добробуту споживача, а також сприятиме розвитку внутрішнього виробництва і реструктуризації економіки. Сучасна товарна структура імпорту залишається несприятливою для економічних інтересів нашої держави і відображає ключову проблему національної економіки – залежність від імпорту енергоносіїв. Також вагому частку в загальному ввозі складають машини, обладнання, механізми та транспорт; продукція хімічної та пов’язаних з нею галузей промисловості; товари широкого вжитку; продукти харчування та сировина. Серед імпортованих послуг переважають державні та транспортні послуги. Митно-тарифне і нетарифне регулювання імпорту за всі роки незалежності не справило впливу на його структуру. Тому вважаємо доцільним перегляд податкової політики у відношенні до імпорту. У такій ситуації це повинні бути заходи впливу на конкретні сектори економіки, які сприятимуть зміні кількісної та структурної складової імпортованої продукції і не зашкодять входженню України у світове господарство. На нашу думку, такими заходами можуть стати створення системи стимулів для найповнішого забезпечення потреб у поставках критичного імпорту та товарів виробничо-технічного призначення (для чого використати безмитне ввезення, оподаткування низькими ставками мита – 0 - 5 % від митної вартості, вибіркове зниження мита); створення системи обмеження імпорту товарів широкого вжитку, харчової, легкої та інших галузей промисловості з урахуванням ступеня дефіцитності товару, його ваги для внутрішнього ринку, можливості виробництва подібного товару (для чого слід максимально скоротити перелік країн, яким надаються імпортні преференції; переглянути систему пільгового режиму сплати мит, використовувати тарифну ескалацію для стимулювання виробництва та переробки певного товару на території України, удосконалювати застосування інструментів нетарифного регулювання). Переважна частина продукції і послуг імпортується Україною з СНД (це мінеральна продукція і паливно-енергетичні товари; машини, устаткування, механізми і транспорт; неблагородні метали і вироби з них; послуги транспорту, зв’язку тощо). Місце основного партнера в імпорті посідає Росія. Така монополія останньої на постачання товарів (перш за все критичного імпорту) в Україну негативно впливає на економічне і політичне становище нашої держави. Серед країн далекого зарубіжжя вагоме місце в імпорті займають країни Європи, зокрема ЄС. З цього угруповання в Україну надходять сучасні промислові вироби, нові технології. За останні роки позитивною тенденцією в диверсифікації імпорту можна вважати збільшення присутності на українському ринку імпортерів з Азії, Америки, Африки. 5. Ефективність функціонування митної діяльності залежить не тільки від якісного виконання нею функцій, а й від ступеня раціональності територіальної та організаційно-управлінської структури. Проблема виявлення та удосконалення останніх підпорядкована загальній концептуальній ідеї – оцінці сучасного рівня управління цією діяльністю, яка є важливим складником ефективної реалізації політики регіонального розвитку держави, своєрідним постійно діючим ресурсом. Взагалі управління є функціональною системою, орієнтованою або на збереження її основної якості в умовах зміни середовища, або на виконання певної програми, яка повинна забезпечити стійкість функціонування, досягнення певної мети. Її успішне розв’язання неможливе без врахування науково-пізнавальних можливостей суспільно-географічного підходу. Територіальна структура митної діяльності як суспільно-географічна категорія розглянута нами з позицій вирішення двох пізнавально-конструктивних завдань: 1) виявлення сучасних елементів функціонально-територіальної структури митної діяльності; 2) оцінки рівня впливу виявлених форм територіального зосередження митної діяльності на її сучасну організаційно-управлінську структуру. Застосувавши принципи і критерії інтегративного суспільно-географічного макрорайонування, нами в межах України виділено дев’ять господарсько-митних макрорайонів, а в їх складі 25 мезорайонів (підрайонів), 7 вузлів, 24 окремих центри, в яких розміщені 10 регіональних, 41 митниця – їм підпорядковано понад 230 митних пунктів. У господарсько-митних вузлах розміщені переважно регіональні митниці, в центрах – обласні і звичайні митниці, у пунктах – митні пости і переходи. 6. Сучасна організаційна структура митної діяльності характеризується трирівневим управлінням. До вищого (загальнодержавного) рівня управління відноситься Державна митна служба України (ДМСУ), її виконавчим органом є Центральний апарат ДМСУ (його назва є невдалою, оскільки лише в загальних рисах характеризує управлінську роль, але не є офіційною назвою конкретного органу державного управління). Останньому підпорядковуються митниці прямого підпорядкування, а також спеціалізовані митні установи та організації. До середнього (регіонального) рівня управління митною діяльністю належать регіональні митниці (їх на початку 2005 р. нараховувалось 10). До місцевого (локального) рівня управління митною діяльністю в Україні належать митниці і митні пости. При ДМСУ організовуються спеціалізовані установи (інформаційно-аналітичні центри, кінологічні служби, заклади освіти), які підвищують ефективність діяльності митних органів. Нинішній етап розвитку митної справи України потребує створення мобільних митних груп, які здійснюватимуть митний контроль на етапі проходження вантажу між зовнішньою (прикордонною) і внутрішньою митницею, що забезпечить ефективну роботу митних органів у боротьбі з контрабандою. 7. Враховуючи демократизацію суспільства і всіх видів діяльності, вважаємо необхідним включення інформації про результати митної діяльності у всі державні документи з управління соціально-економічним розвитком макрорайонів, областей, міст і низових адміністративних районів. Це було б основою повної відкритості (прозорості) і доступності такої інформації для потреб суміжних галузей людської діяльності і знання. |