У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано нове вирішення наукового завдання, що полягає в дослідженні теоретико-організаційних основ культури праці державних службовців України з метою розвитку культурного потенціалу державного управління, що сприятиме досягненню успіху в розбудові української державності. Результати дослідження підтверджують гіпотезу, покладену в його основу, характеризуються науковою новизною та дають можливість зробити низку узагальнюючих висновків і рекомендацій, що мають теоретичне й практичне значення. 1. Аналіз вітчизняної наукової літератури з проблем державного управління свідчить, що культура праці державних службовців не виступала предметом спеціальних досліджень і відповідно не було визначено її сутність. Більшість дослідників розглядають культуру праці державних службовців у контексті управлінської або організаційної культури. Це зумовило необхідність вивчення насамперед теоретико-організаційних основ культури праці державних службовців. 2. Виходячи з аналізу особливостей роботи кадрів державної служби, автором розкрито сутність культури праці державних службовців, ключовими словами якої є: особиста відповідальність, висока організованість, мистецтво спілкування з людьми, робоча комфортність, здатність і готовність працювати творчо, відчуття у членів колективу спільної мети, гармонія між внутрішньою потребою особистості державного службовця в самореалізації і виконанням ним службових обов’язків. За результатами аналізу категорій “державний службовець”, “культура”, “праця”, “культура праці” в дисертації визначено поняття “культура праці державного службовця” як ціннісно-нормативний комплекс принципів, знань, умінь та навичок, що виражає ступінь самоорганізації особи і рівень організації її діяльності, забезпечує робочу комфортність та формує творчо-аналітичний підхід до справи, який виявляється в процесі й результатах роботи та сприяє розвиткові особистості державного службовця. Відповідно до цього головною метою культури праці державних службовців є формування в них творчо-аналітичного підходу до справи, що спрямований на розвиток державного службовця як особистості й професіонала, здатного до креативного розв’язання проблем. З огляду на головну мету культури праці виділено основні її цілі: формування стилю життєтворчості особистості та позитивного іміджу державного службовця; гармонізація взаємовідносин влади і соціуму, що має сприяти розвитку як особистості державного службовця, так і громадянина; підвищення престижу державної служби і піднесення авторитету державної влади; подолання гендерних стереотипів та утвердження гендерної культури у сфері державного управління. Функціями культури праці державних службовців визначено такі: моральна, смислоутворююча, адаптивна, інформаційно-пізнавальна, утилітарна, комунікативна, регулятивна, інструментальна, профілактична, самореалізації, символічна, які розкривають призначення культури праці в системі державної служби. 3. На підставі поліфункціональності культури праці державних службовців запропоновано її структуру, основними складовими елементами якої є: 1) культура самоменеджменту; 2) культура умов праці – культура виробничого середовища, культура використання знарядь праці, культура робочого місця; 3) культура процесу діяльності – культура ділового спілкування (комунікативна, сприйняття партнерів, їхньої взаємодії), культура ведення документації. 4. У процесі дослідження обгрунтовано, що культура праці державних службовців є гармонізатором внутрішньоорганізаційних відносин і взаємовідносин державних службовців із громадянами, що зумовлює збагачення культурного потенціалу громадян і державних службовців, а отже, забезпечує розвиток культурного потенціалу державного управління, тобто культура праці державних службовців є умовою розвитку культурного потенціалу державного управління, який, у свою чергу, розглядається як джерело культури державного управління. Таким чином виявлено зв’язок між культурою праці державних службовців і культурою державного управління, який полягає в тому, що культура праці державних службовців виступає фундаментом культури державного управління, тобто є її основою. 5. Організаційними засадами формування й розвитку культури праці державних службовців визначені: організаційно-правове забезпечення культури праці державних службовців; викладання основ культури праці в системі професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців, систематична робота керівника щодо формування й розвитку культури праці підлеглих. 6. Розроблена автором модель формування в державних службовців творчо-аналітичного підходу до справи включає чотири етапи: пізнання проблеми: з’ясування сутності проблеми, аналіз набутого досвіду з метою її вивчення, розроблення робочих варіантів щодо розв’язання проблеми; інформаційний пошук: систематизація та відбір інформації, розширення знань з питань, що мають розглядатися, перевірка накопиченого матеріалу; вибір варіанта: формування аргументації щодо вибору того чи іншого варіанта, ознайомлення з варіантами зацікавлених у розв’язанні проблеми осіб і вивчення мотивів їх заперечень, утвердження оптимального варіанта як програми дії, його коригування в разі потреби; розв’язання проблеми: створення сприятливої робочої атмосфери, стимулювання партнерів до співпраці, розроблення персонального алгоритму, аналіз процесу досягнення мети. На основі викладених вище теоретичних результатів вважаємо за доцільне запропонувати такі практичні рекомендації: внести до нової редакції Закону України “Про державну службу” доповнення щодо дотримання державними службовцями культури праці; з метою заінтересованості державних службовців у продуктивній та ефективній роботі підвищити стимулюючу роль посадових окладів, зокрема ввести надбавку “за високу культуру праці; Головному управлінню державної служби України розробити концепцію формування й розвитку культури праці державних службовців України. Виходячи з цього, доцільно провести цикл круглих столів, наукових семінарів і конференцій; створити базу пропозицій на веб-сайті Головдержслужби України в мережі Internet; у Програму підготовки магістрів державного управління ввести нову дисципліну, яка була б конкретно зорієнтована на вивчення проблем культури праці державних службовців. Навчальний матеріал повинен будуватися за “лакунним” принципом з огляду на індивідуалізацію навчально-виховного процесу; поставити перед Головдержслужбою України питання про введення (під час проведення періодичної атестації кадрів державної служби) в систему оцінок досягнень державних службовців та виконання ними своїх обов’язків і завдань такий показник, як культура праці; Інституту проблем державного управління та місцевого самоврядування Національної академії державного управління при Президентові України розробити методику оцінювання рівня культури праці державних службовців України; передбачити у звітах про стажування слухачів Академії здійснення аналізу культури праці в державних установах з метою вивчення вітчизняного і зарубіжного досвіду; започаткувати у фаховому журналі “Вісник Національної академії державного управління при Президентові України” постійну рубрику “Культурний потенціал державного управління”; здійснити на базі видавництва Академії випуск серійних видань, присвячених формуванню й розвитку в державних службовців культури праці, управління, моральної, політичної, соціальної, педагогічної, естетичної, психологічної, економічної, правової, інформаційної тощо. Узагальнюючи викладене вище, зазначимо, що дисертаційна робота певною мірою розв’язує важливу проблему теоретико-організаційних основ культури праці державних службовців України, а поставлені в межах наукового розгляду питання сприятимуть підвищенню інтересу до цієї теми та подальшому дослідженню культури праці державних службовців у майбутньому. З урахуванням багатогранності розглянутої проблематики перспективними напрямами подальшого дослідження мають стати: розроблення механізму співпраці державних службовців і громадян, вплив культури праці державних службовців на стиль управління, розвиток креативності в керівних кадрів державного управління, порівняльний аналіз функціонування культури праці державних службовців України і Росії тощо. | 