У дисертації подано теоретичне узагальнення й нове вирішення проблеми становлення і розвитку перспективних напрямів дошкільної галузі української лінгводидактики. 1. У дослідженні вперше представлено українську дошкільну лінгводидактику як: цілком сформовану самостійну галузь педагогічної науки, що ґрунтується на міцних наукових засадах, збагачена протягом багатьох десятиліть досвідом навчання дітей української мови, розвивається за загальними законами лінгводидактики й має власні особливості. Дослідження функцій і взаємозв’язків основних елементів лінгводидактичної системи, провідних тенденцій і закономірностей розвитку дошкільної лінгводидактики допомогло визначити напрями й шляхи подальшого її розвитку, сприяло вірогідному описові, поясненню й прогнозуванню процесів і явищ реальності, які складають предмет цієї науки. 2. Запропоновано концептуальну модель дослідження, що презентувала систематизований добір загальнофілософських (принцип єдності історичного і логічного), загальнонаукових (синергетичний, системний підходи, принципи системотехніки), конкретно-наукових (номінативно-структурний підхід) принципів, положень і методів (теоретичних: історико-генетичний, моделювання, теоретичний аналіз, синтез, індукція, дедукція, зіставлення, порівняння, узагальнення, абстрагування та ідеалізація, конкретизація та емпіричних: вивчення наукової літератури, документів, результатів діяльності, опитування, констатувальний експеримент), забезпечила різнобічне висвітлення методологічного, лінгводидактичного, історичного й наукознавчого аспектів розвитку й функціонування української дошкільної лінгводидактики. Такий цілісний, інтегративний характер дослідження проблеми сприяв глибокому й різнобічному пізнанню сутності предмета дослідження, що відповідає потребам і запитам сучасної науки. 3. Результати дослідження засвідчили, що українська дошкільна лінгводидактика як молода галузь педагогічної науки послуговується у своєму розвитку нормативною методологією педагогіки. Поряд з цим в українській дошкільній лінгводидактиці почали розвиватися власні - частково-наукові - методологічні функції, а саме: гносеологічна, критична, перетворювальна, прогностична, сформувалося своє бачення методології, що виявилося в методологічному обґрунтуванні наукових досліджень і яке ми інтерпретували таким чином: це система загальнофілософських принципів і методів наукового пізнання, що вказують на шляхи розвитку наукового дослідження і, конкретизуючись у даній науці, допомагають глибоко зрозуміти сутність предмета; а також система загально- й конкретно-наукових методів і теоретичних положень, що визначають характер дослідження та сприяють реконструкції знання про предмет, визначають закони, діям яких він підлягає, і на цій підставі забезпечують творче перетворення його, обумовлюючи й обґрунтовуючи результати дослідження. 4. Результати дослідження дали підстави констатувати, що методологічний рівень української дошкільної лінводидактики є прикладним, оскільки він безпосередньо систематизує знання про розвиток і функціонування прикладної науки й дослідницької діяльності теоретико-прикладного характеру. У методологічному аспекті дослідження на матеріалі досліджуваної проблеми було розкрито механізм дії окремих загальнофілософських і загальнонаукових принципів і підходів й у такий спосіб уведено їх в обіг української дошкільної лінгводидактики. 5. Відповідно до реально існуючих напрямів наукової діяльності й системи знань, що склалися в українській дошкільній лінгводидактиці, було створено теоретичну модель предмета дослідження і на її основі встановлено, що сучасна українська дошкільна лінгводидактика – це багаторівнева й багатофункціональна складна система, організована за ієрархічним принципом, в якій теорія змісту навчання, теорія керування процесом навчання й теорія викладання основ науки є системоутворювальними ланками. Характер відношень між ними визначено на підставі аналізу системи цілей означеної структури. За даними дослідження, теорія керування процесом навчання дітей мови підпорядковується теорії змісту навчання мови, і всі зміни в останній зумовлюють адекватне відображення в теорії керування процесом навчання. Теорія викладання основ науки складає наступний підрівень у ієрархічній системі теорії української дошкільної лінгводидактики, безпосередньо підпорядкований першому рівню – теорії керування процесом навчання й опосередковано – нульовому рівню ієрархії – теорії змісту навчання. Така логічна будова української дошкільної лінгводидактики допомогла створити теоретичне уявлення про сучасний стан української дошкільної лінгводидактики як науки: її сутність, структуру, характер взаємозв’язків між елементами лінгводидактичної системи, особливості її функціонування. 6. На основі проведеного дослідження було встановлено зовнішні та внутрішні чинники розвитку такого соціально-культурного феномена, як українська дошкільна лінгводидактика, що допомогло сформувати уявлення про рушійні сили й механізм розвитку науки. Зокрема, з’ясовано, що : - сучасний етап розвитку української дошкільної лінгводидактики характеризується як такий, що розвивається в епоху постмодерну, а це обумовлює швидкі темпи розвитку, й у період постнекласичних трансформацій у науці, що вплинуло на зміну предмета пізнання в бік глибшого занурення в дійсність і вдосконалення дослідницької діяльності; знаходиться в межах етапу розвитку національної педагогічної науки, яка характеризується трансформаційною кризою, що потребує осмислення й узагальнення в усіх її галузях. Такі якості з'явилися в українській дошкільній лінгводидактиці внаслідок опосередкованого й безпосереднього впливу на неї систем вищого порядку, що й зумовило стрімкий розвиток української дошкільної лінгводидактики й перетворення її з регіональної на самостійну національну галузь науки. Безпосередніми зовнішніми рушійними чинниками в даному випадку виступили соціально-культурні (збільшення інтересу до національної культури) і політичні (здобуття незалежності Україною) сили. Натомість у 30-80-і рр. ХХ ст. соціально-культурні й політичні сили здійснювали потужний гальмівний вплив на процес становлення і розвитку української дошкільної лінгводидактики, що свідчить не лише про їх могутність, а й висуває вимогу пошуку механізму впливу на них з боку української дошкільної лінгводидактики для забезпечення її самозбереження й подальшого поступу; - процес становлення й розвитку окремих елементів системи української дошкільної лінгводидактики (теоретико-методологічних засад теорії цілеспрямування, теоретико-методологічного підґрунтя змісту навчання рідної мови, основних підходів до визначення принципів навчання мови, методичного аспекту теорії і т. ін. ) відбувався під впливом таких наук, як філософія, психологія, педагогіка, фізіологія, анатомія, лінгвістика, соціолінгвістика, що засвідчує не лише важливу роль міжнаукової інтеграції у процесі еволюції української дошкільної лінгводидактики, а й необхідність вивчення будь-якого лінгводидактичного явища у контексті міжнаукового знання; - розвиток української дошкільної лінгводидактики відбувається завдяки вирішенню актуальних проблем сучасного стану навчання дошкільників української мови. При цьому лінгводидактичні проблеми є продуктом практики, але висуваються й обґрунтовуються наукою, що надає їм статусу сполучної ланки між практикою і наукою, а суперечність, яка лежить в основі проблеми і є предметом вивчення науки - це внутрішній чинник розвитку науки, що засвідчує не лише необхідність науково обґрунтованого розв’язання назрілих проблем практики через усунення суперечностей, які їх породжують, а й систематичного глибокого вивчення стану навчання дошкільників української мови для вироблення систематизованого знання про актуальні лінгводидактичні проблеми; - розвиток системи лінгводидактичних знань відбувається під впливом накопичення знання в її структурних елементах, які взаємообумовлюють зміни, що відбуваються в них. У свою чергу, лише суб’єкт творення наукового знання спроможний забезпечити функціонування і системи знань, і процесу виробництва знання, що засвідчує не тільки необхідність систематичного узгодження інформаційних потоків різних структурних елементів науки, а й потребу піклування про розвиток інфраструктури наукової діяльності, один з компонентів якої – підготовка наукових кадрів. 7. На підставі теоретичного експерименту, результати якого підтверджено аналізом емпіричного матеріалу, в історії становлення і розвитку української дошкільної лінгводидактики як науки виокремлено: - передісторію (початок ХХ ст.. – 30-і рр.. ХХ ст..), а в ній – особливий історичний етап, що характеризувався потенційною, але не реалізованою можливістю створення української дошкільної лінгводидактики як самостійної галузі науки (20-30-і рр. ХХ ст.), - власне історію (40-і рр. ХХ ст. – теперішній час), що складається з періоду денаціоналізованої лінгводидактики в Україні, або методики навчання рідної (уніфікованої) мови (40–80-і рр.. ХХ ст..), і сучасного періоду - української дошкільної лінгводидактики (початок 90-х рр.. ХХ ст.. – теперішній час). У межах зазначених історичних періодів становлення системних елементів структури української дошкільної лінгводидактики відбувалося неодночасно Процес здійснення запропонованої періодизації упорядковано як алгоритм, яким можна скористатись і для періодизації розвитку будь-якої іншої лінгводидактичної проблеми, представленої у вигляді системи. Зважаючи на те, що зусилля науковців 50-80-х рр. охарактеризовано як активні несистематичні дослідження на початковій стадії становлення наукової спільноти, а потенцію наукового колективу на початку ХХІ століття - як систематичні дослідження, об’єднані спільними концептуальними й методологічними підходами, традиціями наукової комунікації на рівні оформлення „наукової спільноти”, констатували, що сучасна українська дошкільна лінгводидактика як наука знаходиться на стадії становлення, що визначається як рівень інтенсивного формування практично необмежених наукових можливостей. Означений логічний висновок підтверджується сукупністю висновків, яких дійшли на підставі аналізу емпіричного матеріалу. 8. Доведено, що сучасний стан функціонування української дошкільної лінгводидактики характеризується інтенсивним розвитком понятійної системи, а це є свідченням прогресу даної галузі науки. До структури наукового знання української дошкільної лінгводидактики ввійшли поняття всіх основних рівнів і видів, що вироблені сучасною практикою наукового пізнання. Кожен вид виконує свою функцію, що відповідає його особливостям і природі. Відповідно до змін, що відбулись у структурі наукової теорії української дошкільної лінгводидактики, сформувалася система власне лінгводидактичних понять, адекватна структурі самої науки і здатна відобразити логіку науки. Фундаментальними поняттями для цієї галузі науки є: навчально-мовленнєва діяльність, професійно-мовленнєва діяльність, лінгводидактична підготовка фахівців. Взаємодія понять усіх видів і рівнів сприяє підсиленню пізнавальних можливостей української дошкільної лінгводидактики. 9. З’ясовано, що на сучасному етапі функціонування української дошкільної лінгводидактики як наукової галузі процес отримання наукового знання здійснюється в межах становлення теоретико-прикладного рівня процесу пізнання і характеризується такими ознаками, як: відповідність загальнонауковим методологічним нормативним вимогам до здійснення процесу наукового пізнання, а відтак, - належний рівень якості наукової продукції та наявність потенційної можливості для здійснення ефективної науково-дослідної діяльності; спрямованість на пізнання суто лінгводидактичних предметів і явищ, що й сприяло виокремленню української дошкільної лінгводидактики в самостійну галузь науки із своїм, чітко окресленим, об’єктом пізнання; відповідність прикладному характерові науки, що забезпечується орієнтацією на перетворення лінгводидактичних явищ через виявлення їх сутності, умов функціонування, розкриття способів їх перетворення й розроблення відповідних методик, рекомендацій, правил, навчальних програм, - що загалом свідчить про сформованість у науковій галузі основних концептуальних орієнтирів її розвитку. Свідченням зростання теоретичного рівня означеної галузі науки є формування концептуальних підходів до конструювання лінгводидактичних процесів, встановлення в них закономірних зв’язків і залежностей, започаткування нових теоретичних напрямів лінгводидактичної науки. 10. Досліджено, що в цій галузі науки існує певна практика пошуку й фіксації закономірних явищ, що спостерігаються у процесі навчання дошкільників рідної, української, мови. Підходи, що склалися до їх встановлення, охарактеризовано як інтуїтивні, дедуктивні, статистичні та дедуктивно-статистичні, що свідчить про емпіричний характер встановлених залежностей. Оскільки їх дія виявляється лише на рівні окремого напряму навчання рідної мови дітей дошкільного віку, то охарактеризовано їх як спеціальні, на відміну від загальних і часткових лінгводидактичних. Було встановлено, що закономірні явища в мові науки зафіксовано у вигляді аксіоматичних положень, тверджень про закономірні тенденції й положень із статусом закономірностей і сформульовано в такий спосіб, що надає їм можливість виконувати стимулювальну, описову, пояснювальну й прогностичну функції. 11. Доведено, що сучасний етап розвитку української дошкільної лінгводидактики характеризується найвищою за весь період її існування активністю науковців і формуванням основ наукової школи, існування якої сприяло створенню „наукової спільноти ” – колективу однодумців, що діє в науковому просторі і зусиллями якого й сформувалася нова наукова галузь педагогічної науки – українська дошкільна лінгводидактика. Зміни у внутрішній структурі й динаміка зростання кваліфікаційного рівня наукових кадрів української дошкільної лінгводидактики свідчать про перехід цієї галузі від стадії становлення до стадії розвитку в межах сучасного періоду її функціонування, що загалом засвідчує ефективність і результативність роботи наукового потенціалу в структурі наукової галузі та його спроможність продуктивно вирішувати сучасні й майбутні проблеми лінгводидактичної науки і практики. 12. Визначено тенденції, традиції та закономірні явища в розвитку кожного елемента системи української дошкільної лінгводидактики. Найважливіші з них такі: - у розвитку теорії цілеспрямування - орієнтація на конкретизацію положень загальнодидактичної цілісної теорії змісту освіти відповідно до специфіки навчання дітей рідної мови. Зокрема, визначено мету навчання дітей рідної мови як окремої навчальної дисципліни; узгоджено її з цілями вищих ієрархічних рівнів – дошкільної й загальної освіти, що забезпечує цілісність навчання в межах освітньої системи; сформульовано мету з орієнтацією на провідний компонент змісту навчання дошкільників мови - формування способів мовленнєвої діяльності, а тому в основу її покладено засвоєння дітьми основних мовленнєвих умінь як компонентів соціального досвіду, досвіду творчої діяльності й досвіду емоційно-ціннісного ставлення до дійсності (культура мовлення, виразність мовлення, мовленнєвий етикет); крім того, мета зорієнтована на передачу досвіду культури мовленнєвого спілкування, яка є складовою загальної культури нації, спрямовує на засвоєння загальнолюдських і національних цінностей, тобто на формування підґрунтя особистісного світогляду дошкільника та його індивідуальних якостей як основи подальшого всебічного розвитку дитини; - для змісту навчання дошкільників рідної мови - орієнтація на потреби й інтереси суспільства і дитини; відображення у складі змісту основних структурних елементів мовознавчої науки, які набули статусу дидактичних одиниць змісту навчання; позначення компонентів змісту в термінах змісту й процесу (словникова робота, формування граматично правильного мовлення, розвиток зв’язного мовлення, виховання звукової культури мовлення); спрямованість на розвиток мовленнєвого спілкування; “наскрізне” проникнення компонентів змісту навчання мови в інші види цілеспрямованої дитячої діяльності; - у прикладному аспекті теорії - створення цілісного методичного забезпечення для конкретного етапу навчання - від цілеспрямування до контролю результатів навчання; - у теорії викладання основ науки - перехід на якісно новий етап свого розвитку в межах періоду становлення – формування теорії керування процесом підготовки майбутніх фахівців до навчання дошкільників української мови. Збереження й примноження традицій, розвиток означених тенденцій, які оцінюємо як прогресивні, переведення їх у характерні риси наукової галузі – перспективи подальшого розвитку української дошкільної лінгводидактики, які визначено з урахуванням функціональних особливостей кожного системного елемента науки. 13. Здійснене дослідження започаткувало становлення нового теоретичного рівня в українській дошкільній лінгводидактиці – методологічного, у межах якого потребують подальшого осмислення: теорія способів організації знання, його отримання й використання; сучасні загальнофілософські, загальнонаукові, конкретно-наукові принципи і положення та їх адаптація до вирішення лінгводидактичних проблем; надбання української дошкільної лінгводидактики у зіставленні з лінгводидактичними досягненнями інших держав близького і далекого зарубіжжя; історичний аспект розвитку наукової галузі для актуалізації забутої лінгводидактичної спадщини з метою максимального забезпечення потреб практики; окремий напрям розвитку наукової галузі - навчання дошкільників української мови як функціонально другої; окремі поняття, що утворюють понятійну систему, об’єктивність їх визначення, адекватність відображення ними явищ та історія їх розвитку. Вирішення цих наукових проблем галузі посилить потенціал науки й сприятиме її подальшому розвиткові. |
