1. Трудовий спір – це неврегульовані розбіжності між працівниками, профспілками чи іншими уповноваженими працівниками органами та роботодавцем, організаціями (об'єднаннями) роботодавців з приводу застосування трудового законодавства або встановлення нових чи зміни існуючих умов праці і відпочинку, що вирішуються у передбаченому законодавством порядку. 2. Трудові спори класифікуються: 1) за суб’єктами на: колективні і індивідуальні; 2) за характером спору на: спори права та спори інтересів; 3) за видом правовідносин, з яких виник спір на: спори, що виникли з трудових правовідносин та спори, що виникли з правовідносин пов’язаних з трудовими. 3. Колективні трудові спори можна класифікувати в залежності від: а) рівня та б) сторони, яка висуває вимоги. Залежно від рівня виділяють колективні трудові спори на: виробничому рівні; галузевому рівні; територіальному рівні; національному рівні. Залежно від сторони, яка висуває вимоги, вирізняють: колективний трудовий спір, однією із сторін якого є наймані працівники; колективний трудовий спір, однією із сторін якого є профспілки; колективний трудовий спір, однією із сторін якого є створений і уповноважений найманими працівниками орган (організація, особа). 4. Індивідуальні трудові спори класифікують за особливостями суб’єктного складу: 1) специфікою роботодавця: а) з роботодавцем-юридичною особою; б) з роботодавцем-фізичною особою; 2) специфікою працівника: а) з особою, яка виявила бажання укласти трудовий договір із роботодавцем, але їй було відмовлено; б) з найманим працівником даного роботодавця; в) з особою, яка раніше перебувала в трудових відношеннях з даним роботодавцем. 5. Причини трудових спорів групуються наступним чином: соціально-професійні, соціально-економічні, соціально-психологічні, організаційно-господарчі та організаційно-правові. 6. Вдосконалення законодавства, яке регулює розгляд та вирішення трудових спорів повинно відбуватись шляхом поєднанням двох видів систематизації: кодифікації і інкорпорації. Питання розгляду та вирішення трудових спорів взагалі, і колективних зокрема, повинні входити як в існуючий Кодекс законів про працю України, так і згодом в Трудовий кодекс України. Для цього слід провести роботу по впровадженню нормативних приписів Закону України „Про порядок вирішення колективних трудових спорів (конфліктів)”, а також найбільш важливих положень актів судової влади в зазначені кодифікаційні акти. Інкорпорація як вид систематизації законодавства, яке регулює трудові спори, повинна здійснюватись шляхом виявлення всієї сукупності нормативно-правових актів, спрямованих на регулювання розгляду та вирішення трудових спорів, та видання систематизованого певним чином збірника законодавства, яке регулює розгляд та вирішення трудових спорів. Цей збірник може бути додатком до Трудового кодексу України. 7. Трудові спори притаманні будь-якій державі, суспільству і економіці. В світі існують три основні шляхи врегулювання трудових спорів: 1) через спеціалізовані (трудові) суди; 2) в рамках загальних судів; 3) за допомогою посередницько-примирних процедур. 8. Принципами розгляду та вирішення трудових спорів слід є: а) законність; б) рівність сторін при розгляді трудового спору; в) гласність розгляду трудового спору; г) об'єктивність вирішення трудових спорів; д) всебічність і повнота дослідження всіх обставин справи; е) швидкість вирішення трудових спорів; є) змагальність сторін трудового спору. 9. Існування комісій по трудових спорах в сучасних умовах розвитку суспільства і економіки є недоцільним, оскільки, по-перше, на практиці більшість осіб, в яких виникають трудові конфлікти, звертаються одразу до суду, який складається з професійних юристів і діє незалежно в межах встановленої процедури, по-друге, КТС об’єктивно не може бути повністю незалежним органом, позаяк її формують особи, які залежні від роботодавця, а це в свою чергу не може не позначитись на захисті прав працівників. 10. З метою створення дієвою процедури вирішення колективних трудових спорів пропонуємо внести зміни до Закону України щодо обов'язковості рішень трудового арбітражу. 11. Запропоновано створити при Національній службі посередництва і примирення незалежний Фонд, кошти якого використовувати на оплату праці незалежних посередників та трудових арбітрів за час участі в примирних процедурах. Джерелами наповнення цього Фонду можуть бути кошти Державного бюджету, роботодавців, найманих працівників і профспілок. |