1. У працях провідних мислителів різних часів відзначалось, що держава покликана обстоювати інтереси, основоположні цінності та права людини, забезпечувати її добробут та безпеку. Значну роль в дослідженнях проблематики національної безпеки відіграли ліберальні ідеї та цінності, які надають пріоритет забезпеченню прав і свобод людини і громадянина, кому повинна служити держава. Дослідження проблем національної безпеки зарубіжними науковцями спираються на поняття "національні інтереси" та "національні цінності". Важливими теоретичними аспектами дослідження національної безпеки є аналіз взаємовідносин людини, суспільства, держави в контексті безпеки, визначення меж компетенції держави у забезпеченні безпеки людини та суспільства; врахування національних інтересів та національних цінностей як основи, на яку спирається національна безпека; розуміння суті національної безпеки, яка може бути виражена схематично як інтерес – загроза – захист; врахування різниці в розумінні поняття "нація" в західній політологічній думці та в радянській і пострадянській спадщині. 2. У вітчизняній теоретико-політичній думці відсутня цілісна концепція національних інтересів України. Вітчизняні нормативно-правові акти та наукова література, що мали б визначати такі інтереси, посилаються на загальнолюдські цінності та інтереси, властиві будь-якій державі. Випадки ж конкретного визначення притаманних саме Україні національних інтересів є поодинокими і стосуються лише кількох окремих сфер її суспільного життя. Таким чином, фактично не окреслена основа для визначення загроз і шляхів забезпечення національної безпеки України. Відповідно до даної специфіки української теоретико-політичної думки, основним орієнтиром для визначення загроз національній безпеці України є загальні пріоритети національних інтересів. 3. При визначенні пріоритетів національних інтересів України, вітчизняна теоретико-політична думка визнає найвищу пріоритетність прав і свобод людини і громадянина. У той же час, пріоритетність загроз національній безпеці України у вітчизняній теоретико-політичній думці зовсім інша: переважна більшість з них є фактично загрозами саме державній безпеці, тобто безпеці держави як інституту, а загрозам безпеці суспільства, людини і громадянина відведене другорядне місце. Отже, вітчизняними дослідниками порушуються теоретичні засади визначення пріоритетності національних інтересів України. Слід особливо відзначити ігнорування вітчизняною нормотворчою базою загроз, пов'язаних із відсутністю розвинутого громадянського суспільства в Україні, відсутністю консолідації нації, у той час, як в науковій літературі цим загрозам приділяться достатньо багато уваги. Вітчизняна нормативно-правова база, а також наукові розробки з даного питання при визначенні загроз національній безпеці України фактично зазначають лише існуючі прояви тих чи інших загроз, класифікуючи їх за сферами життєдіяльності, в яких вони проявляються. У той же час, не вказуються джерела загроз, що унеможливлює їх упередження і спрямовує всі зусилля лише на подолання наслідків. 4. Серед шляхів забезпечення національної безпеки у вітчизняній теоретико-політичній думці домінує державна політика. Українське законодавство акцентує увагу на тих шляхах забезпечення національної безпеки, де головним суб'єктом виступає держава як інститут, органи державної влади. Роль суспільства, людини і громадянина, незважаючи на законодавче оформлення їх статусу як повноправних суб'єктів забезпечення національної безпеки, зводиться до мінімуму і є вторинною по відношенню до держави. Основними концептуальними підходами до визначення шляхів забезпечення національної безпеки в межах державної політики вітчизняна теоретико-політична думка визначає законодавчий та організаційно-управлінський підходи, які розкриваються через забезпечення національної безпеки шляхом прийняття нових норм законодавства та через різні форми державного контролю, координації діяльності органів влади, державне фінансування, створення нових структур, ініціювання та проведення публічних обговорень з питань національної безпеки. Значно меншою мірою присутні геополітичний, гуманітарний та соціокультурний підходи. 5. У вітчизняній теоретико-політичній думці відсутнє цілісне бачення національної безпеки України, яке включало би комплексне визначення національних інтересів, загроз національній безпеці і шляхів їх упередження та нейтралізації. Визначені у вітчизняних законодавчих актах, програмах політичних партій, наукових розробках загрози національній безпеці неадекватні визначеним в цих же документах пріоритетам національних інтересів, а засоби забезпечення національної безпеки, у свою чергу, неадекватні визначеним тут же загрозам. Така відсутність цілісного концептуального бачення суспільством національної безпеки України сама по собі становить чи не найсерйознішу загрозу. Адже суспільство не може ефективно захищати свої національні інтереси, якщо останні не визначені, якщо доводиться реагувати на невідповідні інтересам загрози, застосовуючи неадекватні загрозам засоби. Однією з найважливіших причин відсутності у вітчизняній теоретико-політичній думці бачення цілісної концепції національної безпеки України є певна недооцінка ролі і значення громадянського суспільства в забезпеченні національної безпеки. Адже саме воно здатне забезпечити єдність людини, суспільства, нації, держави і організувати належний громадянський контроль за національною безпекою, гарантувати стабільний і безпечний розвиток суспільства в усіх сферах його життєдіяльності. Формуванню цілісної всеохоплюючої концепції національної безпеки України сприяло би залучення всіх громадян, громадських та політичних об’єднань до відкритого публічного обговорення проблемних питань національної безпеки та вироблення чіткої концепції національних інтересів України, на основі якої будуть визначені загрози безпеці особи, суспільства та держави і шляхи її забезпечення. Активне залучення громадськості до обговорення даного питання також має сприяти консолідації нації, розвитку громадянського суспільства в Україні. |
