У висновках викладено головні положення роботи, які відображають результат проведеного дослідження та мають теоретичне і практичне значення для теорії держави та права, практики нормативно-правового регулювання інформаційної безпеки України. Серед висновків, що зроблені в дисертації, найважливішими є такі. 1. Системний огляд українських і зарубіжних науково-практичних джерел за темою дослідження уможливлює дійти висновку про пріоритетність у системі національної безпеки інформаційної складової (інформаційної безпеки) у ХХІ столітті, а також про некоректність ототожнення понять інформаційної безпеки з безпекою інформації. 2. Уточнено зміст основних понять теорії національної безпеки, внаслідок чого національна безпека визначається як результат управління реальними чи (та) потенційними загрозами (небезпеками) з метою задоволення національних інтересів людини, суспільства та держави; національний інтерес – як сукупність потреб людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує їх безпечне існування та прогресивний розвиток через створення відповідних державно-правових і недержавних інституцій; національні інтереси в інформаційній сфері – сукупність інформаційних потреб людини, суспільства, держави, реалізація яких забезпечує їх безпечне існування та прогресивний розвиток через створення відповідних державно-правових і недержавних інституцій; інформаційна безпека – результат управління реальними чи (та) потенційними загрозами (небезпеками) з метою задоволення національних інтересів людини, суспільства та держави в інформаційній сфері. 3. На підставі узагальнення різноманітних поглядів вчених виокремлено два підходи – „статичний” та „динамічний” – щодо визначення поняття інформаційної безпеки. 4. Інформаційна безпека України складається з трьох структурних елементів – інформаційна безпека у сфері прав і свобод людини та громадянина, інформаційно-психологічна безпека та інформаційно-технічна безпека. 5. Основними національними інтересами в інформаційній сфері є: реалізація прав та свобод людини і громадянина щодо одержання, використання, поширення, зберігання інформації; забезпечення права людини на захист від маніпуляцій індивідуальною свідомістю тощо; - побудова інформаційного суспільства; - захист від маніпуляцій масовою свідомістю; - розвиток духовності, моральних засад, інтелектуального потенціалу українського народу, зміцнення психічного здоров’я нації; - наповнення внутрішнього та світового інформаційного простору достовірною інформацією про Україну; - інтеграція України в європейський інформаційний простір; - боротьба з кіберзлочинністю та ін. 6. Інформаційна безпека Європейського Союзу охоплює такі аспекти, як безпека використання Інтернету, безпека мережі та захист персональних даних. Зроблено висновок, що визначення поняття „інформаційна безпека Європейського Союзу” має значно вужче розуміння щодо міжнародних стандартів та українського законодавства, оскільки воно тотожне поняттю інформаційно-технічної безпеки. 7. Серед головних проблем євроінтеграції України в інформаційній сфері є: динамічність інформаційних відносин; термінологічна неузгодженість фундаментальних понять; значна кількість застарілих норм права ЄС і таких, що втратили чинність; складна процедура механізму адаптації національного законодавства до права Європейського Союзу; складність у процесі контролю за адаптацією в національній правотворчості та правореалізації тощо. 8. Пріоритетним напрямом співробітництва Європейського Союзу та України в інформаційній сфері є побудова спільного інформаційного суспільства. 9. Нормативно-правове регулювання інформаційно-психологічної безпеки та інформаційної безпеки у сфері прав і свобод людини та громадянина де-юре відповідає міжнародним і європейським стандартам, причому здійснюється за допомогою такого виду нормативно-правового акту, як закон України. Суспільні відносини у сфері інформаційно-технічної безпеки врегульовані переважно підзаконними нормативно-правовими актами і потребують узгодження з європейськими стандартами. Простежується кількісний пріоритет нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання суспільних відносин у сфері інформаційно-технічної безпеки щодо інформаційно-психологічної та інформаційної безпеки у сфері прав і свобод людини та громадянина. 10. Серед головних проблем нормативно-правового забезпечення інформаційної безпеки України виокремлено: наявність численних нормативно-правових актів різної юридичної сили у цій сфері; закріплення важливих засад підзаконними нормативно-правовими актами; певна невідповідність чинній Конституції України; неузгодженість нормативно-правових актів та наявність багатьох прогалин; неоднозначність та неузгодженість закріплених дефініцій і відсутність навіть базових з них; наявність значного масиву декларативних положень без механізму їх правореалізації; наявність численних бланкетних норм права, що не призводять до очікуваного ефекту; наявність чисельних абстрактних, суб’єктивних понять, що потребують офіційного тлумачення чи чіткого визначення; низький рівень правореалізації норм права, що регулюють суспільні відносини у сфері забезпечення інформаційної безпеки України. 11. На переконання дисертанта, на даному етапі доцільним є прийняття Доктрини інформаційної безпеки України, що має стати рушійною силою, закласти фундамент для кодифікації інформаційного законодавства та в подальшому прийняття Інформаційного кодексу України. | 