У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, що полягає у створенні науково обґрунтованої багаторівневої класифікації запитань та визначенні можливостей їх застосування в процесі спілкування учасників кримінального процесу, спрямованого на отримання доказової інформації. Головними теоретичними і прикладними результатами роботи є такі висновки: 1. Розглянуто різні підходи до проблеми розуміння та формулювання запитань (лінгвістичний, філософський, логічний, психологічний та криміналістичний). У криміналістичному розумінні запитання може являти собою: а) тактичний прийом; б) елемент системи тактичних прийомів (комбінацій); в) структурний елемент системи типових запитань, які сформульовані в логічній (або іншій) послідовності. Запропоновано авторське визначення поняття запитання: запитання – це елемент криміналістичної тактики, який являє собою словесне звернення у вигляді спонукального висловлювання, що сприяє отриманню адекватної відповіді та має пізнавальну цінність. 2. Визначено, що інформаційна структура запитання складається з: а) вербальної складової, яка відображає змістовну частину запитання та обумовлена такими об’єктивними чинниками, як ситуація слідчої дії, процесуальне положення особи, а також низкою суб’єктивних чинників – інтелектуальним рівнем співрозмовника, його психологічними особливостями та ін.; б) невербальної складової, що проявляється в регулюванні процесу безпосередньої взаємодії сторін шляхом діагностики емоційного стану та психологічних особливостей співрозмовника, виражається за допомогою паралінгвізмів, міміки, жестикуляції тощо; певну увагу приділено паралінгвістичним особливостям спілкування. 3. Розглянуто поняття психологічного впливу, підстави його класифікації, критерії допустимості та зроблено висновок, що здійснення психологічного впливу за допомогою постановки запитань має місце на різних етапах спілкування учасників процесу. Визначено місце запитання у механізмі психологічного впливу: а) запитання є джерелом психологічного впливу; б) запитання (або система запитань) може виступати як один із засобів здійснення психологічного впливу, що дозволяє розглядати його самостійним (окремим) тактичним прийомом або структурним елементом тактичної комбінації (системи прийомів); досліджено окремі тактичні прийоми, пов’язані з постановкою запитань (у тому числі з урахуванням чинника раптовості); система деталізуючих запитань; оголошення показань інших осіб, що містить обов’язкову постановку запитання; постановка запитання (запитань), що переслідують мету приховати межі поінформованості слідчого, тощо). 4. Проаналізовано диспозиції статей 143, 167, 171 КПК України про встановлення заборони постановки навідних запитань при провадженні допиту. Визначено, що навідним є запитання, формулювання якого за допомогою відповідних вербальних та невербальних засобів комунікації передбачає певну відповідь, чим обмежує свободу вибору допитуваного (свідка, потерпілого, обвинуваченого та ін.); досліджено структуру навідних запитань та визначено засоби, за допомогою яких запитання може набувати навідного характеру. 5. Досліджено види та форми запитань, а також встановлено підстави їх класифікації у певних галузях знань (філософії, логіці, психології, криміналістиці); акцентовано увагу на тому, що у криміналістиці проблема видового поділу запитань досліджувалась, але пов’язувалася з розглядом можливостей і меж застосування психологічного впливу в слідчій діяльності, тому загальною і майже єдиною підставою поділу запитань тривалий час залишалося виключно їх цільове призначення; у сучасній криміналістиці запропоновано й інші підстави видового розподілу запитань (залежно від їх спрямованості, ступеня психологічного впливу, етапів інформаційної взаємодії в процесі проведення слідчої дії, за ступенем значущості для справи тощо). 6. Визначено традиційні підстави поділу запитань у криміналістиці за цільовою та функціональною спрямованістю останніх, а саме: основні та доповнювальні, уточнювальні, нагадувальні, контрольні, допустимі й недопустимі запитання, а також обґрунтовано негативне ставлення до виокремлення певних видів запитань та визначення підстав їх поділу (наприклад, дизасоціюючі, контактоформуючі, дисонансні тощо); як підстава допустимості запитань проаналізовано етичний чинник; виокремлено групи етичних вимог щодо формулювання запитань. 7. Запропоновано багаторівневу класифікацію запитань на види, типи та форми. Пропонуються такі підстави класифікації: 1. Щодо видів запитань: а) залежно від допустимості використання: допустимі та недопустимі; б) залежно від спрямованості: основні та доповнювальні; в) залежно від цільового призначення: нагадувальні, уточнювальні та контрольні (деталізуючі та викривальні); г) залежно від рівня поінформованості сторін: власне запитання та метазапитання; ґ) залежно від наявності психологічного впливу: спрямовані на здійснення психологічного впливу та нейтральні. 2. Щодо типів запитань: а) залежно від логічної структури підстави запитання: прості та складні; б) залежно від змістовної спрямованості: такі, що спрямовані на доповнення чи на вирішення проблеми; в) залежно від умов формулювання: відкриті та закриті. 3. Щодо форм запитань: запитання-прохання, запитання-дискусія, запитання – розумове завдання, запитання-вимога, запитання-анкета. 8. Визначено, що запитання за діапазоном свого застосування можна віднести до універсальних тактичних прийомів, які ефективно використовуються в різних процесуальних діях і мають багатофункціональне призначення, обумовлене цільовою й функціональною спрямованістю певної слідчої (процесуальної) дії. До загальних функцій запитань віднесено: а) пізнавальну функцію – як безпосередній спосіб пізнання за допомогою запиту на поповнення інформації, що цікавить; б) комунікативну функцію – для встановлення психологічного контакту, управління процесом спілкування в межах слідчої (судової) дії, здійснення психологічного впливу щодо співрозмовника; одержання необхідної інформації в процесі спілкування; в) прогностичну функцію – для індивідуального прогнозу розвитку ситуації слідчої дії; г) регулятивну функцію – сприяння регулюванню процесу спілкування учасників слідчої дії. До окремих функцій віднесено: а) аналітичну функцію; б) функцію спонукання; в) функцію викриття; г) функцію корекції. Сформульовані правила та прийоми формулювання запитань. Визначені умови правильності їх формулювання з точки зору граматики, лінгвістики, логіки, етики. 9. Досліджено ситуаційну залежність обрання та постановки запитань: а) постановка запитань обумовлена слідчою ситуацією та ситуацією слідчої дії, які змінюються залежно від правильності та ефективності застосування зазначеного тактичного прийому; б) постановка запитань у межах слідчої ситуації обумовлена низкою чинників, які мають інформаційно-психологічну сутність. 10. Розроблено узагальнену інформаційну модель постановки запитань з метою одержання криміналістично значущої інформації. Побудовано графічну інформаційну модель запитань у блок-схемному зображенні. Узагальнений характер розробленої моделі зумовлений: інформаційними зв’язками “запитання – відповідь”; системами тактичних прийомів з урахуванням їх цільової спрямованості та ситуаційної залежності; базами даних логічного та лінгвістичного характеру, що формулюють зміст самого запитання; класифікаторами запитань та відповідей. Запропоновано функції інформаційної моделі постановки запитань: а) інформаційно-регулятивну функцію; б) адаптаційну функцію; в) функцію алгоритмізації. |
