У дисертації наведене нове вирішення проблеми створення теоретико-методологічних засад управління підвищенням кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти на основі розгляду об’єкта дослідження на методологічному, загальнонауковому, конкретно науковому та процесуальному рівнях, підтверджене результатами педагогічного експерименту. Теоретичний аналіз проблеми дав можливість визначити концептуальні засади, подальші напрями розвитку та основні вимоги до системи управління і функціонування галузі та зробити висновки. 1. Специфічним для становлення та розвитку системи ПК ПП ПТО є: ПТО як соціальне явище відноситься до освітньої системи (видова ознака) та має професійно-технічну спрямованість (родова ознака), яка обумовлює специфічні цілі, характер діяльності і контингент осіб, що навчаються, підпорядковуючи їх дії системоутворюючим чинникам більш узагальнених систем освіти, виробництва, суспільства в цілому. ПК ПП ПТО розглядається у контексті такого соціального явища, як “неперервна освіта” – складний і тривалий у часі процес адаптування індивіда до реалій професійного та громадського буття; визначено основні функції цього процесу. 2. Проведений історичний аналіз довів, що система ПК ПП ПТО складалась протягом тривалого часу. Її розвиток був зумовлений переважно тими загальними тенденціями, які спостерігалися в системі ПТО в цілому і в свою чергу були відображенням тих суспільних потреб, що породжувались розвитком виробництва, зокрема: - до кінця 30-х рр. ХХ століття спостерігалася недостатня увага з боку уряду, відповідних міністерств та відомств до проблеми управління ПТО. Вирішення питань підготовки і ПК керівних та педагогічних кадрів для цієї системи відбувалось, в основному, на рівні обласних управлінь профтехосвіти та окремих виробничих підприємств; - 1940 р. – початок процесу закладання основ цілеспрямованого управління системою ПТО на державному рівні. Цьому сприяло створення Республіканського управління трудових резервів, у результаті діяльності якого було сформовано ремісничі, залізничні училища і школи фабрично-заводського учнівства, здійснено добір для них викладачів та майстрів виробничого навчання з числа кращих спеціалістів підприємств та започатковану справу підвищення їхньої педагогічної кваліфікації; - 1941-1946 рр. – прагнення вирішити проблеми кадрового забезпечення ПТО шляхом створення індустріальних технікумів для підготовки майстрів виробничого навчання; поновлення діяльності Республіканського управління трудових резервів у 1943 р.; - 1947-1957 рр. – створення умов для подальшого поліпшення роботи та реорганізації системи ПК педагогічних і управлінських кадрів профтехосвіти (шляхом відкриття в Україні мережі курсів ПК, організації семінарів, шкіл передового досвіду); - 1958-1964 рр. – створення системи ПТО на основі реорганізації всіх типів навчальних закладів підготовки трудових резервів у денні та вечірні професійно-технічні училища; - 1965-1969 рр. – посилення тенденцій централізації в управлінні ПТО – перетворення Головного управління профтехосвіти УРСР на Державний комітет Ради Міністрів УРСР з професійно-технічної освіти, створення Всесоюзного інституту підвищення кваліфікації інженерно-педагогічних працівників профтехосвіти (ВІПК) та відкриття його філії у м. Донецьку; - 1969-1984 рр. – подальше поліпшення роботи та реорганізація системи підвищення кваліфікації педагогічних працівників профтехосвіти - введення періодичної переатестації інженерно-педагогічних працівників, створення Республіканського інституту підвищення кваліфікації працівників профтехосвіти (РІПК) з розгалуженою системою підпорядкованих йому філіалів; - 1985-1990 рр. – виникнення та накопичення тенденцій децентралізації, переорієнтація системи освіти на цінності гуманізму і демократії, формування національної самосвідомості; - 1991-2001рр. – перегляд концептуальних основ освіти в контексті ідей неперервності, самоорганізації, людиновідповідності, доступності, варіативності збігся зі змінами в суспільно-політичному житті України; подальше посилення тенденцій децентралізації, в тому числі і негативних (зменшення обсягів фінансування, погіршення матеріально-технічної бази ПТНЗ, ліквідація або перепрофілювання навчальних закладів ПТО тощо); - з 2002 р. – досягнення певного балансу тенденцій централізації і децентралізації в управлінні ПТО, посилення вимог до якості підготовки робітничих кадрів відповідно до потреб ринкової економіки. Логічно доведено, що діяльність системи ПТО, спрямованої виключно на виконання державного замовлення з підготовки кваліфікованих робітничих кадрів, висуває насамперед вимогу відповідності фахового рівня педагогічних працівників щодо рівня розвитку виробництва. Питання фахового зростання педагогічних працівників ПТНЗ сьогодні стають центральною проблемою подальшого розвитку ПТО, оскільки підготовка робітничих кадрів, які здатні працювати в умовах докорінної модернізації виробництва (як матеріального, так і духовного), безпосередньо залежить від рівня професіоналізму педагогічного персоналу, його здатності забезпечувати необхідний рівень підготовки молодих робітників. Водночас, накопичений в Україні досвід організації ПТО і система управління ПК ПП цієї галузі, вже не відповідають реаліям сьогодення та їх прогнозованим змінам. Це зумовлює необхідність переглянути концептуальні засади, організаційні моделі, технологічну базу ПТО в цілому та її кадрове забезпечення. У більшості розвинутих країн в останні десятиріччя минулого століття почали активно формуватися національні системи ПК педагогічних кадрів, збільшились інвестиції в освіту, що значною мірою сприяло забезпеченню ефективності адаптації спеціалістів до змін, що відбуваються. Розвиток системи ПК педперсоналу спрямовано переважно на: а) створення для педагогічних працівників сприятливих умов, за яких їхні особисті інтереси збігаються з інтересами держави і суспільства; б) забезпечення гнучкості і варіативності видів і форм фахового зростання для підвищення конкурентноздатності, можливостей соціального адаптування і творчої самореалізації педагогів; в) підвищення відповідальності спеціалізованих навчальних закладів і викладачів за виконання соціальних завдань; г) переорієнтацію освітянських глобальної та національних систем ПК педперсоналу зі стратегії безпосереднього реагування на потреби та запити виробництва, на стратегії планомірного управління їх розвитком і функціонування на перспективу. 3. Розглянуто методологічні проблеми, які виникли внаслідок переходу України до ринкових умов у контексті управління фаховим зростанням педагогічних працівників ПТО, і зроблено концептуальні узагальнення щодо: а) доцільності використання процедури теоретичного моделювання на засадах системного підходу, а саме – створення і системного аналізу моделі управління ПК ПП ПТО як складною соціальною системою, до структури якої входять: блок цілепокладання, блок засобів цілepeалізaції і блок рівнів управління; б) аналізу управлінських проблем забезпечення якості ПК керівних і педагогічних кадрів ПТО шляхом послідовного розгляду загальносистемних і власне системних вимог і особливостей на декількох рівнях: освітньої галузі в цілому і специфіки її управління; галузі ПТО, що охоплює як системні якості загальної системи, так і власні системні ознаки; системи підготовки і ПК педагогічних кадрів ПТО; в) визначення шляхів узгодження зовнішніх і внутрішніх вимог та інтересів як найважливішої функції управління, що реалізується як через державні механізми, так і через особливості діяльності конкретних навчальних закладів; г) наявності у сучасному суспільстві двох різноспрямованих тенденцій (прагнення покращити ситуацію і відсутність реальних ресурсів для цього). 4. Результати здійсненого теоретико-методологічного аналізу показали, що: методологічні засади управління освітою взагалі та професійно-технічною зокрема є відтворенням глибинних, визначальних чинників, без опори на які управлінська діяльність у цій сфері не матиме необхідних гарантій досягнення очікуваного ефекту; управління освітою, в тому числі такою її сферою, як ПК ПП ПТО, може забезпечувати ефективну практичну діяльність лише в тому разі, якщо вона грунтується на осмисленні провідних методологічних принципів, на основі яких реалізуються власні можливості функціонування і розвитку відповідної галузі; управління освітою взагалі, ПК ПП ПТО зокрема – це не лише зв’язок загального, особливого й одиничного, який стихійно виникає, а стратегія забезпечення адекватності виробництва і відповідної педагогічної системи, яка забезпечує кадровий потенціал його ефективного функціонування; управління системою ПК ПП ПТО, в тому числі визначення її наукового потенціалу, зрештою, є відтворенням рівня матеріального виробництва у країні, його економічного, соціального і технологічного стану. 5. Запропоновано методологію структурного аналізу та моделювання управління розвитком досліджуваної системи, яка дозволяє: конкретизувати і схарактеризувати окремі рівні управління (загальнодержавний, регіональний, місцевий, училищний); визначити суб’єкти та об’єкти управління розвитком на кожному з рівнів; виявити основні функції управління розвитком, залежність їх змісту від зовнішніх факторів та умов; обґрунтувати пріоритетну спрямованість управління на кожному рівні та розробити перелік відповідних управлінських продуктів. 6. Сформульовано ряд нових принципових положень, згідно з якими доцільно реалізовувати цільове управління якістю підвищення фахового рівня ПП ПТО: персонал навчального закладу слід розглядати як основний ресурс досягнення стратегічних цілей; оцінювання результатів його діяльності має виконувати роль основного важеля перерозподілу функцій між працівниками навчального закладу; вимірювання рівнів досягнення стратегічної мети навчального закладу післядипломної освіти доцільно здійснювати на кваліметричній основі. Запропоновано алгоритм відповідного управління, який охоплює: певні етапи управлінського забезпечення процесу досягнення стратегічних цілей у навчальних закладах ПО, основні положення щодо реалізації цільового управління у навчальному закладі, систему показників, які характеризують рівень досягнення стратегічних цілей персоналом закладу ПО, методику комплексного періодичного оцінювання професорсько-викладацького персоналу з метою атестації. 7. Доведено доцільність реформування системи ПТО на основі нових підходів до її змісту та організації, формування рис і ознак освітньої системи відкритого типу. Експериментально апробовано механізм створення на базі ПТО освітньої системи відкритого типу та визначено перспективні напрями підвищення якості фахового зростання ПП ПТО як гаранта розвитку виробничого потенціалу України, її інтеграції в міжнародне співтовариство. 8. Практично підтверджено, що одним із найефективніших напрямів має бути впровадження в освітній процес повномасштабного ДН, здатного забезпечити новий, більш високий рівень фахового зростання кадрів, а саме: реальну, а не декларовану неперервність навчання, можливість задовольняти інтереси та запити педагогічних працівників у навчальній інформації у міжкурсовий період, посилити мотивацію навчання кожного слухача на індивідуальних засадах, інтегрувати елементи ДН з традиційним, посилити творчу складову традиційного навчання завдяки використанню телекомунікаційних мереж (у тому числі й Інтернет), посилити телекомунікативні зв’язки між регіональними інститутами та колишніми слухачами курсів ПК, забезпечити оперативний зворотній зв’язок, а також реальний контроль за їх практичною діяльністю та надання кваліфікованої допомоги, впроваджувати модульні технології у навчання з постійним збереженням зв’язків щодо результативності засвоєння слухачами навчального матеріалу, посилити зацікавленість науково-педагогічних працівників навчальних закладів ПО у впровадженні в навчальний процес ДН та телекомунікаційних мереж. 9. Визначено перспективні шляхи розвитку управління ПК ПП ПТО: виділено і конкретизовано подальші напрями науково-дослідної і практичної діяльності щодо оптимізації системи ПК ПП ПТО (розробка законодавчої бази ПО, впровадження дієвих механізмів мотивації фахового зростання, упорядкування мережі навчальних закладів ПО, що здійснюють фахове зростання ПП ПТО, посилення їх матерільно-технічної бази, розробка дидактичних основ відповідного навчання, визначення перспективних технологій, розробка та апробація ефективних управлінських моделей діяльності закладів ПО, вирішення питання цілеспрямованої підготовки наукових і педагогічних кадрів для роботи у відповідних навчальних закладах тощо); розроблено концепцію реформування системи ПК ПП ПТО з метою надання їй відкритості, особистісної орієнтованості, соціальної престижності, варіативності у наданні високоякісних освітніх послуг, рентабельності та ефективності функціонування; доведено доцільність: а) переходу системи ПК ПП ПТО на ступеневу систему ПК, б) надання навчальним закладам ППО особливого статусу, який би враховував специфічний характер навчальних послуг, що надаються, та складність контингенту слухачів, що навчаються, в) розвитку мережі філіалів та опорно-консультативних пунктів з метою забезпечення спеціалістам їхнього фахового зростання, г) формування територіально-галузевої системи замовників із включенням до неї місцевих органів влади, органів управління освітою, міністерств, відомств, територій, а також комерційних структур та ін., а також гарантування їх організаційного та нормативно-правового забезпечення, д) запровадження дистанційного підвищення кваліфікації ПП з метою забезпечення відкритості та особистісної орієнтованості системи, прискорення процесу комп’ютеризації, впровадження у навчання інформаційних та телекомунікаційних технологій. Своєчасне вирішення цих питань сприятиме подальшому розвитку Української держави, зміцненню її кадрового потенціалу, впровадженню нових технологій у виробництво, а, отже, й вирішенню найбільш актуальних соціальних проблем. 10. Виходячи з визначених науково-методологічних засад і на основі запропонованої методики експертної оцінки проведено аналіз діяльності двох закладів післядипломної освіти, задіяних у педагогічному експерименті. За результатами експертизи визначено як специфічні, так і загальні проблеми, які вимагають відповідних управлінських дій. Це дало змогу розробити систему поточних управлінських заходів і стратегію розвитку навчальних закладів, реалізовано відповідні управлінські рішення. Експериментально доведено ефективність реалізації теоретико-методологічних засад у підвищенні кваліфікації 4-х категорій слухачів та діяльності 7-ми кафедр. Вона полягає у суттєвому підвищенні якості навчального процесу. Запропонована методика і процедура визначення на її основі управлінських дій може бути впроваджена в діяльність ВНЗ різних рівнів і профілів. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми підвищення ефективності управління ПК ПП ПТО. Подальші наукові пошуки можуть здійснюватися в таких напрямах: вивчення перспектив впровадження основних ідей Болонського процесу в систему ПК ПП ПТО; визначення психологічних механізмів фахового зростання ПП ПТО; визначення соціально-демографічних чинників ПК ПП ПТО; удосконалення нормативно-законодавчої бази управління ПК ПП ПТО; удосконалення науково-методичного забезпечення в системі ПК ПП ПТО; диференціація та індивідуалізація навчання в системі ПК ПП ПТО. |