Останні десятиліття у галузі гуманітарного знання позначені пожвавленням культурологічних та мистецтвознавчих дискусій навколо теми бурхливого розвитку культурного простору постмодернізму. Серед численних чинників, що сприяють сьогодні такому розвитку, найпотужнішим є активне поширення поля мас-медіа загалом і телебачення, зокрема. У контексті дослідження розглянуті сучасні тенденції розвитку культури, спряжені з процесами глобалізації. Характерною рисою глобалізації є інтенсивне поширення транснаціональних потоків інформації, що долають будь-які національні кордони. Це відбувається, серед іншого, за рахунок нових технічних можливостей засобів масової комунікації, передовсім – супутникового та кабельного телебачення. Тобто, світ таким чином почав, хоча й опосередковано, перетворюватися на маклюенівський проект „глобального селища”. З історичного моменту проголошення Незалежності України у 1991 році, з початком реформування політичного устрою в державі з орієнтацією на світову демократію, з виникненням і поступовим розвитком цивілізованих ринкових стосунків в економіці, наша країна посіла своє поважне місце у європейській і світовій спільноті. Отже, загальносвітові тенденції розвитку культури є актуальними і в Україні, адже ми більше не ізольовані від світу, наразі ми також є жителями „глобального селища”. З’ясовано, що бурхливий розвиток і процес поширення галузі мас-медіа, насамперед, – телебачення, на результати якого, серед іншого, опирається у своїх побудовах постмодернізм, передбачає виникнення у глядацькій свідомості нових вимірів часу і простору, котрі наразі отримали визначення „віртуальні”. Сам термін „віртуальна реальність” асоціюється сьогодні з можливостями найновіших мультимедійних аудіовізуальних і комп’ютерних технологій, за допомогою яких можна створити ілюзію, що сприймається і відчувається споживачем як абсолютно достовірна і реальна подія. Отже, інтелектуальний досвід людини кінця ХХ – початку ХХІ століття став опосередкованим. Визначено, що телебачення сьогодні наполегливо вдосконалює власну мову, форму, суму характеристик, що однозначно вирізняла б його з-поміж інших сфер людської діяльності, все активніше досліджуючи свої специфічні стосунки з реальністю. Будь-яке мистецтво так чи інакше апелює до реальності, але телебачення за своєю природною сутністю, в принципі, передбачає більший ступінь реалізму, аніж інші мистецтва. Досліджено сутність небезпеки, яка існує в медійному просторі і полягає в тому, що все частіше телебачення використовують як засіб маніпуляції глядацькою свідомістю. Ця маніпуляція справді можлива, адже телебачення завдяки рухомому зображенню і синхронному звуку володіє особливою здатністю виробляти те, що мистецтвознавці і культурологи називають „ефектом реальності”: телебачення дещо показує і примушує повірити у те, що воно показує. Орієнтуючись на власні категорії сприйняття, свій інтелект, досвід тощо, телевізійники аудіовізуальними засобами викладають глядачам певний матеріал, викликають ефект реальності і, далі, можуть змінити цю саму реальність. Виявлено, що значення мас-медіа у суспільстві пов’язане з їхньою фактичною монополією на засоби виробництва і широкого розповсюдження інформації. Керуючись можливістю доступу до масової уваги, якої до появи телебачення не мали найвідоміші виробники культурної продукції (навіть - кінематограф), телевізійні медіуми (люди, групи людей) можуть нав’язати реципієнтам свої принципи бачення світу, свою точку зору на ту чи іншу тему, свою штучно сконструйовану проблематику, свою ілюзорну ідеологію, іншими словами, – свій гіперреальний світ симулякрів. У цьому і полягає одне із найважливіших протиріч телебачення, яке, врешті-решт, призвело до того, що життєподібне і документальне за своєю природою ТБ сьогодні не лише відтворює дійсність, демонструє відбиток самої реальності, але й створює іншу „телевізійну реальність”. Отже, одна з найцікавіших тенденцій розвитку сучасних медіа полягає у тому, що наразі вони не лише представляють і репрезентують фрагменти реальності, але й продукують, створюють їх. Реальність не існує в об’єктивності емпіризму, вона постає продуктом телевізійного дискурсу. Телекамера та мікрофон не фіксують реальність, а кодують її, трансформуючи на ідеологію. Заради адекватного сприйняття телевізійних повідомлень глядацька аудиторія має навчитися декодувати продукти медіа, розуміти систему виражальних засобів сучасного телебачення. |
