Проведене дослідження дозволило сформулювати основні висновки: 1. У ході дослідження було здійснено теоретичне й методологічне обґрунтування системи формування культури здоров’я учнів середньої загальної освітньої школи. Базовим положенням дисертаційного дослідження стало визнання того, що здоров’я особистості – це інтеґративна характеристика якості духовного, психічного та фізичного розвитку індивіда, яка забезпечує його повноцінну участь у різноманітних сферах соціального життя й діяльності як суб’єкта праці, пізнання, спілкування й творчості. Проблема здоров’я, у широкому його розумінні, на особистісному й суспільному рівнях сьогодні набула загальнопланетарного значення й розглядається як така, що кардинальним чином впливає на подальший розвиток людства. Осмислення загального стану здоров’я школярів, аналіз сучасних процесів навчання й виховання підростаючого покоління, урахування соціально-економічних, психолого-педагогічних, медико-біологічних і культурологічних чинників соціальної дезадаптації шкільної молоді дозволили визначити вади у формуванні в неї культури здоров’я. Формування здорового покоління – складний багатогранний процес, що потребує величезних зусиль багатьох людей, організацій і насамперед відповідальної державної політики в цій галузі. Аналіз соціальної, педагогічної, медичної практики дозволяє стверджувати, що, на жаль, заходи з формування здоров’я школярів не дають бажаних результатів. Отже, виникає необхідність розробки нових підходів до формування здоров’я учнів. Запобігти небезпеці, що насувається, можна шляхом розробки ефективної педагогічної системи формування культури здоров’я молодої особистості. 2. Виконане дослідження дозволяє констатувати, що перехідний період у сучасному суспільстві характеризується економічною, соціальною та організаційною непевністю. Система освіти й науки, охорони здоров’я України втрачає належну фінансову підтримку, у ній відсутня стійка, розвинута ідеологія здоров’я. Тому проблему освіти й виховання в новому суспільстві необхідно розглядати в контексті тих соціально-економічних, політичних і культурологічних перетворень, які повинні здійснитися. Цілком природно й закономірно, що реалізація стратегічних планів потребує реформування системи освіти й виховання, зміни державної політики щодо формування культури здоров’я дітей і молоді в нових умовах розвитку суспільства. 3. До останнього часу головною тенденцією розвитку системи освіти в країні була її спрямованість на навчання, тобто набуття знань, умінь і навичок, що далеко не завжди створювало умови для формування здорового покоління. Сучасній школі поки що властиві такі риси, як бюрократична підпорядкованість державним інтересам, жорстка ідеологічна спрямованість, авторитарність взаємин учителя й учня, обмеження фінансових і матеріальних можливостей школи, пасивне ставлення учнів до навчання, орієнтація вчителів на механічну трансляцію матеріалу. Педагогічні протиріччя навчально-виховного процесу – перш за все невідповідність мети реальним результатам – актуалізують проблему формування культури здоров’я школярів. Крім цього, треба вказати на прорахунки в державній політиці відносно системи шкільної освіти, слабку підготовку педагогічних кадрів до роботи з формування культури здоров’я школярів, нескоординованість і безсистемність у взаємодії школи, сім’ї та громадськості, засобів масової інформації, міністерств та відомств. Відсутність належних педагогічних умов розвитку учнів і формування їхнього здоров’я породжує зниження рівня соціального комфорту учнів як узагальнюючого стану їх здоров’я, що часто стає причиною різноманітних відхилень у їхньому поводженні, відчуженості від школи, втрати інтересу до навчання, сімейних конфліктів тощо. Необхідність і своєчасність проведенного дослідження зумовлені, передусім, нагальною потребою вирішення проблеми покращення стану здоров’я школярів. Рівень культури здоров’я випускників шкіл не відповідає вимогам суспільства, і тому назріла необхідність перегляду системи роботи з урахуванням сучасного стану освіти та основних тенденцій розвитку науки про здоров’я. 4. Доведено, що використання історико-педагогічної спадщини, педагогічних поглядів та досвіду з питань формування здорового школяра, які належать видатним педагогам минулого – Я.Коменському, І.Песталоцці, К.Ушинському, П.Лесгафту, А.Макаренку і В.Сухомлинському, дозволить більш ефективно й послідовно розробляти соціально-педагогічну систему роботи з цієї проблеми в сучасних умовах. Педагогічний досвід минулого підтверджує думку про те, що позбавитися такого соціального явища, як погіршення стану здоров’я населення, дітей і учнівської молоді, можна лише загальними зусиллями всього суспільства. Встановлено, що раніше виконані дослідження з питань формування культури здоров’я школярів не відповідають сучасним вимогам прогресивного розвитку шкільної освіти. Ця проблема є перспективним напрямом наукових досліджень в українській педагогіці. Ефективність виховного впливу може бути значною мірою підвищена в результаті комплексного наукового обґрунтування соціального, культурологічного, педагогічного й валеологічного аспектів даного напряму. Загалом, опубліковані роботи з теми дослідження недостатньо характеризують зміст педагогічної системи формування, збереження й зміцнення здоров’я школярів. 5. Доведено, що культура здоров’я особистості – це важливий складовий компонент загальної культури людини, обумовлений матеріальним і духовним середовищем життєдіяльності суспільства, що виражається в системі цінностей, знань, потреб, умінь і навичок формування, збереження й зміцнення її здоров’я. Це визначення покладено в основу розробки авторської концептуальної моделі культури здоров’я особистості, яка складається з трьох блоків: – програмно-змістовний блок включає всю систему знань у галузі формування, збереження й зміцнення здоров’я у всіх його аспектах: духовному, психічному й фізичному. Цей блок характеризує спроможність людини грамотно розробити й постійно вдосконалювати індивідуальну оздоровчу систему. У ньому відбивається змістовний бік освіченості особистості в питаннях здоров’я з урахуванням віку, статі й ін.; – потребнісно-мотиваційний блок відбиває світоглядну складову культури здоров’я особистості. Компоненти цього блоку характеризують високий ступінь розвитку духовності, гуманістичних ціннісних орієнтацій індивіда в їхній цілісності, виявляють розуміння ним сенсу життя й усвідомлення його цінності, а також сприйняття своєї сутності як космопланетарної істоти; – діяльнісно-практичний блок відбиває результат оволодіння людиною необхідним обсягом умінь і навичок виконання оздоровчих технологій з ведення здорового способу життя, що відбиває практичну спрямованість на активну, плідну й довгу життєдіяльність. Авторська модель культури здоров’я особистості була покладена в основу розробки моделі культури здоров’я школяра, що складає блоки: – програмно-змістовий блок характеризує всі види знань і уявлень школярів, що відбивають об’єктивні явища в процесі фізичного виховання й валеологічної діяльності. Вони включають підготовку учнів до розробки, аналізу й виконання індивідуальної оздоровчої системи на основі знання валеологічних закономірностей і процесів фізичного розвитку, добору індивідуальних оздоровчих технологій відповідно до вікових, статевих особливостей і т.ін. – потребнісно-мотиваційний включає такий суб’єктивний чинник, як мотиви, що охоплюють прагнення, потреби й інтереси школяра. У ролі стимулу формування культури здоров’я школяра можуть виступати зовнішні обставини, але провідне значення тут мають мотиви, такі як: любов до людей, радість пізнання, бажання бути щасливим, участь у творчості, прагнення бути здоровим, фізично дужим і гарним тощо. – діяльнісно-практичний блок можна вважати найбільш значущим з позиції системного підходу до формування культури здоров’я школяра. Відомо, що в процесі навчальної діяльності школярів здійснюється засвоєння знань, розвиток основних фізичних умінь і навичок, фізичних якостей, розвивається ціннісне ставлення до світу, формуються, інтегруються й виявляються різноманітні якості особистості. 6. Методологічна основа для розуміння всього комплексу питань формування, збереження й зміцнення здоров’я школярів складається з ідей про те, що здоров’я людини необхідно розглядати як систему з пірамідальним принципом побудови. Виходячи з цього, розроблено Концепцію неперервної валеологічної освіти в Україні, яка будується на гуманізації навчально-виховного процесу, комплексному, особистісно діяльнісному підходах, що передбачають насамперед захист дитини і її здоров’я в духовному, психічному й фізичному аспектах. Розробка вказаної концепції дозволила в організаційному, теоретичному й методологічному планах створити систему валеологічної освіти шляхом інтеграції фізкультурної й валеологічної освіти із загальноосвітніми предметами навчального плану сучасної школи. 7. Виявлено основні тенденції формування змісту шкільної валеологічної освіти в соціокультурному контексті, а також обґрунтовано можливості творчого використання зарубіжного й національного досвіду в сучасних умовах. Освіта повинна бути засобом розвитку природних можливостей та здібностей людини. Тому основне завдання школи – не передача великої суми різноманітних знань, а формування розумових сил особистості, задоволення її освітніх потреб, розвиток індивідуальності, духовного, психічного й фізичного потенціалу. Величезне значення в шкільній практиці приділяється навчальній роботі, яка є основним джерелом одержання систематичних знань, вироблення вмінь і навичок з питань формування, збереження й зміцнення здоров’я засобами предметів освітньої галузі здоров’я і фізична культура, а також їх інтеграції з іншими предметами навчального плану школи. Вагомим доповненням до процесу шкільної освіти й виховання є позакласна робота в її різноманітних формах, які сприяють формуванню культури здоров’я школярів. Автор дійшов висновку, що система формування культури здоров’я школярів – це спеціально організований, цілеспрямований розвиток духовних, психічних і фізичних сил і здібностей особистості в їх цілісності в результаті спільної культурологічної, аксіологічної, валеологічної, фізкультурної діяльності школи, сім’ї й громадськості на основі єдності навчального й виховного процесів, повної реалізації валеологічного потенціалу всіх навчальних дисциплін і видів діяльності школярів. 8. У результаті дослідження зроблено висновок, що педагогічну ідеологію формування культури здоров’я молоді треба постійно поширювати в суспільній свідомості. Основним середовищем, де може бути впроваджена відповідна соціальна політика, орієнтована на формування культури здоров’я населення, є насамперед система освіти. Керівники освітньої галузі, які приймають рішення з питань формування культури здоров’я молоді, для досягнення успіху повинні враховувати, що школу необхідно забезпечити ідеологічним ресурсом – озброїти її метою й перспективами задоволення вказаної соціокультурної потреби, визначити етапи реалізації завдань; здійснити повноцінну фінансову підтримку, доступ до інформації про напрями діяльності, у реалізації яких зацікавлені навчальні заклади. 9. Виконане дослідження дозволило сформулювати рекомендації для широкого кола науковців, учителів-практиків системи освіти з питань формування культури здоров’я школярів. Результати дисертаційного дослідження, опубліковані в монографії, програмах, підручнику, посібниках та наукових статтях, можуть бути використані в дослідницькій роботі науковців, практичній діяльності викладачів, учителів та вихователів. Основні висновки й положення дисертації будуть сприяти реалізації Національної доктрини розвитку освіти, Концепції загальної середньої освіти (12-річна школа), Цільової комплексної програми „Фізичне виховання – здоров’я нації”, Національної програми „Діти України”. У зв’язку з цим вважаємо за доцільне рекомендувати Міністерству освіти і науки переглянути перелік спеціальностей і спеціалізацій фахової підготовки та перепідготовки педагогів і ввести до навчального плану сучасної школи предмет „Культура здоров’я”. У подальшому вважаємо за доцільне спрямовувати зусилля вчених на подальшу розробку теоретичних і практичних засад формування культури здоров’я не лише школярів, а й студентської молоді, започаткування нових науково-теоретичних напрямків фундаментальних досліджень цієї освітньої галузі. Перспективною є розробка теоретичних, методологічних і методичних засад формування культури здоров’я школярів з орієнтацією на сучасні тенденції освіти в демократичних країнах світу з метою формування культури здоров’я школярів на рівні світових стандартів. Ця робота може бути продовжена в таких напрямах, як подальше вдосконалення програм різних типів шкільних закладів, підготовки підручників для школярів різного віку, посібників для студентів, учителів з питань культури здоров’я школярів. Дисертаційне дослідження дає змогу сформулювати подальші напрями впровадження ідей формування культури здоров’я школярів: доцільний спосіб розробки й побудови змісту освітньої галузі здоров’я й фізична культура – блочно-модульний спосіб структурування навчального матеріалу, який уможливлює його систематизацію, дозволяє чітко визначити тезаурус галузі, вести рейтинговий спосіб оцінки рівня знань, забезпечує організацію самостійної діяльності учнів з питань культури здоров’я школярів, гуманізації та гуманітаризації процесів навчання й виховання, формування гуманістичних ціннісних орієнтацій школярів тощо. Проблему формування культури здоров’я дітей та учнівської молоді недостатньо розроблено з точки зору її глобальності й багатоаспектності. Отже, удосконалення системи формування культури здоров’я школярів – комплексна наукова проблема тривалого характеру. Необхідність подальшої розробки нового напряму в педагогіці педагогічної системи формування культури здоров’я школярів та учнівської молоді зумовлено змінами в суспільстві й у системі освіти: створення полікультурної ситуації, формування демократичних цінностей, збільшення питомої ваги міжнародної інтеграції та ін. |