Анотація до роботи:

Оборотов І.Г. Темпоральні характеристики права. – Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук за спеціальністю 12.00.01 – теорія та історія держави і права; історія політичних і правових учень. – Одеська національна юридична академія, Одеса, 2008.

В дисертації здійснюється комплексне теоретико-правове дослідження проблеми співвідношення права і часу. Правовий час зображується невід’ємним атрибутом правової реальності, який виражається у трьох формах: реального, концептуального і перцептуального часу. При розгляді часового середовища права увага звертається на процес правового розвитку, котрий розгортається у часі, і темпоральну дію правових норм. Відзначається, що право намагається вплинути за допомогою своїх регулятивних властивостей на певні часові параметри діяльності, отже законодавчого закріплення здобувають строки і терміни. Окремої теоретичної розробки дістає проблема давності. Аналізу піддаються формально-визначені та оціночні темпоральні поняття, використовувані в законодавстві.

Дослідження проблеми темпоральних характеристик права дозволяє зробити висновок про надзвичайно важливу роль, яка відводиться часу в правовій сфері. По-перше, у часі розгортається саме право; по-друге, регульовані ним відносини мають власні часові характеристики, на які право намагається впливати.

Серед основних висновків дисертаційного дослідження потрібно назвати наступні:

1. Слід розрізняти об’єктивний (зовнішній щодо спостерігача) і суб’єктивний (такий, що віддзеркалюється у людській свідомості) час.

2. В правовій сфері використовують наступні способи відліку часу: на рівні правового спілкування – це фенологічний календар, циклічний календар і «жива хронологія»; в нормативному світі та у правовому спілкуванні першочергове значення має лінійний відлік; винятково у теоретичній юриспруденції вживають релятивний час і квантування часу.

3. Правовий час є особливим різновидом соціального часу, складовою частиною правового хронотопу і невід'ємним атрибутом правової реальності. У правовому часі розгортається процес правового розвитку; ним обмежується дія правових актів; строк виступає як найважливіше мірило соціально значимих дій і подій; еталонування часу (або, його монополізація державою) служить одним з ефективних способів уніфікації права і інструментом централізації державної влади.

4. Правова реальність включає три рівні (пласти) – світ ідей, світ знакових форм (позитивне право) і правове спілкування, – кожний з яких має специфічні часові властивості. Останнє позбавляє нас можливості сформулювати єдиний перелік властивостей правового часу.

5. Формами правового часу є реальний, концептуальний і перцептуальний час: перший може бути визначено як онтологічну характеристику правового буття, об'єктивну властивість правової реальності; два останніх є гносеологічними віддзеркаленнями реального часу (концептуальний час на понятійному рівні свідомості, перцептуальний – на чуттєво-емоційному).

6. Календарний час розглядається у системі категорій датування, тривалості, повторюваності, одночасності, послідовності і наступності. До темпоральних параметрів діяльності відносяться, у першу чергу, тривалість, швидкість і своєчасність. Вимірювання часу здійснюють двома способами: хронометричним і хронологічним.

7. Правовий розвиток є полілінійним односпрямованим процесом, який розгортається у часі. Розвиток може йти еволюційним або революційним шляхом, причому прогрес і регрес виступають як суб'єктивні оцінки розвитку, а не об'єктивні його характеристики. Наступність у праві постає в якості одного з найважливіших факторів правового розвитку, вона забезпечує зв'язок між різними його етапами і гарантує його безперервність.

8. Часом існування правової норми називається відрізок часу, на якому вона має характеристики реального буття: до цієї тривалості включається час дії правової норми, однак початок і закінчення часу дії норми не тотожні відповідно початку і закінченню існування норми. Більше того, якщо початковий момент існування зазвичай визначити можливо, то знаходження кінцевого – взагалі не видається можливим.

9. Час дії звичаєвої правової норми – це проміжок часу, у який держава не забороняє її використовувати суб'єктам права, а в деяких випадках і сама її використовує; однак визначення часу початку існування звичаю може бути лише приблизним. Існування прецедентної норми пов'язане із моментом постанови судового рішення, а початок її дії, як правило, пов'язується з використанням її для вирішення ще щонайменше однієї справи. Припинення дії прецедентної норми відбувається із ухваленням відповідного рішення вищестоящою судовою інстанцією або законодавчим органом.

10. Висувається ідея існування нормативно-правового акту починаючи з моменту складення його проекту, момент же припинення його існування визнається невизначеним, оскільки акт продовжує існувати і після втрати ним чинності в якості пам'ятника права. Виділяються чотири стадії існування нормативно-правового акту: 1) «ембріональний» стан; 2) народження; 3) життя; 4) період, який йде за «смертю» нормативно-правового акту.

11. Нормативно-правовий акт припиняє дію в одному з наступних випадків: 1) офіційне скасування; 2) припинення останнього із правовідносин, на які він продовжував впливати після скасування; 3) настання «природної смерті» (відмирання) нормативно-правового акту, коли він формально не відмінений, але й не використовується в правовому регулюванні.

12. Початок існування нормативного договору пов'язується із моментом складення його проекту (тексту), а набуття чинності відбувається у день підписання або з настанням іншого визначеного моменту.

13. Виділяються наступні способи дії в часі нової правової норми: перспективний, негайний і зворотний (ретроактивний). Їм відповідають ультраактивна (переживаюча) дія, негайне припинення і дострокове припинення дії старої правової норми. Чотири із цих способів, а саме: перспективна, ретроактивна, ультраактивна дія і дострокове припинення дії правової норми визнаються юридичними фікціями.

14. Стверджується, що принцип незворотності нормативно-правового акту слід вважати презумпцією, а не аксіомою, оскільки він визнається за загальне правило лише доти, доки закон або рішення суду не встановлять зворотне. Крім того, стверджується, що вираз «зворотна дія» і «зворотна сила» – метафори, оскільки у дійсності мова іде про застосування правової норми, але не про її дію або силу.

15. Матеріальними підставами зворотної дії нормативно-правового акту називаються: 1) зміст акту, з якого необхідно випливає його зворотна дія; 2) недостатня урегульованість правовідносин нормативно-правовим актом, котрий діяв раніше. Формальними підставами є: 1) наявність колізійної норми, яка приписує застосування нового нормативно-правового акту; 2) прямий припис законодавця про зворотну дію акту; 3) автентичне або офіційне тлумачення, результат якого набуває зворотної дії.

16. Основними категоріями хронологічного підходу визнаються датування, одночасність і послідовність, які дозволяють точно встановити місце юридичного факту на шкалі часу; визначити темпоральне співвідношення між декількома юридичними фактами через поняття «раніше», «пізніше» і «одночасно»; установити їх часову послідовність. Хронометричний підхід пов'язаний у першу чергу із вченням про строки.

17. Строком називають тривалість часу, з початком перебігу або із закінченням якого правові норми пов'язують настання певних юридичних наслідків. Строк є юридичним фактом, використовуваним тільки в сукупності з іншими елементами фактичного складу і не має самостійного значення. Звертається увага на некоректність визначення, використаного в ч.1 ст.251 ЦК України, де строком називається «певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення», оскільки тут не враховується, що значення має також і початок перебігу строку, і сам його перебіг.

18. Давність розглядається як особливий вид строку, із спливом якого законодавець пов'язує настання певних юридичних наслідків, причому сам перебіг давнісного строку не має юридичного значення. Загальними для давностей ознаками є наступні: 1) юридичні наслідки наступають лише після спливу строку давності; 2) давність в жодному з її видів не може бути названа безумовною; 3) строк давності обчислюється одиницями календарного часу, але, як правило, не може бути ідентифікований з відрізком реального часу.

19. За ступенем абстрактності темпоральні поняття, використовувані в українському законодавстві підрозділяються на дві групи: формально-визначені (серед них – абсолютно-визначені і відносно-визначені) і оціночні. Оціночні поняття становлять найбільший інтерес, оскільки ґрунтуються на соціальному розумінні часу, є найбільш абстрактними і мають потребу в тлумаченні із урахуванням конкретних обставин справи. З метою забезпечення більше високої ефективності правового механізму визнається необхідним зважене, розумне сполучення в законодавстві формально-визначених і оціночних темпоральних понять.

Публікації автора:

1. Оборотов И.Г. Нормативно-правовой акт: время жизни // Юридический вестник. – 2006. – № 3. – С.90-93.

2. Оборотов І.Г. Методологічні питання часу в правовій сфері // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. праць. – Вип. 29. – О.: Фенікс, 2006.– С.175-179.

3. Оборотов І.Г. Давність як особливий вид строку в правовому регулюванні // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 27. – О.: Юрид. літ., 2006. – С.337-340.

4. Оборотов І.Г. Проблеми розвитку часових характеристик джерел права // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 29. – О.: Юрид. літ., 2006. – С.92-96.

5. Оборотов І.Г. Способи сприйняття і обчислення часу як проблема юридичної методології // Актуальні проблеми держави і права: Зб. наук. праць. – Вип. 36. – О.: Юрид. літ., 2007. – С.92-99.

6. Оборотов І.Г. Правові цінності у східноєвропейській та західноєвропейській традиціях: релігійний вимір // Актуальні проблеми держави і права. – Вип. 40. – О.: Юрид. літ., 2008. – С. 167-172.

7. Оборотов И.Г. Становление презумпции необратимости закона // Право ХХІ століття: становлення та перспективи розвитку: Зб. наук. праць. міжнар. наук.-практич. конф. «Другі Прибузькі юридичні читання». – Миколаїв, 2006. – С.291-294.

8. Оборотов И.Г. Хронология и хронометрия правового бытия // Регіональний науковий юридичний альманах «Українська державність та право на рубежі сторіч». – Вип. 1. – О., 2006. – С.4-8.

9. Оборотов І.Г. Генезис темпоральних особливостей джерел права // Право, державність, духовність: Шляхи розвитку та взаємодії: Тези доп. міжнар. наук.-практич. конф. ОНЮА «Право, державність, духовність: шляхи розвитку та взаємодії» – О.: Фенікс, 2006. – С.97-101.

10. Оборотов И.Г. Виды темпоральных понятий в законодательстве // Проблемы реформирования судебной власти в Украине: Материалы межвузовской науч-практич. конф. – Симферополь: Крымучпедгиз, 2007. – С.35-37.

11. Оборотов І.Г. Способи відліку часу в правовій сфері // Правове життя сучасної України: Тези доповідей 10-ї ювілейної звітної наукової конференції професорсько-викладацького і аспірантського складу. – О.: Фенікс, 2007. – С.26-28.

12. Оборотов И.Г. Правовое развитие и преемственность в праве // Сучасні тенденції розвитку держави та права України: Зб. наук. праць. – Миколаїв: МНЦ ОНЮА, 2007. – С.99-114.

13. Оборотов І.Г. Часові параметри дії Угоди про партнерство і співробітництво між Україною і ЄС // Зона вільної торгівлі Україна – Європейський Союз та Європейська інтеграція: правові та економічні аспекти: Зб. статей учасників міжнар. наук.-практич. конф. (м. Одеса, 8 червня 2007 р.). – Б-ка журналу «Юридический вестник». – О.: Фенікс, 2007. – С.186-190.

14. Оборотов И.Г. Вступление в силу и начало действия нормативно-правового акта // Визначальні тенденції генезису права і державності і права: Зб. наук. праць міжнар. наук.-практич. конф. «Треті Прибузькі читання». – Миколаїв: Іліон, 2007. – С.457-460.

15. Оборотов І.Г. Прогрес і регрес як категорії правових досліджень // Актуальні проблеми теорії та історії прав людини, права і держави: Зб. статей V Всеукр. наук. конф. правників-початківців. – Львів; Одеса: Фенікс, 2008. – С.120-124.

16. Оборотов І.Г. Поняття і особливості правового часу // Правове життя сучасної України: Тези доповідей Всеукраїнської наукової конференції «Правове життя сучасної України». – О.: Фенікс, 2008. – С.18-20.

17. Оборотов И.Г. Типология действия права во времени // Перспективи розвитку юридичної науки очима молоді: Зб. наук. праць. – Миколаїв: МНЦ ОНЮА, 2008. – С.64-68.

18. Оборотов І.Г. Правовий час як спосіб упорядкування людської діяльності // Сучасний правопорядок: національний, інтегративний та міжнародний виміри: Тези Міжнар. наук.-практич. конф. – О.: Фенікс, 2008.– С.40-42.