1. Гострота й актуальність проблеми гуманізації людської діяльності набула об’єктивно перспективного характеру в часи технократичних лихоліть та ілюзій економічної зумовленості процвітання особистості. Задеклароване в нормативно-правових документах визнання людини, її життя, честі, гідності й здоров’я найвищою цінністю, детермінує пошук механізмів доведення гуманістичної ідеї до свідомості кожного громадянина, втілення гуманістичних цінностей у відповідні мотиви матеріального та духовного виробництва. У пошуках вирішення проблеми дійшли висновку, що, незважаючи на існуючу теоретичну поліваріантність, педагогічна діяльність учителя на засадах гуманізму існує здебільшого в локальних досвідах окремих шкіл та педагогів, є ідеалом, досягнути якого в масштабах освітнього простору України досі не вдавалося. Жодна з відомих теорій наближення людини до найкращого в собі не стала здобутком пересічної практики вчителів-професіоналів, як не стало менше педагогічної домінантності, директивності, залежності, пасивності, формальності та закритості. Тому, найбільш вагомим є не стільки розвиток та зміна усталених теоретичних положень процесу гуманізації педагогічної діяльності вчителів, скільки пошук надійного зв’язку між теорією та реальністю, підвищенням якості практичного втілення феномену гуманізації на основі творчого застосування теоретичних уявлень. 2. Аналіз шляхів розв’язання цієї проблеми, запропонованих кількома генераціями дослідників у галузі філософії, психології та педагогіки, дає підстави стверджувати, що у підходах до методів роботи з людиною існувало дві методологічні парадигми освіти: „формуюча” та „розвивальна”, навколо яких надбудовувалися всі інші сервісні варіанти виконання педагогічної місії освітян. Неефективність, так званого, формуючого підходу виявилась у тому, що будь-яке формування психіки без урахування індивідуальної природи кожної людини, породжувало проблеми дещо більші, ніж ті, що були на початку такого формування: конформізм, пасивність, домінантність, низька мотивація до змін тощо. Тому підготовка вчителів до педагогічної діяльності на засадах гуманізму має ґрунтуватись на фундаментальній потребі кожної людини у самореалізації своєї сутнісної природи в обраній професії, а не на вимушеному русі до суспільно привабливої мети. 3. Спираючись на попередні дослідження у галузі філософії, психології, соціології, професійної педагогічної освіти та власний педагогічний досвід, нами експліковано визначення таких важливих феноменів: процес гуманізації педагогічної діяльності – це рух учителя до найбільш повного відображення у педагогічному процесі своєї сутнісної людської природи як найкращого в собі, що об’єктивно можливо тільки в умовах постійної творчої самореалізації гуманістичних потенцій; педагогічний процес – процес інтелектуального співробітництва та емоційно-почуттєвої співтворчості педагогів і дітей з метою їх гармонійного розвитку та саморозвитку; самореалізація гуманістичних потенцій – спосіб задоволення фундаментальної потреби людини бути тим, ким вона є, ким хоче стати, найбільш повна об’єктивація своєї людської природи в соціальному середовищі. Об’єктивно розглядаючи гуманістичний потенціал як сукупність не тільки конструктивних, а й деструктивних сутнісних сил, ми наголошуємо на необхідності опанування вчителем культурою та майстерністю його реалізації в педагогічному процесі. 4. Педагогічна діяльність учителя не є гуманістичною апріорі. Тому до загальновживаної, традиційної функціональної компонентной структури ми додали почуттєво-комунікативний, свідомоформуючий та гумананно-творчий компоненти, опанування яких дозволить учителю нівелювати різницю між теоретичними поняттями „педагогічна діяльність” та „педагогічна діяльність на засадах гуманізму”. Доведено доцільність підготовки вчителя до означених новацій безпосередньо в школі під час виконання своїх професійних обов’язків, що детермінує забезпечення виконання таких завдань: створення особливого рефлексивного середовища, що дає змогу вчителеві разом з фахівцями, які є носіями гуманістичного світогляду, відчути переваги запропонованих новацій та знайти в собі за рахунок нестихійного самоспостереження та самопізнання незадіяні в роботі резерви людяності; культивування гуманістичного самовизначення вчителів. Набуття теоретичних знань та практичного досвіду, необхідних для успішної реалізації гуманістичного потенціалу в педагогічній діяльності; об’єктивація тих внутрішніх умов успішного розвитку професійної майстерності, які несуть основне навантаження в педагогічній діяльності на засадах гуманізму; комплексна допомога в адаптації вчителя до роботи в реальному педагогічному процесі на засадах гуманізму. 5. Теоретико-методичну концепцію гуманізації педагогічної діяльності побудовано на основі органічного поєднання двох процесів: внутрішньошкільної підготовки вчителів до набуття фахової майстерності та розвитку особистісної потреби у самореалізації гуманістичних потенцій. У дослідженні обгрунтовано принципи такої підготовки на прикладі „Школи педагогічної майстерності”: принцип добровільної участі у роботі Школи; принцип індивідуальної мотивації та особистої привабливості мети; принцип отримання задоволення від процесу навчання; принцип експерименту (дослідницький); принцип органічного поєднання педагогічної діяльності з постійним безперервним навчанням. Педагогічна діяльність є зовнішнім проявом самоорганізації особистості вчителя і включає як процеси набуття потенційних сутнісних сил, так і процеси їх упредметнювання в духовні та матеріальні об’єкти зовнішнього середовища. Отже, цілісний процес самореалізації вчителем своїх гуманістичних потенцій умовно можна поділити на підготовчо-пізнавальну та практично-дієву частини. Складові підготовчо-пізнавальної частини спричинені здатністю людини до саморефлексії (відображення актів пізнання себе у власній свідомості) та існують як послідовність процесів: самоспостереження – самопізнання – самоусвідомлення – самовизначення. Складові практично-дієвої частини спричинені фундаментальною потребою людини в активному пізнанні та перетворенні зовнішнього світу й себе через самопроектування, самоактуалізацію та самоздійснення. Концепція самореалізації гуманістичного потенціалу вчителів у педагогічній діяльності ґрунтується на таких положеннях: розкриття гуманістичного потенціалу вчителя залежить від активності його життєвої позиції, від тих цілей, які вчитель ставить перед собою, від уміння упредметнити цілі у своїй професійній діяльності; устремління вчителя до гармонії з власними екзистенційними цінностями і внутрішніми переконаннями починається із зміни якості свого мислення, контроль над яким гіпотетично безмежний; сепарація конструктивного й деструктивного в процесі самореалізації гуманістичних потенцій здійснюється за рахунок гуманістично-творчого механізму вчительської діяльності, яким є совість як „орган контролю”; моделювання гуманістичних перспектив особистості створюється як послідовне, поетапне сходження до своєї нової професійної місії, узгодженою з Я-конепцією вчителя; актуалізація свого внутрішнього світу на рівні „дій і вчинків” грунтується не стільки на прояві вчительського таланту, скільки на впевненості у конструктивності власних переконань та світогляду. 7. На запропонованих концептуальних засадах можливе конструювання варіативних шляхів внутрішньошкільної підготовки вчителів до гуманізації педагогічної діяльності, але модель її науково-методичного забезпечення має включати в себе такі необхідні етапи нестихійної реалізації задуму, як-от: аналіз та рефлексія професійних утруднень за допомогою доцільно організованої діагностики, основою якої є тривала пертворююча робота, культивування таких змін та локальних ініціатив, які б за допомогою особливого типу самоспостереження та самопізнання забезпечили підготовчно-пізнавальну сторону процесу самореалізації гуманістичних потенцій; фасілітація утвердження педагогічної позиції вчителя, за якої людина в цілісній картині соціуму є безумовним носієм конструктивного гуманістичного потенціалу вже тому, що народжена людиною. Така позиція, хоча й не позбавлена деякого педагогічного ідеалізму, є гарантією позитивного прийняття іншої людини і себе; втілення гуманістичних позицій у відповідні способи створення та підтримки педагогічного процесу. Для гуманізації педагогічної діяльності вчителів запропоновано й обґрунтовано: методи катарсичних занять, вправи на пошук екзистенційної місії діяльності; методи подолання інерції звички та остраху перед невідомим, ризику втрати авторитету; методи культивування об’єднуючих емоцій у процесі викладання всіх без винятку предметів; інтерактивні методи залучення дітей до емоційно-почуттєвої співтворчості та інтелектуального співробітництва на уроці; методи звернення до кращих проявів особистості дитини задля переживання почуття успіху й конкретних емоцій радості; методи центрованості на сутнісних силах особистості учня; методи піднесення особистісного статусу всіх суб’єктів педагогічного процесу; методи організації управління самовихованням учнів. Створення внутрішньошкільного рефлексивно-гуманістичного середовища, взаємне духовне та інтелектуального збагачення, психологічний комфорт, діалогова культура, вільне вираження людяності в почуттях, думках та діях суб’єктів підготовки є запорукою успішності процесу гуманізації у подальшій педагогічній діяльності вчителів. 8. Проведене дослідження дає можливість певним чином упорядкувати сукупність існуючих у теорії і практиці критеріїв, ознак і показників, які є індикаторами оцінки виникнення, розвитку та ефективності гуманізації педагогічної діяльності вчителів основної школи. Це дало змогу обґрунтувати відповідний комплексний діагностичний інструментарій для моніторингу об’єкта дослідження. Вказаний комплекс містить сім методик (одна з них – авторська), які досліджують такі особистісні та міжособистісні зміни суб’єктів педагогічного процесу (вчителів, школярів, батьків): рівень співвідношення цінності й доступності в різних життєвих сферах, самоставлення, смисл життєвих орієнтацій, локус-контролю „Я”, рівень самоактуалізації, рівень тривожності, тип мотивації, сприятливість клімату в педагогічному колективі, комфортність у школі, батьківське ставлення до підлітків та ін. Узагальнення результатів усіх діагностичних зрізів незаперечно свідчить, що в результаті тривалого педагогічного дослідження, змістова і цільова сторони якого створені на базі авторської теоретико-методичної концепції гуманізації педагогічної діяльності вчителів основної школи, виникли невипадкові істотні зрушення в особистісних і міжособистісних характеристиках суб’єктів експериментального педагогічного процесу. Це дає підстави для висновку, що процес гуманізації в експериментальних школах відбувся, а теоретико-методична концепція на практиці довела свою ефективність і може претендувати на статус теоретико-методичних основ гуманізації педагогічної діяльності вчителів основної школи. Отже, задекларована мета дисертаційного дослідження досягнута. Розроблені на базі теоретико-методичної концепції навчально-методичні посібники й рекомендації для вчителів, класних керівників та батьків щодо створення гуманістично зорієнтованого середовища стали ефективною підмогою у роботі „Школи педагогічної майстерності”, хоча самі по собі не можуть бути достатнім засобом у складній системі науково-методичного забезпечення гуманізації педагогічної діяльності вчителя основної школи. Здійснені теоретичні та емпіричні дослідження не вичерпують усіх аспектів вирішення проблеми гуманізації педагогічної діяльності вчителів. До перспективних напрямів подальших наукових пошуків відносимо розробку шляхів розвитку гуманістичної компетентності майбутніх учителів в умовах вищої педагогічної освіти та методики розвитку в них гуманістично спрямованого педагогічного мислення; дослідження психолого-педагогічних умов якісної перебудови системи післядипломної педагогічної освіти, створення нової, гуманістично спрямованої системи внутрішньошкільного управління педагогічною діяльністю вчителя. | 