У дисертаційному дослідженні послідовно розв'язується нове науково-прикладне завдання щодо обґрунтування основних напрямів упровадження теорії сталого розвитку суспільства на рівні територіальної громади, що спрямована на якісне покращення добробуту громадян, у тому числі, і України, та дозволяє долати виклики глобалізації, які пов’язані із збільшенням обсягів споживання населення, поглибленням диспропорцій у розвитку країн світу. Отримані в ході наукового дослідження висновки та узагальнені положення можна звести до наступного: 1. Теорія сталого розвитку дозволяє визначити й реально упровадити нові засади ефективного функціонування територіальної громади, що забезпечить зростаючі потреби мешканців населених пунктів без перекладання можливих негативних економічних, екологічних та соціальних наслідків на майбутнє. Ця теорія плідно реалізується в соціальних практиках не лише на національному чи наднаціональному рівнях управління, а й на рівні окремих населених пунктів (територіальних громад), де безпосередньо проявляється поведінка людини й відбувається задоволення більшості її потреб. 2. Аналіз досвіду світових країн-лідерів свідчить про те, що основні ініціативи стосовно забезпечення сталості в розвитку належать органам місцевого самоврядування, як найбільш ефективним органам управління справами місцевого значення. Саме вони здатні раціонально налагодити інтерактивну співпрацю з громадянами у вирішенні питань споживання та розвитку. Адекватний зв'язок інституту місцевого самоврядування та державного управління в країнах Європейського Союзу знаходить своє відображення в методах прийняття та змістовній частині управлінських рішень. 3. Територіальна громада володіє відповідними ресурсами та потенціалом для того, щоб стати найбільш впливовим елементом розвитку сучасного суспільства. Проте вона має складний механізм самоідентифікації, що безпосередньо впливає на визначення напрямів її розвитку. Виокремлення внутрішнього соціокультурного середовища, де є можливим усвідомлення спільних проблем громади та зовнішнього середовища глобалізованого світу дозволяє з'ясувати вплив інтерналізації екстерналій, як дієвого чинника сталого розвитку, що стосується трансформації позитивних імпульсів зовнішнього середовища у внутрішні властивості територіальної громади. Разом з тим, це вимагає переосмислення усталеної типології міст за їх економічним потенціалом й обґрунтування їх класифікаційних ознак як територіальних громад: громада-мегаполіс, громада-субмегаполіс, громада-транзитний вузол, громада-курорт, диспропорційна громада, громада з аномальною демографічною структурою, громада з асиметричною структурою господарства, поселення маргінального та люмпен-типу тощо. 4. На місцевому, національному та наднаціональному рівнях країн з розвинутою економікою відбувається упровадження загальних стандартів, що регламентують діяльність органів управління, і, при цьому, сприяють сталому розвитку територіальних утворень. Проте, в Україні сталий розвиток не достатньо забезпечений нормативно-правовою базою, що стосується технології та процедури розробки стратегії сталого розвитку, її основних засад та принципів, місця і ролі в ній територіальних громад (запровадження принципів сталого розвитку у Статутах громад) тощо. Отже, без реалізації правових гарантій сталого розвитку неможлива інтеграція України до європейського політичного й економічного простору. 5. Принципи сталого розвитку, що становлять основу сучасної політики розвитку міст країн Європейського Союзу, Швейцарії, Японії, Канади та США, можуть бути адаптованими до розвитку територіальних громад України. Це стосується, зокрема, таких принципів: раціонального та конструктивного прагматизму, створення належних умов для участі громадян у місцевих справах, місцевої ініціативи, збалансованого споживання, пріоритету людського капіталу, безпечного та раціонального використання територій, застосування в управлінській діяльності інноваційних технологій, заощадження ресурсів, запобігання граничному розвитку територій та ін. 6. Сьогодні зростає роль міської громади і в подоланні суперечностей глобалізації, і в суспільному розвитку в цілому. Оскільки переважна більшість населення України проживає в містах, в дослідженні запропоновано типологізацію міст як "точок зростання" за ступенем їхнього впливу на глобальний та національний розвиток (міста глобального, регіонального та місцевого рівня розвитку). Міським громадам кожного з цих рівнів притаманні власні специфічні суперечності розвитку, розв’язання яких вимагає дотримання принципів сталого розвитку. 7. Залучення членів територіальної громади до участі в управлінні її розвитком відбувається за рахунок інформаційної складової діяльності органу місцевого самоврядування. Запровадження теорії сталого розвитку вимагає свідомого погодження поведінки кожного члена територіальної громади з дотриманням основних демократичних цінностей, що можливо лише за умов відповідального ставлення до інформаційного простору населеного пункту з боку органу місцевого самоврядування. Прийняття ним важливого управлінського рішення має враховувати не тільки його інформаційні наслідки, а й забезпечуватись достатніми інформаційно-комунікаційними заходами задля інтерактивної взаємодії з громадянами. 8. Конкретні напрями забезпечення сталого розвитку територіальної громади потребують упровадження відповідних механізмів управління населеним пунктом. Зокрема, економічний механізм вимагає задіяння інноваційної, фінансової та ринкової складових, а реальною оцінкою ефективності від його застосування можна вважати зростаючий добробут громадян та прибуток громади. Організаційний механізм пов’язаний із створенням відповідних виконавчих структур (муніципальних агенцій), що здатні аналізувати процеси, супроводжуючи життєдіяльність громади, досліджувати її потенціал, здійснювати моніторинг функціонування та розвитку підпорядкованої території, а також надавати послуги локального значення членам громади. Цілісне застосування механізмів управлінської діяльності органу місцевого самоврядування дозволяє досягти якісних змін в життєзабезпеченні мешканців населеного пункту. 9. Упровадження принципів сталого розвитку у діяльності органу місцевого самоврядування не можливе без створення системи моніторингу щодо стану та динаміки розвитку території. Основним його елементом можна вважати діагностику сталого розвитку, розробка та запровадження якої дозволяє органу місцевого самоврядування оперативно розв’язувати постійно виникаючі суперечності. Показниками для діагностики застосовуються загальновизнані індикатори, що стосуються "захисту та поліпшення довкілля", "задоволення соціальних потреб", "посилення економічних успіхів", "інституційних чинників". Залучення сучасних технологій діагностики сталого розвитку дозволить населеним пунктам України інтегруватись до європейської системи моніторингу сталого розвитку. |
