У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й запропоновано новий підхід до розв’язання наукової проблеми професійної підготовки викладача вищого навчального закладу до освітньої діяльності, що полягає у визначенні теоретичних і методологічних засад його психолого-педагогічної компетентності, побудові концептуальної моделі її формування в умовах магістерської підготовки, розробленні й упровадженні в практику професійної підготовки студентів за спеціальністю 8.000005 – Педагогіка вищої школи освітньо-кваліфікаційного рівня “магістр” науково-методичної системи формування психолого-педагогічної компетентності. Одержані в ході виконаного дослідження результати підтвердили правомірність провідних положень гіпотези, покладеної в його основу, а реалізовані завдання й мета дослідження дають змогу зробити такі загальні висновки. 1. Узагальнення педагогічного досвіду наукового осмислення проблеми професійної компетентності педагога, аналіз категорійно-понятійного апарату дослідження, теоретичних основ вивчення психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу засвідчили широкомасштабність розуміння цього явища, його тісний змістовий та функціональний взаємозв’язок з іншими педагогічними категоріями, що виявляються в професійній діяльності та характеризують педагога, такими як: “педагогічна культура”, “педагогічна майстерність”, “педагогічний професіоналізм”. Це дало змогу розглянути сутність психолого-педагогічної компетентності не тільки на концептуальному, а й на функціональному рівні, зокрема визначити її місце і роль у професійній діяльності та професійному розвиткові викладача вищого навчального закладу. У роботі констатовано, що психолого-педагогічна компетентність відображає основні вимоги суспільства до педагога як особистості й суб’єкта професійної педагогічної діяльності, носія суспільно-історичного досвіду; забезпечує рівновагу взаємодії особистісної та професійної систем; визначає засади для успішного професійного становлення та розвитку педагога, досягнення ним фази професійної зрілості. Здійснений у роботі аналіз парадигмальної різноманітності наукових засад дослідження психолого-педагогічної компетентності педагога дав змогу встановити багатогранність та багатоаспектність цього явища, методологічною основою розуміння сутності якого визначено найбільш продуктивні положення системного, синергетичного, парадигмального, аксіологічного, суб’єктного, антропологічного, діяльнісного, психосемантичного, професіографічного, професіогенетичного й акмеологічного підходів. Відповідно до цих положень психолого-педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу розглядається як системна якість особистості, що визначає відповідність фахівця вимогам до професійної педагогічної діяльності у вищому навчальному закладі й може бути представлена у вигляді сукупності певних підсистем; її цілісність, саме існування забезпечуються взаємозв'язком і постійним обміном із зовнішнім середовищем – умовами професійної діяльності; вона має дисипативний характер і є результатом взаємодії двох складних дисипативних структур: професійної й особистісної, характеризується циклічністю – виявляється з певною періодичністю та різною комбінацією елементів; виявляється у професійній діяльності й базується на діяльнісних компонентах; виконує інтегрувальну функцію психіки. 2. Ґрунтуючись на визначених теоретичних та методологічних положеннях і принципах (системності, якісності, детермінованості, динамічності, діяльнісності, усвідомлення), співвідношення психолого-педагогічної та професійної компетентності в дисертаційній роботі представлено у просторі зовнішнього та внутрішнього, сутності й явища, форми та змісту. Психолого-педагогічна компетентність викладача вищого навчального закладу визначена як складна особистісно-професійна системна якість, що забезпечує на особистісному рівні самоорганізацію (самопідготовку та самореалізацію) педагога відповідно до вимог професійної діяльності у вищому навчальному закладі й виявляється в актуальному стані у формі професійної компетентності. Як цілісний, динамічний особистісно-професійний феномен вона має своєрідну природу й потребує комплексних психолого-педагогічних методів формування. У дослідженні розкрито й обґрунтовано структуру психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу, яка представлена, з одного боку, певним змістом: діяльнісними (професійні знання, вміння, навички) та особистісними (властивості, здібності, якості) компонентами, з другого – механізмами і процесами їх свідомої генералізації та прояву. Структурні компоненти відповідно до своєї дуалістичної природи мають дві форми існування: суб’єктивну та об’єктивну. Суб’єктивний характер професійних знань, умінь та навичок полягає в тому, що їх носієм є педагог, який у процесі їх засвоєння зазнав певних змін на особистісному рівні. Ці компоненти мають єдину суб’єктивну основу свого формування, існування та прояву – певні психічні процеси, індивідуально-психологічні властивості, здібності та якості. Причому прояв професійних знань, умінь та навичок має гармонійний комплексний характер, їх розподіл має умовний зовнішній характер, в основі якого лежать функції професійної (нормативної) діяльності. Об’єктивний характер процесів, властивостей, здібностей і професійних якостей викладача полягає в тому, що вони виявляються тільки в діяльності. Діяльнісні компоненти є системними явищами – результатом генералізації та прояву одних і тих самих суб’єктивних процесуально-функціональних компонентів, що становлять професійну підсистему особистості. Механізмом утворення, розвитку та актуалізації компонентів психолого-педагогічної компетентності на рівні професійної компетентності педагога є професійна діяльність як об’єктивна, зовнішня післярефлексивна форма, на рівні психолого-педагогічної компетентності – миследіяльність як суб’єктивна, внутрішня післярефлексивна форма. Причому зазначені механізми є такими тільки за умови усвідомлення цих процесів викладачем вищого навчального закладу. Професійна самосвідомість (і професійна Я-концепція як результат її розвитку) є основним компонентом, що забезпечує умови для свідомого розвитку та актуалізації психолого-педагогічної компетентності. 3. Дослідження ґенезису науково-педагогічної діяльності викладача вищого навчального закладу, теорії та практики освітньої діяльності педагога у вищих навчальних закладах, її нормативних засад дало змогу визначити основні вимоги до змісту складових психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу. Як результат цілеспрямованої, спеціально організованої професійної підготовки, вони мають забезпечувати ефективне вирішення основних завдань професійної педагогічної діяльності (наукової, методичної, навчальної та організаційно-виховної роботи) й професіогенезу педагога (успішної професійної адаптації, формування оптимального індивідуального стилю професійної педагогічної діяльності, досягнення професійної зрілості всупереч розвитку професійних деформацій та деструкцій). Ці завдання визначають зміст професійної психолого-педагогічної підготовки. 4. У дослідженні виявлено, що формування психолого-педагогічної компетентності вищого навчального закладу є цілком можливим у рамках цільових розвивальних магістерських програм, які передбачають специфіку умов реалізації професійних функцій, розвитку та формування її змістових компонентів. На основі концептуального аналізу складових психолого-педагогічної компетентності, їх взаємозв’язку й взаємозумовленості розроблено і представлено професіограму, яка відображає зміст і результат професійної підготовки викладача вищого навчального закладу. Розроблено і представлено модель й технологічне забезпечення процесу психолого-педагогічної підготовки викладача вищого навчального закладу, що передбачає цілеспрямоване формування діяльнісних компонентів психолого-педагогічної компетентності шляхом засвоєння магістрантами системи психологічних і педагогічних знань, формування вмінь та навичок; створення умов для розвитку особистісних компонентів психолого-педагогічної компетентності майбутнього фахівця через поєднання як таких видів, форм та методів навчання, що передбачають змістове “наповнення”, так і таких, що активізують і підтримують процеси його професійної самоорганізації. У роботі визначено основні критерії ефективності формування психолого-педагогічної компетентності педагога вищої школи: успішність за результатами професійної підготовки; рівень володіння базовими професійними вміннями, усвідомлення сутності психолого-педагогічної компетентності викладача вищої школи, розвитку рефлексивності; динаміка професійної самосвідомості й професійної самоорганізації. 5. Реалізація моделі формування психолого-педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів забезпечувалась розробленою науково-методичною системою, яка включала: активізацію їх професійної психолого-педагогічної підготовки на базі магістратури за спеціальністю 8.000005 – Педагогіка вищої школи й апробацію відповідної технології освітнього процесу. Аналіз результатів упровадження засвідчив її доцільність, оскільки вона стала дійсною причиною усвідомлення магістрантами концептів професійної педагогічної діяльності викладача у вищому навчальному закладі, сутності його професіогенезу, змісту професійної компетентності та психолого-педагогічної компетентності педагога вищої школи; сформованості професійних умінь; генезису їх професійної самосвідомості, що знаходить своє відображення у розвитку позитивної Я-концепції, позитивній мотивації професійної діяльності, в усвідомленні себе викладачем вищого навчального закладу; актуалізації миследіяльності, спрямованої на професійну самоорганізацію: самопідготовку, самореалізацію та самоствердження; розвитку рефлексивності як системоутворювальної професійної якості викладача вищого навчального закладу. 6. Теоретично обґрунтовану та експериментально перевірену науково-методичну систему формування психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу впроваджено в освітню практику на основі розробленого авторського навчально-методичного комплексу, що охоплює нормативно-методичну документацію, навчально-методичні комплекси дисциплін, навчальний посібник, мультимедійний інтерактивний посібник для самостійної роботи, методичні рекомендації, тренінг рефлексивності, програму організаційно-діяльнісних ігор. Таким чином, розв’язання завдань дисертаційного дослідження зумовило досягнення його мети – теоретичного та методологічного обґрунтування сутності психолого-педагогічної компетентності викладача вищого навчального закладу, створення й упровадження науково-методичної системи її формування в умовах магістерської підготовки. Науково обґрунтовані результати дослідження дозволили висловити рекомендації: Міністерству освіти і науки України стосовно активізації професійної психолого-педагогічної підготовки та перепідготовки викладачів вищих навчальних закладів на базі магістратури спеціальності
8.000005 – Педагогіка вищої школи, застосування професіограми викладача вищого навчального закладу при розробці державних освітніх стандартів вищої професійної освіти; вищим навчальним закладам щодо впровадження науково-методичної системи формування психолого-педагогічної компетентності. Проведене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми психолого-педагогічної компетентності викладачів вищих навчальних закладів та її формування у майбутніх фахівців і засвідчує необхідність її подальшого розроблення за такими найбільш перспективними напрямами, як: дослідження педагогічних умов формування психолого-педагогічної компетентності викладачів різних спеціальностей; визначення специфіки професійного способу мислення викладачів вищих навчальних закладів та особливостей його формування; організація психолого-педагогічного супроводу розвитку психолого-педагогічної компетентності викладачів у системі підвищення кваліфікації. |
