Библиотека диссертаций Украины Полная информационная поддержка
по диссертациям Украины
  Подробная информация Каталог диссертаций Авторам Отзывы
Служба поддержки




Я ищу:
Головна / Економічні науки / Економіка природокористування і охорони навколишнього середовища


133. Віленчук Олександр Миколайович. Теоретико-методичні засади формування системи страхування екологічних ризиків: дис... канд. екон. наук: 08.08.01 / НАН України; Рада по вивченню продуктивних сил України. - К., 2004.



Анотація до роботи:

Віленчук О. М. Теоретико-методичні засади формування системи страхування екологічних ризиків. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата економічних наук за спеціальністю 08.08.01 - економіка природокористування і охорони навколишнього середовища, Рада по вивченню продуктивних сил України НАН України, Київ, 2004.

Дисертація присвячена питанням теоретичного обґрунтування та розробки методичних засад організації та впровадження системи екологічного страхування в умовах зростаючого рівня екологічної небезпеки в країні. У роботі вдосконалений механізм та розроблено пропозиції щодо управління екологічними ризиками з метою мінімізації негативних наслідків для життєдіяльності людей і навколишнього середовища; обґрунтовані автором принципи побудови системи екологічного страхування як ефективного інструментарію раціонального природокористування; вдосконалено методику розрахунку страхових тарифів, визначено основні джерела утворення коштів страхових резервів та напрямки їх витрачання; розроблено імітаційну модель розвитку екологічного страхування в АПК.

Дисертація є самостійною роботою, в якій поглиблено дослідження теоретико-методологічних засад функціонування системи екологічного страхування на основі удосконалення механізму управління екологічними ризиками на об’єктах, діяльність яких спричиняє негативний вплив на життєдіяльність людини та довкілля.

Сформульовані в дисертації наукові положення спрямовані на подальший розвиток системи екологічного страхування, як ефективного еколого-економічного інструментарію в сфері раціонального природокористування. З результатів дослідження витікають наступні висновки.

1. Для розвитку розгалуженої системи екологічного страхування в Україні вважаємо за доцільне використання цілісного підходу складовими елементами якого є: Національний фонд екологічного страхування, Державна та акціонерні страхові компанії і Національний пул екологічного страхування.

Цілісний підхід до застосування системи екологічного страхування дозволить підприємствам, суб’єктам підприємницької діяльності передавати екологічні ризики (або їх частину) страховій організації, таким чином забезпечувати собі економічні та фінансові гарантії безпеки у разі настання страхового випадку. Так, якби підприємства Житомирської області застрахували свої екологічні ризики у 2002 р., то страховими організаціями було б відшкодовано підприємствам збитків в розмірі 2285,04 тис. грн.

2. В сфері природокористування основними видами екологічних ризиків є: природно-екологічний, техніко-екологічний, соціально-екологічний, еколого-нормативний, еколого-політичний, ризик стихійних техногенних впливів, поява яких обумовлена такими чинниками: бурхливим, часом неконтрольованим, розвитком науково-технічного прогресу, негативними змінами та погіршенням якості навколишнього природного середовища, деградацією, забрудненням та вичерпанням водних, земельних, біологічних та рекреаційних ресурсів; збільшенням як за кількістю, так і за масштабами техногенних аварій та катастроф. Складність мінімізації наслідків розповсюдження екологічних ризиків пов’язано не лише з недосконалістю техніко-виробничого процесу, але й недостатнім використанням еколого-економічного інструментарію щодо раціонального природокористування.

3. В рамках розробки концептуальних положень системи екологічного страхування удосконалений механізм використання екологічного аудиту, який служить потужним інформаційним ресурсом при проведенні екологічного страхування. Пріоритетними завданнями екологічного аудиту є: визначення ступеня екологічного ризику, що дає можливість віднести об’єкт до відповідної категорії екологічної безпеки, а це, в свою чергу, дозволить визначитись з основними методологічними та практичними питаннями екологічного страхування.

4. Розмір страхових тарифів у системі екологічного страхування відображається стохастичною залежністю ступеня небезпеки того чи іншого підприємства, виходячи з розміру показників збитків та кількості аварій (катастроф), що виникали на кожному конкретному суб’єкті господарювання. Розмір тарифної ставки повинен враховувати і забезпечувати економічні можливості страхувальників, необхідний рівень платоспроможності страховика, належний рівень захисту в межах страхової суми матеріальних, моральних і фінансових інтересів фізичних та юридичних осіб.

5. Використання в управлінській діяльності основних елементів системи “ризик-екологія” сприяє оптимізації шляхів протидії ризикам, в контексті застосування широкого спектра фінансових інструментів і, зокрема, страхування. Достоїнством такої системи є підвищення керованості екологічними процесами на підприємстві, що забезпечує екологізацію виробничих процесів, зниження ймовірності виникнення екологічних ризиків з негативними наслідками як для населення, так і для навколишнього природного середовища.

6. Для регулювання еколого-економічної ситуації розроблено алгоритм управління екологічними ризиками на об’єктах підвищеної небезпеки, який надає можливість оцінити рівень екологічної безпеки на підприємстві, прогнозувати ймовірність виникнення ризику, відпрацювати певну стратегію щодо управління та запобігання ризику, визначити прийнятний рівень ризику для підприємства або окремих технологічних процесів. Потенційним результатом використання зазначеного алгоритму є: зниження рівня антропогенного навантаження на населення та навколишнє природне середовище, підвищення рівня екологізації виробничих процесів на підприємстві, раціональне використання природних, трудових та матеріальних ресурсів.

7. Причинами виникнення екологічних ризиків в АПК є: негативний вплив техногенного, антропогенного, агрономічного та радіоактивного забруднення на виробництво та переробку сільськогосподарської продукції; а також шкідливий вплив зовнішніх чинників, таких як діяльність промислових об’єктів, що призводить до забруднення сільськогосподарських угідь. Так, в зоні впливу промислових комплексів урожайність зернових культур зменшується на 20-30%, соняшнику – 15-20, овочів – 25-30, кормових культур – 23-28 і плодових – на 15 – 20 % .

8. Виходячи з наявної сукупності екологічних ризиків в аграрній сфері, розроблена імітаційна модель розвитку екологічного страхування в АПК, базовими елементами якої є: страхова компанія (в ролі страховика), підприємства-джерела підвищеної небезпеки та землекористувачі (в ролі страхувальників), юридичні та фізичні особи, на користь яких укладаються договори екологічного страхування. Зазначена модель формує еколого-економічну відповідальність у взаємовідносинах між землевласником і землекористувачем та іншими суб’єктами господарювання, а також безпосередньо із споживачами сільськогосподарської продукції.

9. При проведенні екологічного страхування в АПК за методичну базу для розрахунків страхових сум і страхових тарифів доцільно використовувати вартісну оцінку землі та середню врожайність сільськогосподарських культур. Так, при середній грошовій оцінці землі шести чорноземних районів Житомирської області в сумі 9631,9 грн./га і при врожайності пшениці в межах 50 ц/га оптимальний розмір страхової суми становитиме 2400 грн./га. Перевагою зазначеного методичного підходу є врахування якісного стану земельних масивів, що спрямоване на збереження екологічних властивостей землі та раціональне природокористування в аграрній сфері.

10. Регламентовані принципи договірних відносин, які визначають умови надання страхового захисту, права та обов’язки суб’єктів екологічного страхування розроблені відповідні “Правила страхування екологічної відповідальності суб’єктів господарювання”. Зазначені Правила відповідають чинному законодавству і можуть практично застосовуватись страховими компаніями при впровадженні цього виду страхування.

Публікації автора:

Розділи у колективних наукових виданнях:

1. Віленчук О. М. Страхування екологічних ризиків як один із механізмів забезпечення екологічної безпеки // Еколого-економічні проблеми Житомирщини: Кол. монографія / Під загал. ред. П. П. Михайленка.– Житомир, 2001. – С. 294-299.

2. Віленчук О. М. Еколого-економічний інструментарій у вирішенні питань охорони навколишнього природного середовища // Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК: Кол. монографія у чотирьох частинах. Ч.2 / За ред. П. Т. Саблука. – К.: ІАЕ, 2001. – С. 300-306.

Статті у наукових фахових виданнях:

3. Віленчук О. М. Екологічне страхування в системі охорони природного середовища // Економіка АПК. – 2001. – № 10. – С. 46-51.

4. Віленчук О. М. Стан та перспективи розвитку екологічного страхування в аграрній сфері // Економіка АПК. – 2002.– № 5. – С. 85-90.

5. Віленчук О. М. Теоретико-методологічні засади організації страхування екологічних ризиків // Екологія і ресурси: Зб. наук. пр. /Укр. ін-т дослідж. навколишн. середовища і ресурсів. – К.: Сталь, 2003. – Вип. 6. – С. 163-167.

6. Віленчук О. М Теоретичні аспекти розвитку екологічного страхування в Україні // Вісн. Житомир. Держ. агроекол. ун-ту. – Спецвип.– 2000. – (жовт.) – С. 261-262.

7. Віленчук О. М. Теоретичні основи управління екологічними ризиками в ринковій економіці // Вісн. Житомир. Держ. агроекол. ун-ту. – 2001. – № 1. – С. 283-286.

8. Віленчук О. М. Основні тенденції розвитку екологічної відповідальності в країнах Європи // Вісн. Житомир. інж.-технолог. ін-ту. Сер.: Екон. науки. – 2001. – № 15.– С. 215-217.

Тези доповідей:

9. Віленчук О. М. Екологічне страхування – складова частина економічного механізму природокористування // Тези доп. Міжнар. наук.-практ. конф. “Ринкова трансформація економіки: стан, проблеми, перспективи”. – Харків: Нац. техн. ун-т “Харків. політехн. ін-т сіл. госп-ва”, 2003. – С. 209-211.

10. Віленчук О. М. Екологічне страхування як фактор забезпечення еколого-економічних інтересів суспільства // Тези доп. наук.-практ. конф. “Роль молоді у формуванні екологічного менеджменту”. – К.: МАУП, 2003. – Вип. 7. – С. 52-53.

11. Віленчук О. М. Екологічне страхування як інструмент протидії екологічним ризикам в АПК // Проблеми сільськогосподарської радіології: 17 років після аварії на Чорнобильській АЕС: Матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. – Житомир: ДАУ, 2003. – С. 192-197.