1. Аналіз спеціальної літератури свідчить про те, що в сучасній спортивній боротьбі на міжнародних змаганнях перевагу мають спортсмени, які відрізняються індивідуальною своєрідністю техніко-тактичного арсеналу. Як правило, переможці володіють різноманітною і більш удосконаленою коронною технікою. Більше того, вони володіють декількома варіантами виконання того ж самого прийому в залежності від захоплення, положення, особливостей суперника, рівня функціональної готовності до змагань і т.д. Встановлено, що успішна підготовка борців високого рівня не можлива без ретельного обліку основних тенденцій динаміки ведення сутички, що найбільше чітко простежується на змаганнях світового рівня. Разом з тим, не виявлено публікацій, які б з’ясовували названі аспекти в техніко-тактичній підготовці дзюдоїстів високого класу на основі побудови індивідуальних моделей. 2. На основі кількісного (застосування прийомів) і якісного (результативність використання) аналізу змагальної діяльності борців високого класу, виявлено, що технічні дії в стійці є провідною групою технічних дій. Виявлено найбільш оптимальні техніко-тактичні дії, виконувані в комбінаціях: зачеп - підхоплення; підхоплення – кидок через плечі; кидок через спину – зачеп та ін. Розроблено найбільш типові комбінації в партері й у стійці. Установлено, що особливе місце в підготовці дзюдоїстів займає підготовка контратакувальних дій. У процесі досліджень було експериментально встановлено, що основними критеріями в оптимізації техніко-тактичної підготовки висококваліфікованих дзюдоїстів у реалізації найбільш ефективних технічних дій є швидкість руху й ефективність виконання прийомів. Ці дані доповнюють науково-методичну базу техніко-тактичної підготовки спортсменів і характеризують новий напрямок досліджень – моделювання атакувальних, контратакувальних дій, і комбінацій спортивного поєдинку. 3. Доведено, що функціональна підготовленість борця до відповідальних змагань повинна забезпечити можливість постійного нарощування щільності виконання атакуючих дій, протягом сутички. У техніко-тактичній підготовці дзюдоїстів показник надійності виконання прийомів у чемпіонів зростає до кінця сутички. Переможці фінальних сутичок Олімпійських ігор 2000 р. постійно нарощували щільність атакувальних дій, у 1-ій третині сутички (початок) вона склала, в середньому, 2,3 атаки/хв., у 2-й третині (середина) - 3,8, і в 3-й третині (кінець) сутички - 4,5. Виявлено необхідність підведення фізичної підготовленості дзюдоїстів до рівня, що дозволяє виконувати протягом кожної хвилини двобою реальні спроби виконання кидка через кожні 15-20 сек. 4. Установлено, що прийом чи кілька прийомів, застосовуваних для вирішення визначеної тактичної задачі у фінальній частині двобою, є найбільш ефективними в тимчасовому проміжку між 2-ою і 3-ою хвилинами. Відзначено, що в 1-ій третині двобою (тривалість 1 хв. 40 с) необхідно відразу ж проводити активні дії, замість традиційних дій розвідувального характеру. Це обумовлено, тим, що результативність техніко-тактичних дій провідних спортсменів знижується з першої хвилини і до кінця двобою, а найвищою вона буває тільки в перші 3 хвилини двобою. 5. У процесі експерименту встановлено, що техніка кидка в умовах змагальних двобоїв часто реалізується зі змінами класичної техніки виконання прийому. Виходячи з цього, значення і зміст оптимального технічного варіанта характеризується системою одночасних рухів, або рухів, які виконуються один за одним, котрі повинні відповідати постійно мінливій ситуації двобою. Оптимальний варіант виконання техніко-тактичної дії повинен бути науково обґрунтованим і доведеним до свідомості спортсменів. Це дозволяє борцю сформувати свій індивідуальний техніко-тактичний арсенал ситуаційних рухових дій, який з найменшими енергетичними витратами забезпечить досягнення спортивного результату. 6. Перераховані нами дані дозволили встановити, що найбільш ефективними прийомами, які використовуються висококваліфікованими дзюдоїстами в змагальних сутичках є: кидок підхопленням (uchіmata); кидок через спину (seoі-nage); зачеп із середини (o-uchі-garі); посадка під обидві ноги (tanі-otoshі); задня підніжка (ychіkі-taoshі). 7. Порівняння характеристик контрольної й експериментальної груп після проведення експерименту вказує на достовірно більш високі показники останньої і відповідно підтверджує ефективність рекомендованих прийомів і підходів у техніко-тактичній підготовці спортсменів високої кваліфікації. Розроблена та запропонована нами методика техніко-тактичної підготовки дзюдоїстів дала змогу підвищити результативність технічних дій і активність у сутичці, (2,1 атаки за хвилину - до експерименту і 2,75 - після при р< 0,05). Результати експерименту вірогідно свідчать про більш високу ефективність розроблених засобів і методів тренування. Разом з тим дослідження не висвітлює всіх аспектів проблеми. Подальшого поглибленого вивчення потребують аналіз закордонного досвіду підготовки дзюдоїстів; розкриття шляхів удосконалення техніко-тактичної підготовки борців; визначення внеску видатних спеціалістів, досвід тренерів та спортсменів у теорії і практиці формування ситуативних моделей техніко-тактичних дій. |