Анотація до роботи:

Гавриш І.В. Теоретико-методологічні основи формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора педагогічних наук за спеціальністю 13.00.04 – теорія та методика професійної освіти. – Луганський національний педагогічний університет імені Тараса Шевченка, Луганськ, 2006.

У дисертаційному дослідженні запропоновано новий підхід до розв’язання комплексної соціально-педагогічної проблеми формування готовності майбутніх учителів до створення, упровадження і розповсюдження освітніх нововведень.

Розроблено концепцію та представлено теоретичну модель підготовки майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності.

Науково обґрунтовано та апробовано технологію формування готовності майбутніх учителів до створення, упровадження та поширення освітніх інновацій. Експериментально доведено її ефективність.

Упроваджено в навчально-виховний процес педагогічних ВНЗ авторські спецкурси: «Педагогічна інноватика», «Теоретичні основи оцінки педагогічних процесів і явищ», «Самостійна робота студентів», «Методологія та методика наукових досліджень».

Теоретичний аналіз проблеми та отримані результати експериментально-дослідної роботи дозволили зробити такі висновки:

1. У дисертації подано теоретичне узагальнення основних наукових підходів до розв’язання суперечності між нагальною потребою вдосконалення підготовки майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності та недостатнім рівнем розробки теоретико-методологічного й технологічного забезпечення зазначеного процесу. Запропоновано новий підхід до розв’язання комплексної соціально-педагогічної проблеми формування готовності майбутніх учителів до створення, упровадження і розповсюдження освітніх нововведень.

2. Вивчено стан розробленості досліджуваної проблеми в педагогічній науці та практиці.

Доведено актуальність проблеми формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності. На засадах формаційного підходу виявлено основні тенденції розвитку педагогічної освіти в Україні та високорозвинених країнах (друга половина ХVІІІ – початок ХХІ ст.). Установлено, що перехід на межі ХХ-ХХІ ст. від індустріального до інформаційного типу суспільства зумовив кардинальну зміну аксіологічних суспільних орієнтирів: демократичні та ринкові цінності доповнюються цивілізаційними цінностями, які починають виходити на перший план, детермінуючи напрями розвитку національних систем педагогічної освіти у світі. Виявлено, що визначальним чинником модернізаційних перетворень, які відбуваються в національних системах педагогічної освіти, є системний характер інновацій в усіх сферах суспільного життя. Надзвичайна швидкість оновлення технологій і знань, бурхливий розвиток наукомістких технологій, прискорені темпи науково-технічного прогресу вимагають відмови від парадигми підтримуючої освіти, що ґрунтується на постфігуративному типі соціокультурного наслідування, на користь парадигми інноваційної освіти, яка реалізує концептуальні ідеї префігуративної культури.

Визначено, що в процесі упровадження в практику роботи загальноосвітніх навчальних закладів нової освітньої парадигми виникла реальна суперечність між законодавчими гарантіями та науковим забезпеченням інноваційного розв’язання проблем сучасної школи, з одного боку, і недостатнім рівнем готовності педагогічних кадрів до професійної діяльності в умовах модернізації системи загальної середньої освіти України, з іншого. З’ясовано, що питання формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності вже увійшли до тематичного поля педагогічної інноватики як науки про інноваційні процеси в освітній галузі. Водночас установлено, що сучасний стан розробки досліджуваної проблеми характеризується співіснуванням різноманітних підходів до її розв’язання, неоднозначністю трактування основних категорій і ключових положень. Установлено, що традиційні підходи до організації навчально-виховного процесу в педагогічних вищих навчальних закладах не повною мірою задовольняють потреби сьогодення в системній підготовці майбутніх учителів до створення, упровадження та розповсюдження освітніх нововведень.

Обґрунтовано доцільність організації спеціального навчання студентів, спрямованого на їх становлення як суб’єктів освітніх нововведень, що в педагогічній інноватиці отримало назву інноваційного навчання.

3. У результаті ретроспективного аналізу процесів становлення та розвитку педагогічної освіти в Україні і високорозвинених країнах виявлено досвід, який може бути корисним для практичного розв’язання завдань добору науково обґрунтованого змісту, доцільних організаційних форм і ефективних методів інноваційного навчання майбутніх учителів. Зокрема, йдеться про практику інтегративної підготовки учителів (США) як органічного поєднання лабораторного досвіду з клінічним в інноваційних умовах Шкіл професійного розвитку. Уваги заслуговує і досвід організації персоналізованої (США) та особистісно орієнтованої педагогічної освіти (Україна). Осмислення вимагають питання практичної реалізації основних положень компетентнісного підходу, оскільки це дозволяє розв’язати найболісніші проблеми сучасної педагогічної освіти в нашій країні – запобігти слабкій практичній підготовці учителів, попередити формування в них недієвих і незатребуваних професійних знань. Цікавою є практика підготовки вчителя-лідера за моделлю соціальної взаємодії, основною метою якої є формування у вчителя активної громадянської позиції в суспільно-політичній та професійній діяльності, що спрямовується на ствердження освіти як ціннісного пріоритету сучасного суспільства, реального забезпечення рівних прав усіх громадян у доступі до якісної освіти та підвищення її ефективності. Перспективним виявляється застосування в процесі інноваційного навчання студентів таких методів, як «Ажурна пилка», «Джигсоу», гірляндні запитання, інтегративна система «Insert», креативні стратегії, мікровикладання, мініконкурси, портфоліо, рефлексивне викладання, робота в малих групах тощо.

4. Визначено методологічні основи формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності.

Установлено, що розгляд комплексної соціально-педагогічної проблеми формування готовності майбутнього вчителя до інноваційної професійної діяльності має здійснюватися з позицій системного підходу через призму об’єктивної необхідності її розв’язання відповідно до національного і цивілізаційного контекстів розвитку системи освіти в Україні. Доведено, що підготовка студентів педагогічних ВНЗ до створення, упровадження і розповсюдження освітніх інновацій має досліджуватись як відкрита, складна, динамічна, кібернетична система, побудована на основі органічної єдності загального, особливого та індивідуального. Як загальне вона є складовою загальнопедагогічної підготовки, як особливе – має певну специфіку, зумовлену закономірностями процесу формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності, як індивідуальне – відображає залежність її організації від рівня розвитку інноваційного потенціалу студентів. Обґрунтовано, що досліджуваний процес має відповідати основним ідеям особистісно орієнтованої інноваційної педагогічної освіти, які виявляються в його спрямованості на становлення студентів педагогічних ВНЗ як суб’єктів освітніх нововведень, у розвитку критичності та креативності їхнього педагогічного мислення, суб’єкт-суб’єктному характері взаємодії учасників інноваційного навчання, його індивідуалізації тощо.

5. Розкрито теоретичні основи формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності.

Вихідною в процесі визначення сутності досліджуваного феномена визнано ідею щодо типологічної ізоморфності структури готовності суб’єкта до діяльності структурі самої діяльності. Обґрунтовано доцільність розуміння готовності майбутнього вчителя до інноваційної професійної діяльності як такої якості його особистості, що виявляється в діалектичній єдності функціональних та особистісних компонентів і є умовою та регулятором успішної інноваційної професійної діяльності. Доведено, що її зміст цілісно інтегрує в собі: мотиваційну готовність до розв’язання завдань модернізації національної системи загальної середньої освіти; готовність до педагогічного цілеутворення в умовах інноваційної професійної діяльності; інформаційну, процесуально-діяльнісну та рефлексивну складові готовності, а також підструктуру професійно важливих якостей особистості вчителя-новатора.

6. Доведено, що формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності має розглядатись як процес їхньої цілеспрямованої підготовки до створення, впровадження та розповсюдження освітніх нововведень, який підкоряється дії певних зовнішніх і внутрішніх закономірностей. Визначено закономірності досліджуваного феномена, що виявляються в залежності ефективності інноваційного навчання студентів педагогічних вищих навчальних закладів від:

повноти реалізації: а) основних положень інноваційної парадигми; б) завдань становлення майбутніх учителів як суб’єктів модернізаційних процесів у національній системі загальної середньої освіти; в) змістових, функціональних і структурних зв’язків інноваційного навчання з іншими складниками професійно-педагогічної підготовки майбутніх учителів; г) основних положень міждисциплінарного підходу; д) структурно-функціональних зв’язків між його окремими компонентами; ж) зворотного зв’язку на всіх етапах організації інноваційного навчання; з) принципу оптимальності в процесі визначення співвідношення аудиторної та самостійної роботи студентів; і) комплексу умов, необхідних для досягнення його цілей;

його відповідності: а) змісту та структурі інноваційної діяльності вчителів; б) принципам професійної підготовки фахівців.

7. Відповідно до загальних і специфічних закономірностей підготовки майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності визначено систему відповідних принципів. До неї увійшли загальнодидактичні принципи, обумовлені закономірностями інноваційного навчання як складової загальнопедагогічної підготовки студентів педагогічних вищих навчальних закладів (принципи відповідності змісту інноваційного навчання загальній структурі інноваційної педагогічної діяльності, діалектичного монізму; діалектичної єдності програмованого та адаптивного управління; забезпечення всіх груп умов, необхідних для досягнення цілей інноваційного навчання, зворотного зв’язку, органічної єдності загального, особливого та індивідуального в інноваційному навчанні майбутніх учителів, функціональної повноти змісту інноваційної освіти студентів), і принципи, спричинені закономірностями процесу становлення майбутніх учителів як суб’єктів інноваційної професійної діяльності (принципи інноваційного, особистісно-діяльнісного, формаційного та цивілізаційного підходів).

8. Обґрунтовано загальнопедагогічні умови формування готовності студентів педагогічних вищих навчальних закладів до інноваційної професійної діяльності:

підготовка майбутніх учителів до створення, розповсюдження та впровадження освітніх нововведень має функціонувати як цілісна система, що оптимально включена до навчально-виховного процесу на основі розробки та реалізації відповідної технології;

інноваційне навчання майбутніх учителів має спрямовуватися на їх становлення як суб’єктів освітніх інновацій і відповідати основним положенням особистісно орієнтованого підходу та інноваційної педагогічної освіти. Цього можна досягти завдяки суб’єкт-суб’єктному характеру взаємодії викладача та студентів, індивідуалізації навчання, створенню умов для формування критичності та креативності професійного мислення майбутніх освітян, а також застосуванню інтерактивних педагогічних технологій;

процес становлення майбутніх учителів як суб’єктів інноваційної професійної діяльності повинен мати цілісний характер, що забезпечується включенням до змісту технології блоків-напрямів, орієнтованих на формування у студентів готовності до створення, упровадження та розповсюдження освітніх інновацій в єдності їх змістових, функціональних і особистісних компонентів – мотиваційного, цільового, інформаційного, процесуально-діяльнісного та рефлексивного, а також підсистеми професійно важливих якостей майбутнього фахівця.

Систему загальнопедагогічних умов конкретизовано в частково педагогічних умовах формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності:

процес розвитку мотивації інноваційної професійної діяльності передбачає: а) визнання його основними цілями прийняття студентами завдань модернізаційних перетворень у системі загальної середньої освіти як особистісно значущих і розвиток у них мотивації досягнення в професійній галузі; б) реалізацію комплексу заходів з розвитку в студентів мотивації професійної діяльності, спрямованої на впровадження в практику роботи ЗНЗ нової освітньої парадигми, що являє собою систему тренінгових занять із формування відповідних знаннєвих, дієвих і внутрішніх мотивів; в) покладення в основу тренінгу з розвитку в майбутніх учителів мотивації досягнення в професійній галузі системи вправ, орієтованих на формування оптимальної тактики цілеутворення, почуття особистісної причинності та синдрому досягнення;

формування готовності майбутніх учителів до педагогічного цілеутворення має здійснюватися в умовах спеціально організованого навчання на засадах системного підходу та спрямовуватися на опанування студентами механізмів: а) визначення концептуальних освітніх цілей; б) їх перетворення на педагогічно сформульовані вимоги до освіти; в) розробки адекватних цілям моделей навчально-виховного процесу;

підготовка майбутніх учителів до створення освітніх інновацій має ґрунтуватися на інноваційній концепції творчості, відбуватися в контексті комплексного підходу і носити цілісний характер завдяки включенню до змісту інноваційного навчання комплексу заходів, спрямованих на розвиток креативності професійного мислення студентів, формування в них готовності до наукової творчості в педагогічній галузі та педагогічного новаторства в єдності та взаємозв’язку окремих етапів їх здійснення;

формування готовності майбутніх учителів до розповсюдження освітніх інновацій має здійснюватися з позицій соціально-психологічного підходу, реалізовувати концептуальні ідеї префігуративної культури та будуватися на засадах контекстної технології із застосуванням комплексу заходів, спрямованих на набуття студентами здатності ознайомлювати освітян з новаціями, формувати в педагогів інтерес до нововведень, переконувати їх у доцільності використання інновацій у професійній діяльності та організовувати апробацію нововведення;

підготовка майбутніх учителів до впровадження освітніх інновацій має ґрунтуватися на основних положеннях програмно-цільового підходу та спрямовуватися на опанування студентами прийомів розробки й реалізації цільової програми інноваційного розвитку ЗНЗ, а також передбачати розвиток у них критичності професійного мислення в єдності його всіх структурних компонентів.

9. Розроблено та теоретично обґрунтовано компоненти технології формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності.

Визначено концептуальну мету технології – становлення студентів педагогічних ВНЗ як суб’єктів інноваційної професійної діяльності. Означену мету в контексті інноваційного, формаційного та цивілізаційного підходів конкретизовано як систему взаємопов’язаних цілей підготовки вчителя-новатора.

Згідно з дидактичними основами конструювання змісту освіти до змістового компонента технології включено такі блоки-напрями, як формування готовності майбутніх учителів до створення, впровадження та розповсюдження освітніх інновацій. У межах кожного з них визначено зміст інноваційного навчання студентів, спрямованого на формування в них мотиваційного, цільового, інформаційного, операційно-діяльнісного і рефлексивного компонентів готовності до інноваційної освітньої діяльності, а також розвиток креативності та критичності професійного мислення. Обґрунтовано доцільність та запропоновано шляхи реалізації принципу подвійного входження інваріантних базових компонентів інноваційної професійної діяльності до змісту інноваційного навчання майбутніх учителів.

Відповідно до принципу єдності змістового та процесуального аспектів навчально-виховного процесу розроблено процесуально-діяльнісний компонент технології. Обґрунтовано доцільність організації інноваційного навчання на засадах модульно-рейтингової технології, використання елементів контекстного навчання, а також застосування інтерактивних педагогічних технологій. Визначено методи, форми та засоби формування в студентів мотиваційного, інформаційного, процесуально-діяльнісного, рефлексивного складників готовності до інноваційної педагогічної діяльності, а також здатності до педагогічного цілеутворення та розвитку критичності й креативності педагогічного мислення.

З позицій кваліметричного підходу та загальної теорії вимірювань С. Стивенса розроблено контрольно-коригувальний і оцінно-результативний компоненти технології. Контрольно-коригувальний компонент визначено як комплекс взаємопов’язаних моніторингових процедур, що здійснюються по завершенні кожного з етапів реалізації технології з метою визначення та підвищення рівня готовності студентів до інформаційно-пошукової, науково-дослідної та організаційно-управлінської діяльності в процесі створення, упровадження та розповсюдження освітніх інновацій. До оцінно-результативного компонента технології віднесено систему діагностичних заходів з визначення ступеня досягнення концептуальної мети технології – становлення майбутніх учителів як суб’єктів інноваційної професійної діяльності. На основі факторно-критеріального моделювання обґрунтовано систему критеріїв та показників готовності студентів до створення, упровадження та розповсюдження освітніх нововведень. Подано якісну характеристику рівнів готовності освітян до інноваційної професійної діяльності в ЗНЗ.

10. Відповідно до принципів цілісності професійної підготовки майбутніх учителів, поетапного опанування педагогічної діяльності та індивідуального підходу обґрунтовано педагогічні умови та етапи реалізації технології в процесі інноваційного навчання студентів педагогічних ВНЗ.

Доведено необхідність індивідуалізації інноваційного навчання студентів, виокремлення в ньому циклу взаємопов’язаних і взаємозумовлених етапів, кожний із яких, маючи специфічну мету та відповідні їй зміст, методи і форми роботи, виявляється водночас органічною складовою безперервного процесу становлення майбутніх учителів як суб’єктів інноваційних освітніх процесів.

Визначено етапи реалізації технології формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності – орієнтувально-інформаційний, науково-дослідницький, організаційно-управлінський, узагальнюючо-практичний; сформульовано цілі кожного етапу, розроблено комплекс заходів, що забезпечують їх досягнення.

З позицій принципу оптимальності розроблено і реалізовано в експериментальній вибірці Е2 комплекс оптимізаційних заходів, спрямованих на підвищення ефективності технології формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності. Оптимізація здійснювалася за двома напрямами: а) підвищення рівня навчальних досягнень студентів у галузі педагогічної інноватики на основі використання дидактичних технологій, що передбачають ефективне управління процесом навчання; б) мінімізація зусиль суб’єктів інноваційного навчання, витрат навчального часу та ресурсів за рахунок упровадження технологій дидактичного вдосконалення і реконструювання навчального матеріалу.

11. З метою перевірки гіпотези дослідження, апробації науково-методичного, моніторингового та організаційного забезпечення процесу формування готовності студентів педагогічних ВНЗ до інноваційної професійної діяльності в умовах їхньої загальнопедагогічної підготовки проведено педагогічний експеримент. На основі узагальнення його результатів і перевірки статистичної гіпотези дослідження зроблено висновок про вірогідність вихідних положень теоретико-експериментальної роботи.

Доведено, що впровадження технології формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності створює умови для формування мотиваційного, інформаційного, процесуально-діяльнісного, рефлексивного складників готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності, а також розвитку в них креативності, критичності професійного мислення та здатності до педагогічного цілеутворення. Це підтверджено перевіркою статистичної гіпотези дослідження за допомогою критерію c².

На основі критеріїв оптимальності визначено доцільність застосування в умовах загальнопедагогічної підготовки студентів педагогічних ВНЗ оптимізованого варіанта технології формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності.

Підтверджено ефективність практичного застосування авторських методик розвитку критичності та креативності професійного мислення майбутніх учителів, опанування студентами навичок швидкого читання і прийомів науково обґрунтованої оцінки нових освітніх технологій, формування дослідницької компетентності у сфері загальної середньої освіти.

12. У процесі наукового пошуку встановлено існування об’єктивної необхідності в системному дослідженні всього комплексу проблем, пов’язаних зі становленням майбутнього вчителя як суб’єкта інноваційної професійної діяльності. Подальшого вивчення вимагають питання розробки поняттєво-термінологічного апарата загальної педагогічної інноватики, визначення її теоретико-методологічних основ, формулювання концептуальних положень. Водночас існує проблема розвитку української педагогічної неології, дифузіології та праксеології як самостійних галузей наукового знання, що досліджують процеси створення, впровадження та розповсюдження освітніх нововведень. Нагальним завданням сьогодення є також введення до навчальних планів педагогічних ВНЗ блоку навчальних курсів, спрямованих на підготовку студентів до інноваційної освітньої діяльності, що сприятиме формуванню інноваційного потенціалу майбутнього вчителя, дозволить йому опанувати технології інноваційного навчання молодого покоління. Об’єктивної оцінки та вдосконалення вимагає і підготовка викладачів педагогічних ВНЗ до розвитку критичності та креативності педагогічного мислення майбутніх учителів. До перспективних напрямів розробки окресленої проблематики доцільно віднести створення бази для педагогічної практики студентів із залученням колективів ЗНЗ, що працюють в умовах інноваційного розвитку.

Публікації автора:

1. Монографії

1. Гавриш І.В. Формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності (методологічний і теоретичний аспекти). – Харків: ХОНМІБО, 2005. – 388 с.

ІІ. Статті в наукових фахових виданнях

2. Гавриш І.В. Теоретичні основи формування навичок швидкого читання // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 2. – Харків: ХДПУ, 1997. – С. 119-125.

3. Гавриш І.В. Деякі аспекти використання методів математичної статистики в педагогіці // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 4. – Харків: ХДПУ, 1997. – С. 39-43.

4. Євдокимов В.І., Гавриш І.В. Використання алгоритмічних методів при формуванні у студентів прийомів вимірювання суб’єктивних процесів і явищ // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 2. – Харків: ХДПУ, 1998. – С. 3-8 (авторських – 0,13 друк. арк.).

5. Євдокимов В.І., Гавриш І.В. Методика проведення педагогічного порівняльного експерименту // Педагогіка і психологія: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 5. – Харків: ХДПУ, 1998. – С. 32-36 (авторських – 0,11 друк. арк.).

6. Гавриш І.В. Застосування вибіркового методу в педагогічних дослідженнях // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 6. – Харків: ХДПУ, 1998. – С. 50-59.

7. Євдокимов В.І., Гавриш І.В. Використання статистичного експерименту в педагогічних дослідженнях // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 7. – Харків: ХДПУ, 1998. – С. 13-20 (авторських – 0,25 друк. арк.).

8. Євдокимов В.І., Гавриш І.В. Вимірювання показників рівня сформованості окремих якостей знань засобами контрольних робіт // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 7. – Харків: ХДПУ, 1998. – С. 7-12 (авторських – 0,13 друк. арк.).

9. Гавриш І.В. Системний підхід як спеціалізований методологічний напрям сучасних педагогічних досліджень // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 8-9. – Харків: ХДПУ, 1998. – С. 66-70.

10. Євдокимов В.І., Гавриш І.В. Деякі шляхи підготовки й оформлення дипломних робіт на факультеті початкового навчання // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 4. – Харків: ХДПУ, 1999. – С. 3-8 (авторських – 0,13 друк. арк.).

11. Гавриш І., Дейниченко Т. Засоби диференціації навчання в початковій школі // Педагогіка і психологія: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 9. – Харків: ХДПУ, 1999. – С. 3-5 (авторських – 0,06 друк. арк.).

12. Гавриш І.В. Однофакторний педагогічний експеримент // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 10. – Харків: ХДПУ, 1999. – С. 33-43.

13. Гавриш І.В. Метод спостережень у науково-дослідницькій студентській роботі з педагогіки // Вісник Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка: Зб. наук. праць. – Випуск 2 (10). – Серія «Педагогічні науки». – Полтава, 2000. – С. 75-92.

14. Гавриш І.В. Теоретичні основи здійснення вимірювань у курсових та дипломних роботах з педагогіки // Теорія та методика навчання та виховання: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 6. – Харків: ХДПУ, 2000. – С. 67-81.

15. Гавриш І.В. Використання методів описової статистики в курсових та дипломних дослідженнях з педагогіки // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 11. – Харків: ХДПУ, 2000. – С. 122-131.

16. Гавриш І.В. Теоретичні основи розробки системи критеріїв для оцінки педагогічних процесів і явищ // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 13. – Харків: ХДПУ, 2000. – С. 48-62.

17. Гавриш І.В. Сучасні освітні моделі: світовий досвід // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 14.– Харків: ХДПУ, 2000. – С. 74-83.

18. Гавриш І.В. Педагогічна інноватика: передумови й тенденції розвитку // Проблеми взаємодії мистецтва, педагогіки та теорії і практики освіти: Зб. наук. праць. – Вип. 5. – Київ: «Каравела», 2000. – С. 172-180.

19. Гавриш І.В. Використання тестів у курсових та дипломних дослідженнях з педагогіки // Педагогіка і психологія: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 15. – Харків: ХДПУ, 2000. – С. 129-137.

20. Гавриш І.В. Актуальні питання підготовки майбутніх освітян // Теоретичні питання освіти та виховання: Зб. наук. праць. – Вип. 10. – Київ: КДЛУ, 2000. – С. 50-55.

21. Гавриш І.В. Основні тенденції розвитку освітніх систем у високорозвинених країнах // Сучасні проблеми професійної підготовки фахівців: методичний аспект: Зб. наук. праць. – Київ: Науковий світ, 2001. – С. 53-65 (Проблеми сучасного мистецтва і культури).

22. Гавриш І.В. Педагогічне цілеутворення як актуальна проблема сучасної педагогічної науки і практики // Проблеми дидактичного забезпечення навчального процесу: Зб. наук. праць. – Київ: Науковий світ, 2001. – С. 25-33 (Проблеми сучасного мистецтва і культури).

23. Гавриш І.В. Питання формування мотивів інноваційної діяльності вчителя // Теоретичні і методичні засади професійної освіти: Зб. наук. праць. – Київ: Науковий світ, 2001. – С. 29-40 (Проблеми сучасного мистецтва і культури).

24. Гавриш І.В. Особливості розвитку системи професійної освіти вчителів у США у ХХ ст. // Вісник Полтавського державного педагогічного університету ім. В. Г. Короленка. – Вип. 2 (23). – Серія «Педагогічні науки». – Полтава, 2002. – С. 96-104.

25. Гавриш І.В. Еволюція цінностей педагогічної освіти в США // Сучасні проблеми методичного аспекту освіти та мистецтвознавства: Зб. наук. праць. – Київ: Науковий світ, 2002. – С. 31-41 (Проблеми сучасного мистецтва і культури).

26. Гавриш І.В. Становлення та розвиток педагогічної освіти в Росії в дореволюційний період // Засоби навчальної та науково-дослідної роботи: Зб. наук. праць ХДПУ. – Вип. 17. – Харків: ХДПУ, 2002. – С. 110-118.

27. Агапова Т.П., Гавриш І.В. Шляхи формування професійних знань у студентів // Проблеми педагогічних технологій: Зб. наук. праць ВДУ. – Вип. 3. – Волинь: ВДУ, 2002. – С. 60-64 (авторських – 0,1 друк. арк.).

28. Гавриш І.В. Деякі аспекти реалізації технологічного підходу в професійній підготовці майбутнього вчителя // Розвиток інноваційних процесів у навчально-виховних закладах: Зб. наук. праць. – Харків: Стиль-Іздат, 2003. – С. 19-29 (Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка).

29. Гавриш І.В. До питання визначення понятійно-термінологічного апарату педагогічної неології // Проблеми становлення інноваційних підходів у сучасній освіті: Зб. наук. праць. – Харків: Стиль-Іздат, 2004. – С. 33-42 (Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка).

30. Гавриш І.В., Луніна В.Ю. Деякі аспекти теоретичної підготовки вчителя до педагогічного новаторства // Педагогічні основи навчально-виховного процесу у вищих закладах освіти України: Зб. наук. праць. – Харків: Стиль-Іздат, 2004. – С. 31-38 (Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка).

31. Гавриш І.В. Характеристика основних напрямів регіонального експерименту «Моніторинговий, науково-методичний і організаційний супровід процесу модернізації системи загальної середньої освіти в Харківській області» // Проблеми становлення інноваційних підходів у сучасній освіті: Зб. наук. праць. – Харків: Стиль-Іздат, 2004. – С. 236-243 (Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка).

32. Гавриш І.В. Закономірності та принципи процесу формування готовності майбутніх учителів до інноваційної професійної діяльності // Проблеми становлення інноваційних підходів у сучасній освіті: Зб. наук. праць. – Харків: Стиль-Іздат, 2005. – С. 61-74 (Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка).

33. Гавриш І.В. Концептуальні засади розбудови національної системи педагогічної освіти в роки незалежності // Педагогічні шляхи реалізації загальноєвропейських цінностей у системі освіти України: Зб. наук. праць. – Харків: Стиль-Іздат, 2005. – С. 54-60 (Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка).

34 Гавриш І.В. Теоретичні питання підготовки майбутніх учителів до розповсюдження освітніх інновацій // Підвищення готовності майбутніх фахівців до інноваційної педагогічної діяльності: Зб. наук. праць. – Харків: Стиль-Іздат, 2005. – С. 40-50 (Проблеми сучасності: культура, мистецтво, педагогіка).

ІІІ. Публікації в інших виданнях

35. Гавриш І.В., Тюріна В.О. Творчий пошук педагогів // Удосконалення навчально-виховного процесу в професійних закладах сільськогосподарського профілю: Науково-методичний збірник. – К., 1993. – С. 146-153 (авторських – 0,16 друк. арк.).

36. Гавриш І.В. Теоретичні основи оцінки педагогічних інновацій // Розвиток освітніх систем і технологій. – 1996. – № 1. – С. 17-24.

37. Гавриш І.В. Науково-методичне забезпечення експериментальної роботи в школі // Розвиток освітніх систем і технологій. – 1996. – № 2. – С. 8-12.

38. Гавриш І.В., Хлебникова Т.М. Педагогічна інноватика як наука про інноваційні процеси // Розвиток освітніх систем і технологій. – 1999. – № 9. – С. 3-5 (авторських – 0,06 друк. арк.).

39. Гавриш И.В., Клочко А.Н. Понятийно-терминологический аппарат психологии одаренности: проблемы, решения // Вісник Харківського художньо-промислового інституту. – Вип. 2. – Харків: ХХПІ, 2000. – С. 136-138 (авторських – 0,1 друк. арк.).

40. Гавриш И.В. К вопросу о формировании социального заказа на учителя в странах бывшего СССР // Научные ведомости. Серия «Педагогика». – Белгород: БГУ, 2002. – № 2 (17). – С. 250-255.

41. Гавриш І.В. Освіта України: шляхи модернізації // ХХІ століття: новий вимір освіти / Уклад. О.І. Романова та ін. – Харків: ХДНБ, 2003. – С. 4-13.

42. Моніторинговий, науково-методичний і організаційний супровід процесу модернізації системи загальної освіти в Харківській області: Програми експериментально-дослідної роботи на 2004-2014 роки / Під заг. ред. Л.Д. Покроєвої, І.В. Гавриш, К.А. Юр’євої. – Харків: ХОНМІБО, 2004. – 148 с. (авторських – 3 друк. арк.).

43. Гавриш І.В. Аксіологічні освітні орієнтири високорозвинених країн: історичний аспект // Ціннісні парадигми освіти / Уклад. Н.О. Ткачова. – Харків: Основа, 2005. – С. 68-77.

ІV. Навчально-методичні праці

44. Євдокимов В.І., Агапова Т.П., Гавриш І.В., Харченко Л.П. Самостійна робота студентів із загальної педагогіки: Посібник для студентів 1 курсу. – Харків: ХДПУ, 1997. – 36 с. (авторських – 0,37 друк. арк.).

45. Гавриш І.В. Курсові та дипломні роботи та основні вимоги до них // Навчально-методичне забезпечення перепідготовки фахівців зі спеціальності «Менеджмент організацій» (спеціалізація: «Менеджмент освіти»): Навчально-методичний посібник. – Харків: ХДПУ, 1999. – С. 5-13.

46. Євдокимов В., Агапова Т., Гавриш І., Луценко В. Організація самостійної роботи студентів з педагогіки: Навчальний посібник. – Харків: ХДПУ ім. Г. С. Сковороди, 2000. – 160 с. (авторських – 1,7 друк. арк.).

47. Євдокимов В.І., Гавриш І.В., Агапова Т.П., Олійник Т.О. Педагогічний експеримент: Навчальний посібник для студентів педагогічних ВНЗ. – Харків: ОВС, 2001. – 148 с. (авторських – 4 друк. арк.).

48. Гавриш І.В. Формування загальнонавчальних умінь та навичок молодших школярів: Методичні рекомендації. Ч.1. – Харків: ХДПУ, 1991. – 32 с.

49. Гавриш І.В. Формування загальнонавчальних умінь та навичок молодших школярів: Методичні рекомендації. Ч.2. – Харків: ХДПУ, 1991. – 30 с.

V. Матеріали конференцій

50. Гавриш И.В. Формирование познавательных и общедидактических умений и навыков у учащихся профессионально-технических училищ // Современные проблемы профессиональной подготовки высококвалифицированных рабочих кадров: Материалы межотраслевой научно-практической конференции. – Кировоград, 1992. – С. 49-50.

51. Гавриш И.В. Формирование общеучебных умений как средство оптимизации развивающего обучения // Актуальные проблемы современной психологии: Материалы научных чтений, посвященных 60-летию Харьковской психологической школы. – Харьков, 1993. – С. 165-167.

52. Гавриш І.В. Деякі питання гуманізації навчально-виховного процесу в педагогічному ВНЗ // Гуманізація навчально-виховного процесу у вищій школі: Наукові праці міжнародної науково-практичної конференції. – Слов’янськ, 1999. – С. 63-66.

53. Гавриш І.В., Клочко А.М., Макагон О.Е. Актуальні питання підготовки майбутніх фахівців // Професійно-педагогічна підготовка вчителя початкових класів: Збірник матеріалів Всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Полтава, 1-3 березня 2000 р.). – Полтава: ПДПУ, 2000. – С. 159-162 (авторських – 0,09 друк. арк.).

54. Гавриш І., Клочко А., Назаренко Г. Деякі питання становлення та розвитку ліцейської освіти в Україні // Сучасні освітні технології: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції / За заг. ред.. І.Ф. Прокопенка, В.І. Лозової. – Харків: ХДПУ, 2001. – С. 22-23 (авторських – 0,04 друк. арк.).

55. Гавриш И.В. Формирование теоретической готовности к инновационной деятельности как одно из условий педагогического творчества // Творческая самореализация личности в контексте профессионально-педагогической культуры: Материалы Всероссийской научно-практической конференции / Под. ред. И.Ф. Исаева, М.И. Ситниковой. – Белгород: Изд-во БелГУ, 2001. – С. 85-88.

56. Гавриш І.В., Кравченко Г.Ю. Управління науково-методичною роботою в інноваційних освітніх закладах як педагогічна проблема // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління: Матеріали 2-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. – Харків: ХДУ, 2001. – С. 158-159 (авторських – 0,04 друк. арк.).

57. Гавриш І.В. Деякі аспекти створення сучасної педагогічної теорії соціалізації // Правова освіта й соціалізація учнівської молоді в умовах реформування українського суспільства: Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції 9-10 січня 2003 р. – Харків: ХОНМІБО, 2003. – С. 66-69.

58. Гавриш І.В., Юр’єва К.А. Методологічні засади інтеркультурного виховання // Виховання в контексті соціальної адаптації студентства: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції-семінару 7.10.2003 р. – Харків: НУА, 2003. – Ч.1. – С. 114-116 (авторських – 0,06 друк. арк.).

59. Гавриш І.В., Юр’єва К.А. Теоретичні аспекти процесу оцінювання навчальних досягнень суб’єктів навчальної діяльності // Вимірювання навчальних досягнень школярів і студентів: Матеріали 1 Міжнародної науково-методичної конференції. – Харків: ОВС, 2003. – С. 26-27 (авторських – 0,04 друк. арк.).

60. Гавриш І.В., Колісник Т.П. Аксіологічні пріоритети розвитку сучасних освітніх систем // Сучасні проблеми гуманізації та гармонізації управління: Матеріали 4-ї Міжнародної міждисциплінарної науково-практичної конференції. – Харків: ХДУ, 2003. – С. 185-186 (авторських – 0,04 друк. арк.).