1. Результати теоретичного аналізу проблеми дослідження показують, що в науці і практиці значна увага традиційно приділялася вивченню методологічних, економічних, географічних, валеологічних аспектів туризму. Доведено, що у педагогічній науці й практиці проблеми розвитку туризму та підготовки фахівців для цієї сфери не дістали систематичного й аргументованого висвітлення. Туризм розглядається в дисертації як соціально-педагогічна система. Введення нового напряму підготовки 0504 “Туризм” позитивно вплинуло на формування системи туристської освіти в Україні, на теоретичне осмислення туризму як важливої соціально-економічної галузі. Сформована мережа вищих навчальних закладів, які здійснюють професійну підготовку фахівців для сфери туризму за освітньо-кваліфікаційними рівнями молодшого спеціаліста, бакалавра, спеціаліста й магістра. В процесі неперервної туристської освіти відкриваються можливості нівелювання негативних тенденцій вузької спеціалізації при переході вітчизняної підготовки фахівців до базової професійної освіти. Тому неперервна туристська освіта сприяє свідомому вибору професії, формуванню стійких мотивів вибору спеціалізації, формуванню й розвитку необхідних особистісних якостей, оволодінню фундаментальними професійними знаннями, уміннями й навичками, скорочує час на професійну адаптацію майбутнього фахівця. Ефективне функціонування вітчизняної неперервної туристської освіти можливе за умов проведення цілеспрямованої організаційної, науково-методичної діяльності педагогічних колективів, трансформації існуючих форм і методів навчально-виховної роботи. Аналіз практичної діяльності навчальних закладів, що здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму, дав змогу виокремити типові труднощі в організації діяльності навчальних закладів: відсутність стандартів туристської освіти; нерозробленість технологій проектування навчальних планів і програм; невідповідність сучасним вимогам науково-методичного забезпечення підготовки фахівців для сфери туризму. З урахуванням світових тенденцій та прогресивного зарубіжного досвіду, а також вітчизняних потреб окреслено основні вимоги до туристської освіти: туристська освіта має сприяти розвитку туризму та галузевих інфраструктур; доступ до туристської освіти повинні мати всі, хто володіє відповідними здібностями, сформованою мотивацією, адекватною підготовкою на всіх етапах професійної туристської діяльності; призначенням туристської освіти є не тільки надання фундаментальних професійних знань, а й виховання культурно, психічно і соціально здорового громадянина держави. 2. Виявлено та схарактеризовано основні особливості різних історичних періодів становлення і розвитку системи професійної підготовки фахівців для сфери туризму, а саме: І період – кінець ХVII ст. – початок ХVIII ст. Зароджується туристська галузь, а в педагогічній літературі вперше вводиться в обіг поняття “навчальні екскурсії”(Я.А.Коменський). ІІ період – друга половина ХVIII – початок ХIХ ст. В зв’язку із поширенням і розробкою ідей вітчизнознавства екскурсійний метод навчання активно пропагується (М.І.Новіков, Ф.І.Янкович, де Мірієв, В.Ф.Зуєв, К.Д.Ушинський) та поступово впроваджується в практику окремих шкіл. ІІІ період – друга половина ХIХ – 20–30 рр. ХХ ст. Спроба системного осмислення педагогічних явищ, феноменів, подій та персоналій, пов’язаних із туризмом і його виховним впливом. Характерним для цього періоду є етноцентризм у вивченні туризму, посилення його виховного впливу на особистість та комплексний підхід до організації туризму і краєзнавства. ІV період – 40–50 рр. ХХ ст. Пріоритетним стає відродження туристської інфраструктури, відновлення діяльності Туристсько-екскурсійного управління ВЦРПС і його територіальних управлінь; розробляється стратегія розвитку галузі, підготовки працівників. V період – друга половина ХХ ст. Відновлюється інфраструктура міжнародного туризму; зростає кількість професійних організаційних туристських закладів (ВАТ "Інтурист", УРРТЕ), Бюро міжнародного молодіжного туризму „Супутник” та ін., товариств, що займаються самодіяльним туризмом; здійснюється підготовка і навчання громадських туристських кадрів за різними програмами: початкова, середня та вища туристська підготовка, середня інструкторська підготовка. VI період – початок ХХI ст. Оптимізується мережа навчальних закладів, які здійснюють підготовку фахівців для сфери туризму в Україні, організовується Асоціація навчальних закладів туристського і готельного профілю; створюються умови для підготовки фахівців за новим напрямом 0504 “Туризм”, обґрунтовуються дидактичні засади професійної підготовки; використовуються програмні ідеї зарубіжного досвіду; здійснюється пошук шляхів розвитку вітчизняного туризму, приймається Державна програма розвитку туризму на 2002–2010 роки, де визначаються напрями роботи щодо кадрового забезпечення галузі. Теоретико-методологічний аналіз історичного досвіду дав змогу: подолати стереотипи історичних оцінок, суб’єктивних тлумачень ряду позицій з історії розвитку туризму та професійної підготовки фахівців для галузі; обґрунтувати концептуальні засади різноманітних моделей туристської освіти (модель, зорієнтована на підготовку кадрів для соціальної сфери туризму; модель, зорієнтована на підготовку кадрів для індустріального сектора туризму та ін.); обґрунтувати принципи та основні положення адаптації навчальних закладів, де здійснюється підготовка фахівців для сфери туризму, до сучасних умов розвитку туризму; теоретично обґрунтувати принципи відбору змісту професійної підготовки фахівців для сфери туризму. На практичному рівні ідеї історичного досвіду підготовки фахівців для сфери туризму використані для створення сучасної нормативної бази діяльності навчальних закладів туристської освіти; організації науково-методичного забезпечення; розробки державних стандартів підготовки фахівців для сфери туризму. Провідні ідеї позитивного історичного досвіду становлення і розвитку вітчизняної системи підготовки фахівців для сфери туризму можуть бути використані на сучасному етапі побудови української системи туристської освіти. 3. Вивчений зарубіжний досвід на матеріалі ряду країн дав змогу виявити прогресивні ідеї і особливості підготовки фахівців для сфери туризму. Їх можна визначити як: гнучкість і мобільність у врахуванні потреб ринку, багатотипність навчальних закладів (коледжі, інститути, університети), їх ступеневість, інформаційна відкритість, динамічність в оновленні змісту освіти, широке застосування новітніх технологій, навчання в умовах реального виробництва. На основі порівняльно-педагогічного аналізу обґрунтовано висновок щодо необхідності творчого використання зарубіжного і вітчизняного досвіду, зокрема на рівні регіонів, з урахуванням їх соціально-економічних, етнонаціональних, природних та інших особливостей. Обґрунтовано необхідність обміну професійним досвідом, що допоможе вітчизняній системі підготовки фахівців увійти до міжнародної стандартизованої системи. Підготовка фахівців для сфери туризму в економічно розвинутих державах (Велика Британія, Франція, Швейцарія, США) спрямовується на формування особистості, здатної працювати в полікультурному світовому туристському просторі. 4. Концепція неперервної туристської освіти ґрунтується на таких основних положеннях: формування конкурентоспроможних фахівців відповідно до потреб вітчизняного та європейського туристського ринку; створення необхідних і достатніх умов для формування свідомості особистості фахівця в процесі професійного зростання; урахування історичних здобутків у створенні моделі неперервної туристської освіти; ефективність підготовки фахівців для сфери туризму забезпечується реалізацією таких напрямів: нормативно-правового, організаційного, наукового, кадрового, методичного, інформаційного, матеріально-технічного, соціального, фінансового. 5. Теоретично обґрунтовано й розроблено модель ступеневої туристської освіти, що включає п’ять взаємопов’язаних компонентів: цільовий, процесуальний, науково-методичний, управлінський, результативний. Туристська діяльність охоплює два предмети праці: туристський продукт, тобто „пакет послуг” – для туроператорів; для інших спеціалістів туризму – сам турист. Диференціація за предметом праці конкретизується в компонентах моделі неперервної туристської освіти. Цільовий компонент орієнтує на опановувану спеціальність у цілому, забезпечення взаємозв'язку вимог до знань, умінь студентів із змістом професійної діяльності в майбутньому. Процесуальний компонент відображає формування організаційно-методичних умов ступеневої підготовки майбутніх фахівців сфери туризму (педагогічні технології, спрямовані на реалізацію особистісно орієнтованого підходу до професійної підготовки майбутніх фахівців сфери туризму, використання комп'ютерних технологій). Науково-методичний компонент орієнтує на відбір і структурування змісту навчального матеріалу відповідно до професійно-кваліфікаційної характеристики. Ефективність процесу ступеневої підготовки забезпечується управлінським і результативним компонентами. Для визначення ефективності впровадження моделі ступеневої туристської освіти визначено такі критерії: критерії, що відображають ефективність професійної складової та характеризують рівень професійної компетентності, що її досяг майбутній фахівець сфери туризму; критерії, що відображають ефективність особистісної складової та характеризують професійне самовизначення, самореалізацію особистості майбутнього фахівця туризму. 6. В основу підготовки фахівців для сфери туризму покладено освітні галузеві стандарти, зміст яких дидактично обґрунтовано та експериментально перевірено. Зокрема, вітчизняний досвід розробки стандартів засвідчує, що стандарт професійної освіти і навчання містить перелік трудових операцій, які повинні визначатися в межах певної професійної діяльності, а також пов’язані з ними знання, уміння та навички. Стандарт професійної підготовки має визначати: рівень кваліфікації; зміст професійного навчання; тривалість навчання; систему контролю; навчальні засоби для викладачів і учнів; матеріали і технічне оснащення; кваліфікаційні вимоги до викладацького складу. В сучасних умовах підготовка фахівців для сфери туризму в Україні за ступеневою системою здійснюється за освітньо-кваліфікаційними рівнями: - кваліфікований робітник (агент з туризму, офіціант, бармен, агент з постачання, кухар); - молодший спеціаліст (організатор обслуговування в готелях і туристичних комплексах); - бакалавр з туризму, гостинності; - спеціаліст-туризмознавець, екскурсознавець, професіонал в галузі готельної та ресторанної справи; - магістр – науковець (туризмологія, музеєзнавствство, рекреалогія), викладач. Орієнтуючись на міжнародний досвід та враховуючи національні особливості, робочою групою під науковим керівництвом автора розроблено галузеві стандарти, визначено спеціалізації фахівців зі спеціальності: „Туризм”, „Готельне господарство”, „Організація обслуговування в готелях і туристичних комплексах”. У розробленій освітньо-кваліфікаційній характеристиці бакалавра, спеціаліста, магістра з туризму визначено функції: проектувальна, організаційна, управлінська, виконавська (технологічна). Обґрунтовано професійні знання, уміння та навички фахівця. На основі аналізу цієї системи розроблено освітньо-професійні програми підготовки бакалавра, спеціаліста, магістра з туризму. Освітньо-професійна програма – нормативний документ, де визначено термін та зміст навчання, форми державної атестації. Обґрунтовано підходи до відбору і структурування змісту навчального матеріалу. Розроблена система знань упорядковується в освітньо-професійній програмі у відповідні модулі. Групування здійснюється за ознаками належності навчальної інформації до певного навчального об’єкта, що відповідає одному чи декільком компонентам структури діяльності фахівця. Обґрунтовано розподіл академічних годин/кредитів за циклами підготовки: гуманітарна та соціально-економічна – 1836/34; природничо-наукова – 2322/43; професійна та практична підготовка – 3942/73. Галузевий стандарт включає засоби діагностики якості вищої освіти фахівця з туризму. Метою кваліфікаційних випробувань є визначення рівня теоретичної та практичної підготовки випускника до майбутньої професійної діяльності та встановлення: інформаційної бази; технології конструювання стандартизованих засобів об’єктивного контролю; технології використання стандартизованих засобів. 7. Особливостями організації навчально-виховного процесу в навчально-науково-виробничому комплексі є: нормативне забезпечення проектування змісту туристської освіти; цілісний підхід до змісту освіти й професійного навчання, врахування органічної єдності загальноосвітньої і професійної підготовки, міцного зв’язку теорії й практики; забезпечення партнерських відносин між сферою освіти і сферою праці в туризмі; реалізація принципу наступності в змісті й організаційних формах професійної підготовки фахівців для сфери туризму на всіх освітньо-кваліфікаційних рівнях; кадрове забезпечення; впровадження педагогічних технологій особистісно орієнтованої професійної підготовки фахівців для сфери туризму; регулярне коригування процесу проектування змісту туристської освіти. 8. Обґрунтовано основні напрями розвитку соціального партнерства в туризмі на загальнодержавному рівні, що надає туристській освіті системного характеру та передбачає: – впровадження системи двохетапної вищої освіти: базової (бакалаврат) і повної (магістратура); – впровадження системи кредитних одиниць як засобу підвищення мобільності випускників; – стимулювання мобільності й створення умов для вільного переміщення студентів, викладачів, науковців, що займаються проблемами туризму. 9. Розроблений і впроваджений навчально-методичний комплекс для підготовки фахівців для сфери туризму в Україні містить: Державні стандарти; навчальні плани і програми; навчальні й навчально-методичні посібники; методичні розробки. Науково-методичний комплекс характеризується підвищеним рівнем універсальності, можливістю використання для різних моделей навчання, технологічністю, діагностичністю, узгодженістю з вимогами професійно-кваліфікаційних характеристик, визначенням рівнів засвоєння навчального матеріалу. Розроблено методику проектування навчальних програм з предметів, що вивчаються на різних етапах ступеневої підготовки у навчально-науково-виробничому комплексі. Створено модель навчального плану для освітніх структур, які реалізують неперервну туристську освіту. Загальнодержавний підхід до туристської освіти сприяє переходу до сучасної форми соціальних відносин. Доведено, що пріоритетне значення у соціально-економічному розвитку туризму має підвищення ефективності діяльності навчальних закладів, які готують фахівців для регіонів. В Україні центри туристської освіти все більше переміщуються на рівень регіонів, туристська спрямованість яких на даному етапі розвитку постійно розширюється. Важливим напрямом регіонального співробітництва у неперервній туристській освіті є створення умов для гармонійного розвитку, збалансованого з точки зору міжнародних стандартів якості. 10. Розвиток галузі залежить від системи туристської освіти, що розвивається з урахуванням міжнародних тенденцій та регіональних особливостей. В умовах підвищення якості освіти вітчизняна туристська освіта диверсифікує свій зміст і методи, орієнтується на поширення універсальних цінностей. Завдяки соціальному партнерству навчально-науково-виробничий комплекс зорієнтовано: на гнучку та швидку перебудову навчального процесу; орієнтацію на більш високий рівень загальнокультурної, гуманітарної та професійної підготовки випускників; створення умов для професійної самореалізації, відповідальності за своє професійне майбутнє; формування потреби навчатися протягом усього життя. Обґрунтовано перспективи розвитку соціального партнерства на загальнодержавному, регіональному рівнях та на рівні навчальних закладів туристського профілю. Подальший розвиток туристської освіти в Україні має здійснюватися відповідно до вимог Болонського процесу, який передбачає консолідацію зусиль наукової та освітянської громадськості в рамках Європи з метою забезпечення конкурентоспроможності вищої освіти і науки нашої держави. В результаті виконаного дослідження підтверджено висунуту гіпотезу, досягнуто мету й виконано всі завдання дослідження. Теоретичні та практичні результати дисертаційного дослідження доцільно використати Науково-методичному центру професійно-технічної освіти Міністерства освіти і науки України, Державній туристичній адміністрації України у розвитку системи неперервної туристської освіти; вищим навчальним закладам України – для дидактичного обґрунтування процесу підготовки фахівців сфери туризму; викладачам навчальних закладів – у розробці навчально-методичного комплексу, написанні підручників і навчальних посібників. Здійснене дослідження не вичерпує всіх аспектів проблеми діяльності і розвитку неперервної туристської освіти в Україні. Відповідно до концепції неперервної підготовки фахівців для сфери туризму в Україні та Державної програми розвитку туризму на 2002–2010 рр. подальшого дослідження потребують: теоретико-методологічне обґрунтування педагогіки і психології туризму; порівняльно-педагогічне вивчення світових та європейських туристських освітніх систем; науково-методичне обґрунтування системи підготовки фахівців для сфери туризму за окремими спеціальностями; теорія управління системою туристської освіти та моніторинг якості підготовки фахівців; особистісна орієнтованість навчання фахівців для сфери туризму в умовах неперервної освіти тощо. | 