Календарно-обрядова поезія відтворює праісторичну епоху міфопоетичного періоду, коли основним способом осмислення світу був міф, а міфологічне мислення було як самодостатнє, протилежне історичному, науковому. Вона позначена особливим способом символічної об’єктивації почуттів, емоцій, об’єднана розгорнутими архетипними структурами, які зумовлені характером функціонування і способом моделювання навколишнього світу. У дисертаційному дослідженні аналізується поетичне моделювання світу, яке розкривається як фундаментальна категорія фольклору, напрям дослідження якого зумовлений не лише науковою школою, а й сучасним розумінням визначальних понять: міф, міфологія, первісна міфологія, модель, моделювання, знак, архетип, символ, образ, художній образ, поетика, традиції, календарна-обрядовість та ін. Календарно-обрядова поезія, яка несе собою архетипи, норми, цінності, настанови, сформовані в процесі доісторичного розвитку спільноти, є невичерпною системою з її різноманітністю проявів на родо-видо-жанрових, стилістичних, семантичних, семіотичних, структурних та інших макро- і мікро- рівнях, що цікавлять як фольклористів, так і філософів, етнологів, психологів, мовознавців, культурологів. Поетика календарно-обрядової поезії розглядалася і вивчалася представниками різних наукових напрямів, проте існує чимало нез’ясованих та малодосліджених питань. Тривалий час філологічний напрям фольклорних студій акцентував увагу переважно на дослідженні жанру, стилю, композиції текстів, залишаючи поза увагою структурно-семіотичні, психологічні архетипні аспекти. Метод аналізу архетипів у фольклористиці ще недостатньо вивчений і потребує з’ясування багатьох положень, серед них і поняття архетипу. Відомо декілька інтерпретацій архетипів (К.Г.Юнга, Н.Фрая, С.Аверінцева, С.Кримського та ін.). У дослідженні архетипи розуміються як першообрази, першоджерела, праісторичні матриці, праформи, народжені в глибинах колективного підсвідомого, що зумовлюють специфіку людського сприйняття, уяви та творчої активності. Архетипи, оновлюючись, збагачуючись образно-символічними системами, допомагають зрозуміти нашу культуру. Дисертаційне дослідження свідчить, що аналіз архетипів є вагомим чинником дослідження міфологічного світу, способом його моделювання. Через аналіз архетипів моделюється цілісність міфопоетичного світу на основі образно-символічних структур архетипів, які передають єдність людини і природи, космогонічні уявлення, таємницю народження і смерті, нерозривного зв’язку нащадків із предками та пошук відповіді на такі глобальні питання, як упорядкування світу, світосприйняття. Для міфопоетичної моделі світу у календарно-обрядовій поезії характерні просторові протиставлення (верх-низ, небо-земля, правий-лівий), часові координати (день-ніч, весна-зима), зіткнення початків природного та культурно-соціального (чоловічий-жіночій, свій-чужий) та ін. Розкрито, що календарно-обрядова поезія як моделююча система є складно-організуючою сукупністю взаємозалежних символічних моделей, що розкривається через зіставлення символу із суміжними категоріями образ-знак-архетип. Простежено, що складовими моделюючої системи є знаки, образи, символи, архетипи, які формують глибинні шари етнічної самосвідомості (як індивідуальної, так і колективної) в конкретних ціннісно-смислових “координатах”, що досить яскраво проявляють себе в календарно-обрядовій поезії. У міфопоетичній моделі світу символ – це втілення дійсності, що не виходить за межі життєвого простору, де “є теплота таємниці, яка об’єднує епохи” (С.Аверінцев). Кожна нова епоха приносить нові підходи осмислення символів та їх значень, основуючись на “першоступеневих” (Л.Дунаєвська) символах казки, календарно-обрядової поезії первісної міфології. Поетичні образи календарно-обрядової поезії, передаючи найрізноманітніший зміст, що поєднує конкретні емоційні сприйняття і узагальнення, проявляють важливу роль у моделюванні міфопоетичного світу через образно-символічні структури архетипів. Архетипний підхід до символіки розглядає символи, образно-символічні структури як єдність, певним чином упорядковану систему, укорінену у вічність і здатну оновлюватись. Образно-символічні структури дають можливість реального відчуття архетипів, наповнюючи архетипну матрицю конкретним змістом, здатним до оновлення, збагачення. Образно-символічні структури архетипів мають схильність в різні епохи реалізуватися не лише традиційними, але й новими образами і символами, трансформуючись, зберігаючи архетипність. Виявлено і проаналізовано образно-символічні структури архетипів Світового дерева, Роду, Приходу-Відходу, Переходу, Першотворення, що становлять основу міфопоетичного моделювання світу в календарно-обрядовій поезії, передають соціальні відносини, синтез праідей, прадосвіду та світобачення наших пращурів. Образно-символічна структура архетипу Світового дерева (Прадерева, Дерева роду) – домінанта в культурній традиції, що визначає організацію вселенського простору, часу. У календарно-обрядовій поезії розкривається як “рослинна” модель світу (репрезентанти образи-символи верби, калини, явора, дуба, вишні та ін.), антропоморфна (уособлення жіночого і чоловічого, космічних явищ, стихій, природних об’єктів). Образно-символічна структура Роду у міфопоетичній картині світу є цілісністю роду-рідні-родини-оточення (людей, які живуть поруч, навколишній світ), живих і мертвих, де кожний життєво-виробничий акт розглядався як дідівсько-родовий, усвідомлювався як колективна єдність. Образно-символічна структура архетипу Приходу-Відходу в календарно-обрядовій поезії відтворює фундаментальні структури людського світовідчуття – життя-смерть-воскресіння, його кругової циклічної моделі часу, єдності початку і кінця, смерті і воскресіння. Кінець означає обернення, перехід в інший стан (“смерть народжує життя”). Образно-символічна структура архетипу Переходу включає події життєвого періоду людини, що стосуються індивідуального життя особи, коли змінюється соціальний статус, здійснюються великі зміни в колективі. Образно-символічна структура архетипу Першотворення в календарно-обрядовій поезії розкриває коловорот “вічного повернення” лінійного життєвого часу, передає дві концепції світотворення: землеробську та концепцію, за якою світ створився раз і назавжди. Образно-символічні структури архетипів календарно-обрядової поезії трансформуючись, оновлюючись, є базою для побудови нових світоглядних моделей, зберігаючи традиційність, що є визначальним принципом фольклору. Якщо архетип Світового дерева поступово трансформується в народній культурі, повсякденній побутовості, мові, мистецтві, літературі, науці, то образно-символічне наповнення архетипу Роду збережено в родинній обрядовості. Дослідження ґрунтується на тому, що кожна творча людина, а особливо поет, вносить в розуміння образно-символічної структури архетипів своє бачення, яке відтворює у поетичних творах. Образно-символічні структури архетипів календарно-обрядової поезії несуть “зв’язок часу”, єдність минулого, сучасного і майбутнього. Вони є основою архаїчної культури і визначили її загальну потужність. Архетипи та їх образно-символічні структури є своєрідними матрицями, які розширюються, оновлюються і розгортаються в полікультурному просторі. |
