У висновках узагальнюються основні результати дослідження, вносяться конкретні пропозиції щодо вдосконалення правового регулювання пред'явлення для впізнання та оперативного узнавання. Серед висновків необхідно виділити такі положення:
1. Вперше в криміналістичній літературі на монографічному рівні розкрита психофізіологічна і криміналістична сутність поняття “узнавання”, яке слід інтепретувати як іманентну властивість людини і (друге значення поняття) як оперативно-тактичний прийом, котрий використовується з метою ототожнення під час оперативних заходів і слідчих дій. Впізнання - це процесуальна процедура, котра дозволяє результати звичайного психофізіологічного узнавання визнавати джерелами доказової інформації.
2. Парадоксальність ситуації полягає в тому, що факт узнавання, зафіксований у протоколі слідчої дії, оцінюється як доказ, а той, що мав місце в рамках оперативно-розшукового заходу і зафіксований в оперативному документі, таким не є. Тому вважаємо за доцільне зафіксований факт узнавання у протоколі оперативного узнавання оцінювати як доказ, а сам протокол - джерелом доказів. У цьому зв'язку необхідно статтю 65 чинного КПК (і відповідну статтю нового КПК) доповнити фразою - “протокол оперативного узнавання”.
3. Оскільки у чинному Кримінально-процесуальному кодексі України виявлено ряд неточностей щодо організації і тактики проведення пред’явлення для впізнання, зокрема, видів і кількості об’єктів, які пред’являються, іманентних властивостей особи, котра впізнає, видів впізнання за функціональними ознаками тощо. З метою усунення названих прогалин пропонуємо викласти частину 2 статті 174 у такій редакції:
“Об’єктами пред’явлення для впізнання можуть бути люди, трупи, предмети, тварини та птахи, будівлі, приміщення, ділянки відкритої місцевості. У разі неможливості пред’явлення для впізнання зазначених об’єктів у натуральному вигляді, слід пред’являти їх зображення на відповідних носіях”.
4. Кількість осіб, серед яких пред’являється впізнаваний, слід уточнити, а відповідну норму сформулювати в такій редакції:
“Особа пред’являється для впізнання серед двох інших, які не мають значних відмінностей у зовнішності та одязі”.
5. З метою підвищення ефективності результатів слідчої дії пропонується проводити впізнання не тільки за ознаками зовнішності (статичними), а також за функціональними (динамічними) ознаками, для чого частину 3 статті 174 слід доповнити такою нормою:
“Людина може бути впізнана за ознаками зовнішності, голосу, ходи, міміки, жестикуляції. Під час попереднього допиту впізнаючого слід вияснити, які ознаки він запам’ятав і чи зможе за ними впізнати підозрюваного”.
6. У результаті проведеного нами опитування понад 200 слідчих у різних регіонах України 74% респондентів відповіли, що в деяких випадках доцільно і необхідно проводити повторне пред’явлення для впізнання. Така точка зору висловлюється і вченими криміналістами. Виходячи з наведеного, пропонуємо доповнити Кримінально-процесуальний кодекс статтею 174-1 з вичерпним переліком випадків повторного впізнання, яку слід сформулювати таким чином:
“Пред’явлення для впізнання повинно відбуватися в умовах, які були б адекватними тим, за яких особа, котра впізнає, сприймала підозрюваного за обставин, що цікавлять слідство. Повторне пред’явлення для впізнання можливе лише у випадках, якщо:
- дана слідча дія проводилася в момент, коли особа, котра впізнає, знаходилася в стані тимчасового розладу психіки, зору, слуху, відволікаючої дії болю, що викликана подією злочину чи іншими обставинами, у зв’язку з чим вона не могла правильно сприймати те, що відбувалося;
- пред’явлення для впізнання проводилося в умовах, які є гіршими для сприйняття, ніж ті, за яких особа, котра впізнає, сприймала об’єкт вперше;
- у зв’язку з розшуком або хворобою особи впізнання проводилося за фотографіями, а потім появилася можливість безпосередньо пред’явити її для впізнання”.
7. З метою забезпечення безпеки свідків (потерпілих) пропонуємо доповнити статтю 174 частиною 5 такого змісту:
“За клопотанням особи, котра впізнає, пред’явлення для впізнання необхідно проводити в спеціально обладнаному приміщенні в умовах, за яких особа, котру впізнають, не може бачити того, хто її впізнає. Вона може бути ознайомлена з результатами слідчої дії відразу після її завершення”.
8. Необхідно впровадити у слідчу практику розроблену тактику пред’явлення для впізнання людини за ознаками зовнішності без понятих, а роль останніх покласти на осіб, серед яких пред’являється впізнаваний. У зв’язку з цим пропонуємо частину 6 статті 174 викласти у такій редакції:
“Під час впізнання людини за ознаками зовнішності участь понятих не є обов’язковою, окрім випадку, зазначеного у ч.5 цієї статті. Особи, серед яких буде пред’являтися пізнаваний, зобов'язані засвідчити своїми підписами відповідність записів у протоколі виконаним діям".
| 